Під час здійснення господарської діяльності, час від часу, через порушення умов договору контрагентами, виникає необхідність припинити ділові стосунки внаслідок неналежного виконання договірних зобов’язань іншою стороною.
Розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 16.04.2024 року, розірвання господарського договору в односторонньому порядку з підстав, не передбачених його умовами допускається виключно в судовому порядку.
Частиною другою ст. 651 ЦКУ передбачено можливість розірвати договір за вимогою однієї із сторін шляхом пред’явленню позову до суду у разі істотного порушення договору контрагентом (іншою стороною).
Верховним Судом у своїх постановах надано роз’яснення, що собою представляє істотне порушення умов договору – це таке порушення стороною його (господарського договору) умов, які внаслідок спричиненої шкоди інша сторона у значній мірі позбавляється того, а що вона розраховувала при укладенні договору постанова від 09.12.2020).
Отже, якщо в ході розгляду справи такої категорії суд дійде висновку, що порушення іншою стороною умов договору не є істотним (не спричинило великої шкоди для іншої сторони), то у задоволенні позовних вимог про розірвання господарського договору може бути відмовлено.
Відмовити у задоволенні позовів такої категорії суд може і з інших причин:
1. Можливість розірвання господарського договору повинна бути передбачена або у договорі або у законі. В противному випадку, сторона не може ініціювати розірвання договору в односторонньому порядку;
2. Ініціатор розірвання договору в односторонньому порядку повинен довести належними доказами істотність порушення умов договору іншою стороною;
3. Розірвання договору в односторонньому порядку відбуватися із дотриманням певних умов і порядку, порушення яких є підставою для відмови у задоволенні позову про розірвання господарського договору;
4. Суд може визнати протиправним розірвання угоди про розірвання господарського договору однією із сторін цього договору в односторонньому порядку за ініціативою відповідного позову іншої сторони;
5.Розірвання господарського договору з підстав істотної зміни обставин можливо виключно при доведеності наявності одночасно 4 умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦКУ, які є оціночними, а отже їх недоведеність є підставою для відмови у задоволенні судом позову.
Наслідками зазначених та інших підстав для відмови судом у розірванні господарського договору є завдання збитків ініціюючій таке розірвання господарського договору стороні, у вигляді не застосування наслідків його (договору) розірвання, як наприклад, повернення авансу, компенсації завданої шкоди, тощо. При цьому, слід врахувати, що в залежності від виду господарського договору, який розривається, відрізняються наслідки такого розірвання для сторін, зокрема, підстави для повернення авансу при розірванні договору підряду та договору про надання послуг є різними, як і різними дослідження обставин, які встановлює суд у таких справах.
З метою уникнення таких негативних наслідків, виникає необхідність грамотному та обґрунтованому належними доказами підготування позову, що потребує юридичної допомоги професійного, обізнаного у правовій позиції Верховного Суду у справах такої категорії адвоката.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПРИ РОЗІРВАННІ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ:
1. Консультація з усіх питань, пов’язаних із розірванням господарського договору, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
2. Зібрання доказової бази та підготовка позовної заяви про розірвання господарського договору;
3. Представництво клієнта у судах усіх інстанцій з метою захисту його інтересів у справах про розірвання господарського договору;
4. Оскарження рішень судів, постановлених не на користь клієнта, в Апеляційний та Верховний Суд.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ
ПРО РОЗІРВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ
1.Замовник не має право на розірвання договору підряду, якщо не доведе обставини, що є підставами для його розірвання в односторонньому порядку.
Законність відмови замовника від договору підряду на підставі ч.2 ст. 849 ЦКУ у разі не доведення порушень умов договору підряду з боку підрядника не може бути виправдана безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі частини 4 цієї норми.
ПП (Підрядник) звернулося в суд з позовом до ТОВ (Замовник) про визнання недійсним правочинів, оформлених повідомленням про розірвання договору генерального підряду та повідомленням про розірвання договору про пайову (дольову) участь у будівництві. Позивач стверджує, що він належним чином виконував взяті на себе зобов`язання за умовами укладених сторонами договорів, тому у відповідача були відсутні підстави розривати ці договори в односторонньому порядку.
