У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12. 2018 зроблено висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Обов’язок відшкодування шкоди юридичною особою, завданої її працівником внаслідок ДТП стосується не лише матеріальної, але і моральної шкоди.
Зокрема, до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.04.2023, якою скасовано постанову апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Особи 1 до Особи 2, ТОВ про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП Особою 2, що є працівником ТОВ та стягнуто з ТОВ моральну шкоду в розмірі 46 227 грн.
Погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову до ТОВ про відшкодування матеріальної шкоди, завданої його працівником ВС зазначив наступне.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.
З урахуванням уточнених позовних вимог, Особа 1 просив суд стягнути з Особа 2 та ТОВ «Ландтех» на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП – 300 000 грн., на відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП -342 476,44 грн (з них вартість лікування 266 327,44 грн., втрачений дохід у розмірі 76 149 грн.).
Однак, встановлено, що цивільно-правова відповідальність ТОВ, як володільця транспортного засобу була застрахована за полісом, де ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну здоров`ю, становив 200 000 грн.
Страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 79 220 грн, з них витрати, пов`язані з лікуванням – 60 556 грн., відшкодування тимчасової непрацездатності – 14 892 грн., відшкодування моральної шкоди – 3 772 грн.
Отже, сума страхового відшкодування не перевищує ліміт відповідальності страховика та не оскаржувалась позивачем, що унеможливлює, з урахуванням вимог ст. 1194 ЦКУ, стягнення матеріальної шкоди з ТОВ.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то Верховний Суд виходив з наступного.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, пропорційності та справедливості.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Особа 1 до Особа 2, ТОВ про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у розумінні статей 1166, 1167, 1172, 1187 ЦК України відповідальним за завдану Особа 2 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки позивачу майнову шкоду (матеріальні збитки) та моральну шкоду є Товариство.
Враховуючи межі позовної заяви, доводи касаційної скарги, а також страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 772 грн, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, і з ТОВ на користь позивача слід стягнути 46 227 грн. (50 000 грн. – 3 772 грн.) у рахунок відшкодування моральної шкоди.