При провадженні підприємницької діяльності у юридичних осіб та підприємців постійно виникають різні правові питання при укладання договорів та переговорів з контрагентами, здійсненні різноманітних перевірок державними органами, при отриманні претензій та позовних заяв, а також при поданні власних позовів.
Безперервне прийняття нових Законів Верховною Радою України, постійне прийняття нових постанов Кабінетом Міністрів України, зміна нормативного регулювання правил для бізнесу Міністерствами та Установами, постійно потребує від юридичних осіб та підприємців перебувати бути в обізнаності законодавчих та нормативних змін. Відповідні юридичні зміни можуть торкатися питань укладання договорів, здійснення перевірок державними органами та вирішення спірних питань в судових органах. Не знання певних норм при укладенні господарських договорів може надати непередбачуваних переваг Вашому контрагенту, заподіяти збитки або бути підставою для визнання господарського договору недійсним ! комплексне юридичне Вашого бізнесу допоможе своєчасно відреагувати на претензії контрагентів та державних органів та своєчасно заявити свої претензії та подати позов до суду.
Питання які можливо своєчасно вирішити про юридичному обслуговуванні:
-Юридичне підготування договорів;
-Ініціювання спеціальних розглядів державними органами;
-Підготування відповідей на претензії та листи державних органів;
-Підготування процесуальних документів для судів – позови, відзиви на позов, апеляційні та касаційні скарги;
-Представництво в органах державної виконавчої служби.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ,
ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВЕДЕННЯМ БІЗНЕСУ
- Земельні ділянки громадянин або фермерське господарство додатково може отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
При отриманні фермерським господарством, після його створення та реєстрації, повторно однієї земельної ділянки, яку воно орендувало, конкурс (торги) не проводяться
Верховним Судом 16.03.2023 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову Прокурора до Держгеокадастру, Фермерському господарству про визнання недійсними наказу Держземагентства від 28.10.2014 про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель с/г призначення державної власності та договору оренди земельної ділянки від 05.12.2014, укладеного між Відповідачами.
Позов обґрунтований тим, що на момент прийняття Відповідачем 1 оспорюваного наказу ФГ вже набуло статусу юридичної особи, а відтак Особа 1 (голова ФГ) не мав права на отримання додаткової земельної ділянки з метою створення фермерського господарства, оскільки ФГ після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки лише за результатами земельних торгів, порядок яких визначено ст. 135 ЗКУ.
Не погоджуючись із вказаними доводами прокурора, Верховний Суд зазначив, що стаття 123 ЗКУ врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться.
Водночас, відносини, пов’язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗКУ, Законом України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-ІV, що є спеціальним нормативно-правовим актом.
Можливість реалізації громадянином права на створення ФГ пов’язана безпосередньо з передачею йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства і є обов’язковою умовою для його державної реєстрації.
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що для отримання у власність (оренду) земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної місцевої ради. При позитивному рішенні вказані органи дають згоду на підготовлення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки, який погоджується та затверджується у встановленому Законом порядку. У разі відмови у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства спір вирішується судом.
Таким чином, спеціальний Закон № 973-ІV визначає обов’язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗКУ до змісту клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений ст. 7 Закону № 973-ІV, як спеціального по відношенню до ст.123 ЗКУ.
В той же час, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство може отримати на конкурентних засадах через участь у торгах, що відповідає висновкам в усталеній судовій практиці Верховного Суду.
Встановлено, що земельна ділянка площею 24,7 га, отримана Особою 1 за розпорядженням райради від 25.03.2010 та земельна ділянка, зазначена в оспорюваному наказі із аналогічною площею є однією і тією ж земельною ділянкою.
Таким чином, Особа 1 отримав за пільговою процедурою лише одну земельну ділянку, на базі якої ним і було створено ФГ. Отже, спірну земельну ділянку не можна вважати додатково отриманою Особою 1, а відповідно набуття такої земельної ділянки в оренду не свідчить про збільшення за її рахунок масиву земель фермерського господарства.
За таких обставин ВС констатував недоведення прокурором наявності порушення Відповідачем-1 вимог чинного законодавства щодо передання земельної ділянки у користування Фермерському господарству і є хибним твердження прокурора, що в даному випадку має місце факт повторного, вже після реєстрації Особою 1 ФГ, отримання додаткової земельної ділянки у спрощеному порядку з метою збільшення площі земель фермерського господарства в обхід обов’язкової процедури.
- Відтермінування на невизначений час Контрагентом (Виконавцем) виконання господарського договору про надання послуг порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє Замовника, того, на що він розраховував при укладенні договору, що є підставою для його розірвання та стягнення сплачених коштів
ТОВ звернулось в суд із позовом до ФОП про розірвання договору надання послуг та стягнення 134 120 грн, мотивуючи це тим, що 06.12.2021 між сторонами укладено Договір про надання Відповідачем послуг по розповсюдженню інформації про його продукцію під час XV Міжнародного молочного конгресу для представників с/г підприємств України, що займаються молочним скотарством. Позивачем було здійснено 100 % попередню оплату, проте, оскільки такий захід не відбувся, Позивач вважає, що Відповідачем були порушені вимоги укладеного договору та сплачена сума підлягала поверненню.