Спірні правовідносини у цій справі виникли із укладеного між сторонами Договору підряду та Договору про пайову участь, що містить ознаки змішаного договору, зокрема договору підряду, що регулюються главою 61 ЦКУ. Отже, між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі укладених ними договорів.
Звертаючись з позовом до суду, позивач просив визнати оспорювані правочини недійсними, у зв`язку з відсутністю у відповідача права на одностороннє розірвання Договору підряду та Договору про пайову участь, у розумінні приписів ст. 849 ЦКУ.
Справа розглядалась у всіх судових інстанціях неодноразово. Останньою постановою апеляційного суду від 12.06.2024 прийнято рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що відмова відповідача від договору підряду та договору про пайову участь базується на численних порушеннях з боку позивача умов таких договорів, що відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦКУ, є прямою та безумовною підставою для розірвання таких договорів.
Разом з тим, Верховний Суд скасував вказану постанову суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
У статті 849 ЦКУ передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме:
– підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2);
– очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3);
– відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі ст. 849 ЦКУ є різними.
Згідно висновків Верховного Суду у справах з подібних правовідносин – законність відмови замовника від договору підряду на підставі ч.2 ст. 849 ЦКУ у разі не доведення порушень умов договору підряду з боку підрядника не може бути виправдана безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі частини 4 цієї норми.
Втім, під час вирішення спору у цій справі суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував.
Так, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ у повідомленнях про розірвання договору генерального підряду та про розірвання договору про пайову участь у будівництві визначило причину одностороннього розірвання договорів, якою є порушення їх умов з боку Позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що відмова відповідача від Договору підряду та Договору про пайову участь базується на численних порушеннях з боку позивача умов таких договорів, що відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦКУ, є прямою та безумовною підставою для розірвання таких договорів.
Разом з тим Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення спору у справі суду апеляційної інстанції необхідно було з`ясувати обставини виникнення у замовника (позивача) права на відмову від Договору підряду та Договору про пайову участь, яке відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦКУ не є безумовним і пов`язано із діями Генпідрядника/Пайовика (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим).
В оскаржуваній постанові суд взагалі не зазначив мотивів, правового обґрунтування в частині відхилення доводів позивача, зокрема, щодо неможливості порушення строків виконання робіт, у зв`язку з незатвердженням сторонами графіку виконання робіт.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що відсутність погодженого сторонами графіку виконання робіт за договором підряду не спростовує наведені у повідомленні обставини фактичного призупинення будівельних робіт позивачем як генпідрядником з 2019 року.
Однак, суд апеляційної інстанції не спростував встановлені судом першої інстанції обставини та аргументи позивача щодо того, що у період з квітня 2018 року до листопада 2020 року позивач виконав і передав, а відповідач прийняв роботи на суму 23 629 563 грн., що зафіксовано в актах приймання виконаних будівельних робіт та довідках про вартість виконаних будівельних робіт і витрат , що були укладені між сторонами. Тобто обставини виконання позивачем будівельних робіт після 2019 року.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки доводам суду першої інстанції та аргументам позивача, що стосуються виконання позивачем зобов`язань, передбачених Договором підряду; невиконання з боку Відповідача умов, передбачених Договору підряду; відсутності ознак порушення позивачем зобов`язань за Договором про пайову участь.
Таким чином, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, оскільки останнім належним чином не встановлено обставин наявності чи відсутності у замовника (відповідача) права на відмову від договору.
2. У разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Саме обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом.
Розірвання господарського договору в односторонньому порядку з підстав, не передбачених його умовами допускається виключно в судовому порядку.
У кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від господарського договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.
ТОВ звернулося до суду з позовом до сільради про визнання недійсним та скасування рішення в частині припинення дії договору оренди землі, укладеного між сторонами.
Верховний Суд 16.04.2024 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 525 ЦКУ одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором, або законом.
