У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 вказано, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦКУ, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 викладено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчують такі зміни.
З урахуванням зазначених позицій, Верховний Суд, залишаючи 13.10.2025 без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення суду першої інстанції та зменшено стягнення з Особи 1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором з 430 432 грн. до 160 472 грн., дійшов висновку, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення усієї суми кредиту за рахунок звернення стягнення на заставлене майно свідчить про зміну позивачем строку кредитування, а тому після вчинення виконавчого напису нотаріуса банк втратив право на нарахування відсотків та штрафних санкцій.
Суть спору у даній справі в тому, що у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором, в рахунок погашення кредитної заборгованості було звернуто стягнення на заставне майно автомобіль шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦКУ Кредитодавець має право на одержання від Позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.Тобто, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦКУ про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Отже, Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення усієї суми кредиту свідчить про зміну позивачем строку кредитування, оскільки з реалізації предмету застави передбачалося погашення усієї суми кредиту, а не поточної заборгованості. Тому після вчинення виконавчого напису банк втратив право на нарахування відсотків та штрафних санкцій.
У зв’язку із чим Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції про зменшення суми заборгованості, яка підлягає сплаті Позичальником за кредитним договором Банку.