Постановою Верховного Суду від 17.01.2024 залишено в силі судові рішення попередніх інстанцій про розірвання договору та стягнення на користь Позивача 119 813 грн. з огляду на наступне.
На момент укладення Договору сторони виходили з того, що в Україні не оголосять воєнний стан, що за своїм змістом є першою умовою, передбаченою ч.2 ст. 652 ЦКУ (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна умов не настане).
В якості причин, які зумовили зміну обставин, Позивач зазначав збройну агресію російської федерації проти України, та вказував, що жодна зі сторін Договору, зокрема позивач, не могла усунути такі обставини при всій обачливості та турботливості. Це підтверджує наявність другої умови, передбаченої ч.2 ст. 652 ЦКУ (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися).
Подальше виконання Договору, у даному випадку, вважатиметься у існуванні договірних відносин із відтермінуванням виконання Договору на невизначений час, а це, у свою чергу, порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позивача, як заінтересовану особу, того, на що він розраховував при укладенні договору.
Відтак порушено співвідношення обох сторін: Відповідач отримав, на що розраховував (кошти), а Позивач – ні, і коли такий Захід (Конгрес) буде проведено відповідач на теперішній час не повідомляє, більш того зазначає про неможливість його проведення. Вказане є третьою умовою, передбаченою ч. 2 ст. 652 ЦКУ (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору).
Таким чином, ВС дійшов висновку, що невиконання Відповідачем господарського договору зумовило його розірвання та повернення сплачених коштів.
- Насідком відсутності посилань у наказі ДПС на жодну з визначених підпунктом 80.2.5пункту 80.5 статті 80 ПКУ, підстав для перевірки, суб’єкта господарювання податковими органами, призводить до скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного за результатами проведеної на підставі такого наказу перевірки. При цьому, із зазначених підстав податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню навіть в тому випадку, коли у суді доведено дійсність допущеного порушення податкового законодавства.
ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 000 000 грн.
Позов мотивовано тим, що в Акті перевірки, яке стало підставою для прийняття оспорюваного повідомлення-рішення зазначено, що ТОВ отримало протягом 2020 року пальне в обсягах, що перевищує 1000 м. куб. (1000000 літрів), але не забезпечено реєстрацію в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРП та СЕ) акцизного складу за місцем провадження господарської діяльності, що є порушенням податкового законодавства. Однак, позивач був незгодним із цим твердженням, оскільки до кінця перевірки ТОВ забезпечило зазначену реєстрацію. Також, ТОВ у позові вказувало на порушення порядку проведення податківцями перевірки.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено.
Разом з тим, Верховним Судом 17.08.2023 вказані судові рішення скасовані та позов задоволено з огляду на наступне.
Ключовими питаннями у цій справі, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, є: 1) перевірка правильності висновків судів про дотримання ГУ ДПС процедури проведення фактичної перевірки в аспекті повноти відображення в наказі про її проведення підстав; 2) застосування підп. 230.1.2 п. 230 ст. 230 ПКУ у питанні моменту виникнення обов`язку з реєстрації акцизного складу, а також доведеність наявності у діях позивача складу правопорушення, за яке передбачена відповідальність п. 128-1.2 СТ. 128 -1 ПКУ, у випадку, якщо до дня закінчення фактичної перевірки акцизний склад було зареєстровано.
Відповідаючи на перше питання Верховний Суд зазначив, що ПКУ закріплює таку обов`язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Разом з тим, у цій справі, наказ про перевірку взагалі не містить посилання на жодну з можливих фактичних підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 ст. 80 ПКУ. Водночас встановлені у результаті перевірки порушення, за які оспорюваним рішенням до позивача застосовано штрафну санкцію, стосуються сфери обігу пального, тобто відносяться до предмету перевірки, що відповідає саме підпункту 80.2.5 ПКУ.
Отже, формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави). Не зазначено в наказі й того, що перевірка здійснюється з метою реалізації функції здійснення контролю у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, якою наділений контролюючий орган відповідно до приписів податкового законодавства.
Дані обставини вказують на порушення відповідачем процедури проведення перевірки.
Відповідаючи на друге питання ВС погодився із висновками відповідача щодо допущення позивачем порушення податкового законодавства, за що він притягнутий до відповідальності.
Разом з тим, відповідно до усталених висновків ВС оцінка правомірності призначення і проведення перевірки надається під час розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення. При цьому, у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.
З огляду на вказане, ВС дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ та скасування податкового повідомлення –рішення.