Частиною першою статті 651 ЦКУ передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зазначено, що частинами 3, 4 ст. 31 ЗУ «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, встановлено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
У постановах Верховного Суду від 26.09.2018 та від 17.07.2019 сформовано висновок, що тлумачення частини 4 статті 31 ЗУ «Про оренду землі» свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації.
Отже, законодавець допускає розірвання договору в односторонньому порядку у випадку, якщо це передбачено умовами укладеного сторонами договору (висновки ВС у постановах від 16.01.2019,17.07.2019, 19.05.2021).
Разом з тим, Верховний Суд 16.04.2024 розглянув питання щодо права сільради вчинити односторонню відмову від договору оренди землі на підставі пункту цього договору (з урахуванням визначеної в оспорюваному рішенні відповідача підстави для такої відмови) та надав відповідь на питання: чи вважається договір оренди розірваним при дотриманні орендодавцем порядку його розірвання, передбаченого умовами договору.
Зокрема, при розгляді даного спору Верховний Суд звернув увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі зі спорі про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору, згідно з яким у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Саме обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.
У цій справі, суди попередніх інстанцій встановили, що у рішенні сільради підставою для припинення договору оренди землі визначено вчинення ТОВ такого порушення як невиконання умов договору оренди землі, а саме використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (складування та захоронення виробничих та побутових відходів на орендованій земельній ділянці).
При цьому, сторони у договорі оренди землі погодили можливість одностороннього розірвання договору оренди землі, а отже визначені у оспорюваному рішенні сільради порушення підпадають під той вид порушень, які сторони узгодили у пункті 33 цього договору, зокрема, невиконання стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом, за наявності яких розірвання договору здійснюється саме за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.
При цьому судами обґрунтовано враховано, що серед обов`язків позивача, зазначених у спірному договору оренди землі, визначено використання орендованої земельної ділянки за цільовим призначенням (підстава яка вказана безпосередньо в оскаржуваному рішенні відповідача).
Отже, встановивши відсутність у договорі оренди землі умов про можливість винесення відповідачем в односторонньому випадку рішення щодо припинення чи розірвання договору з підстав, що вказані в оспорюваному рішенні відповідача та враховуючи те, що за таких обставин договір та закон передбачають саме звернення в судовому порядку щодо розірвання цього договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про невідповідність оспорюваного рішення вимогам закону.
ВС зазначив, що у даній справі судом апеляційної інстанції встановлено, що у договору оренди землі не визначено умову (умови) для його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця щодо земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, в тому числі, з підстав її використання не за цільовим призначенням внаслідок складування та захоронення виробничих та побутових відходів тощо, а такий випадок (як і інші випадки розірвання) визначені (конкретизовані) саме в цьому договорі.
За таких підстав ВС дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
3. Предмет договору підряду відрізняється від договору про надання послуг, а відповідно є різними наслідки розірвання цих господарських договорів та різними обставини, які повинен досліджувати суд у таких справах.
Продовження надання послуг після повідомлення замовника про відсутність потреби у формуванні звіту та після розірвання договору в односторонньому порядку може свідчити про неетичну та недобросовісну поведінку з боку виконавця та його намагання штучно збільшити кількість, а отже і вартість наданих послуг, незважаючи на відсутність у замовника відповідної потреби.
Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 ЦКУ.
ТОВ 1 (Замовник) звернулось в суд із позовом до ПП про стягнення коштів (сплаченого авансу, інфляційних втрат та 3% річних), з мотивів того, що між Товариствами укладено договір про надання послуг, на виконання якого ТОВ 1 перерахувало аванс. Однак через два тижні ТОВ 1 повідомило ПП про розірвання договору та просило повернути аванс. ПП відмовилось повертати аванс та направило ТОВ 1 звіт та акт прийому –передачі виконаних робіт.
Верховний Суд 19.03.2025 скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволення позову, вказавши, що з аналізу змісту умов Договору між Товариствами свідчить, що за своєю правовою природою він фактично є договором підряду, а не договором про надання послуг, як наполягав Скаржник (ТОВ 1 та з яким не погодились суди попередніх інстанцій).
