Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 звернув увагу, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Відтак, не можна вважати правомірними дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України «Про іпотеку», без врахування процедур і положень Кодексу України з процедур банкрутства, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Так, в межах справи про банкрутство ПрАТ, останнє звернулось з позовом до ТОВ про витребування з незаконного володіння об`єкти нерухомого майна з мотивів реєстрації цих будівель за ТОВ на підставі договорів купівлі-продажу від 19.04.2021 та договору про внесення змін від 30.04.2021.
Згідно умов вказаних договорів ПАТ звернено стягнення на предмет іпотеки за ст. 38 Закону «Про Іпотеку» № 898-ІV шляхом укладення договору купівлі-продажу з ТОВ. При цьому, реєстрація такого відчуження відбулася з порушенням заборони відчуження всього нерухомого майна Позивача, зареєстрованої на підставі ухвали суду від 07.11.2017 про банкрутство ПрАТ.
Верховним Судом 21.02.2024 залишені без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову. зазначивши, що відповідно до ч. 1 ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Приписами ч. 3 цієї статті передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється, зокрема, стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах.
В ч. 6 ст. 41 КУзПБ закріплено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство. Тобто, правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство.
З огляду на мету та цілі КУзПБ, такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що оскільки після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.
Натомість, нерухоме майно ПрАТ було відчужено на користь ТОВ поза межами справи про банкрутство ПрАТ на підставі положень Закону № 898-ІV.
При цьому, перед комітетом кредиторів боржника не порушувалось питання та відповідно не приймалося рішень щодо надання боржнику дозволів на вчинення значних правочинів, здійснення продажу істотних активів боржника; судом в межах справи про банкрутство ПрАТ не скасовувалися та не змінювалися визначені в ухвалах від 07.11.2017 заходи забезпечення вимог кредиторів.
Таким чином, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, не можна вважати правомірним звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону «Про іпотеку», без урахування процедур і положень КУзПБ, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому відчуження спірного мана відбулося із порушенням норм законодавства.
Відтак, встановлені судами обставини свідчать про набуття ТОВ статусу особи, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна поза волею реального власника цього майна – ПрАТ, без врахування процедур і положень КУзПБ, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, що порушує права та законні інтереси позивача, а тому позов про витребування майна є належним способом захисту порушеного права власності позивача.
Верховний Суд відхилив твердження відповідача про те, що укладені між ним та ПАТ договори купівлі-продажу спірного майна є чинними, оскільки у задоволенні позову про визнання їх недійсними відмовлено судовим рішенням у інші справі, а тому викладена обставина та задоволення позову у цій справі зумовила фактичне відновлення статусу ТОВ як особи, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна. При цьому ВС звернув увагу, що наявність у відповідача правомочностей власника спірного майна, зважаючи на чинність договорів купівлі-продажу, у задоволенні позову про визнання недійсними яких було відмовлено судовим рішенням у іншій справі, вказує на можливість відповідача у будь-який момент вчинити дії щодо реєстрації за собою права власності на спірне майно та подальшого його відчуження іншим особам, що є порушенням прав ПрАТ.
Окрім того, ухвалою 2 заборонено вчиняти будь які дії (відчуження, перереєстрація, реєстрація, визнання права власності тощо), за виключенням дій у межах провадження у справі про банкрутство за рішенням господарського суду, з майном ПрАТ, що розташоване за адресами (зазначені 3 адреси спірного нерухомого майна, що є предметом іпотеки Банку. Ухвали мотивовані невизначеністю правового статусу забезпеченого кредитора ПАТ у зв`язку з триваючими судовими процесами щодо оскарження рішень про введення в банку тимчасової адміністрації та початок ліквідації, та недопущення відчуження заставного майна поза межами процедури про банкрутство.
Тобто, саме та подія (відчуження майна боржника), від якої суд намагався убезпечити кредиторів шляхом застосування заходів забезпечення, і відбулась, всупереч встановленої судом прямої заборони, оскільки ухвала про забезпечення вимог кредиторів має силу судового рішення та є обов`язковою до виконання.