ВС зазначив, що у питанні розмежування “послуг” з “роботами” (предметом договору підряду), судам слд враховувати, що “роботи” – це діяльність, результат якої має матеріальне вираження і може бути реалізований для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб. Водночас “послуги” – це діяльність, результат якої не має, як правило, матеріального вираження, вони реалізуються і споживаються в процесі здійснення цієї діяльності.
Тому у цій справі ВС дійшов висновку, що із аналізу самого спірного Договору, не зважаючи, що він називається «про надання послуг» в дійсності є договором підряду, і правовідносини сторін за цим Договором регулюється гл. 63 ЦКУ, а не гл. 61 ЦКУ, яку невірно застосували суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення про відмову у задоволенні позову про повернення авансу за розірваним господарським договором.
Тобто, якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то при наданні послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Послуга споживається у процесі її надання,а грошовій оцінці підлягає не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Водночас, суди попередніх інстанцій, з чим не погодився ВС, зазначили, що сам факт здійснення позивачем оплати авансу підтверджує замовлення ним надання послуг (виконання робіт) за Договором; аналіз умов Договору свідчить, що ними не було передбачено надання окремого “завдання” для надання “комплексних послуг»; відповідно до умов Договору у разі відмови замовника від надання послуг за Договором, оплаті підлягає вартість фактично наданих послуг; до дата розірвання Договору відповідач виконав всі роботи за Договором.
Незважаючт на те, що ТОВ 1 сплатило аванс ПП, суди попередніх інстанцій не встановили, чи надавало ТОВ 1 окреме завдання на виконання Договору, а також не встановили, яку саме інформацію, необхідну для надання послуг, ПП отримало від Замовника.
Тобто, враховуючи дату сплати авансу та положенняДоговору (строк надання послуг – 40 днів з моменту оплати авансу), ПП мало надати послуги за Договором до моменту розірвання господарського Договор.
Аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
З умов Договору вбачається, що після направлення відповідної відмови від Договору Виконавець припиняє надання обумовлених сторонами послуг, а оплаті підлягають фактично надані (на момент отримання повідомлення про відмову) послуги.
Враховуючи факт розірвання Договору, Виконавець мав повідомити замовника про ступінь виконання робіт за Договором, надати Звіт в тому стані, в якому він був готовий станом на дату повідомлення про розірвання договору, зазначити, які послуги (в якому обсязі та на яку суму) вже виконані, які розпочаті, однак їх можливо зупинити, а також які розпочаті, проте їх зупинення неможливе. Однак, суди попередніх інстанцій цих обставин не встановили.
ВС звернув увагу, що продовження надання послуг після повідомлення замовника про відсутність потреби у формуванні звіту та після розірвання договору в односторонньому порядку може свідчити про неетичну та недобросовісну поведінку з боку виконавця та його намагання штучно збільшити кількість, а отже і вартість наданих послуг, незважаючи на відсутність у замовника відповідної потреби.
З урахуванням цього, суди попередніх інстанцій мали встановити: 1) надання яких послуг було розпочато до моменту відмови від Договору (до 01.08.2023); 2) які завдання (послуги) станом на цю дату вже були виконані, а які перебували в процесі виконання; 3) яка вартість вже наданих станом на 01.08.2023 послуг; 4) чи приступав виконавець до виконання нових завдань (послуг) після 01.08.2023; 5) в якому розмірі аванс покриває надані станом на 01.08.2023 послуги; 6) чи вважаються послуги за Договором наданими (чи прийняті замовником); 7) чи відповідають надані послуги передбаченому Договором завданню на їх виконання.
Положеннями частин 1, 3 ст. 1212 ЦКУ визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 ЦКУ.
Однак, суди попередніх інстанцій у цій справі не застосували положення ст. 1212 ЦКУ при вирішенні питання про можливість стягнення авансу (його невикористаної частини).
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення авансу (або його частини) є передчасними, а справа підягає направленню на новий розгляд.