Верховний Суд, переглянувши 19.03.2025 судові рішення у справі зі спору про повернення авансу за розірваним договором про надання послуг звернув увагу, що у питанні розмежування “послуг” з “роботами” (предметом договору підряду), варто враховувати, що “роботи” – це діяльність, результат якої має матеріальне вираження і може бути реалізований для задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб. Водночас “послуги” – це діяльність, результат якої не має, як правило, матеріального вираження, вони реалізуються і споживаються в процесі здійснення цієї діяльності.
Тому ВС у цій справі дійшов висновку, що із аналізу самого спірного Договору, не зважаючи, що він називається «про надання послуг» в дійсності є договором підряду, і правовідносини сторін за цим Договором регулюється гл. 63 ЦКУ, а не гл. 61 ЦКУ, яку невірно застосували суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення.
ТОВ 1 (Замовник) звернулось в суд із позовом до ПП про стягнення коштів (сплаченого авансу, інфляційних втрат та 3% річних), з мотивів того, що між Товариствами укладено договір про надання послуг, на виконання якого ТОВ 1 перерахувало аванс. Однак через два тижні ТОВ 1 повідомило ПП про розірвання договору та просило повернути аванс. ПП відмовилось повертати аванс та направило ТОВ 1 звіт та акт прийому –передачі виконаних робіт.
Верховний Суд 19.03.2025 скасував судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволення позову, вказавши, що з аналізу змісту умов Договору між Товариствами свідчить, що за своєю правовою природою він фактично є договором підряду, а не договором про надання послуг, як наполягав Скаржник (ТОВ 1 та з яким не погодились суди попередніх інстанцій.
Тобто, якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то при наданні послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Послуга споживається у процесі її надання. Грошовій оцінці підлягає не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Однак, суди попередніх інстанцій зазначили, що сам факт здійснення позивачем оплати авансу підтверджує замовлення ним надання послуг (виконання робіт) за Договором; аналіз п.1.1 Договору у сукупності з іншими пунктами 1.2-1.8 Договору свідчить, що умовами не було передбачено надання окремого “завдання” для надання “комплексних послуг з обстеження (експертизи/аналізу) технічного стану … Активу компанії DONAU CHEM SRL…”; відповідно до умов Договору у разі відмови замовника від надання послуг за Договором, оплаті підлягає вартість фактично наданих послуг; до 14.08.2023 (дата розірвання Договору) відповідач виконав всі роботи за Договором.
Відповідно до п.1.1 Договору “виконавець за завданням замовника надає комплексні послуги з обстеження (експертизи/аналізу) технічного стану та, у разі необхідності оцінки, Активу компанії”. У п.1.2 вказано, що “предмет договору включає такі послуги, але не обмежуючись ними”.
Суди попередніх інстанцій вважали, що а ні цей, а ні інші пункти Договору не свідчать про необхідність надання окремого “завдання” на надання послуг.
Разом з тим, ВС зазначив, що з формулювання як п.1.1 Договору (виконавець за завданням замовника надає комплексні послуги… та, у разі необхідності оцінки, Активу компанії), так і з п.1.2 (предмет договору включає такі послуги, але не обмежуючись) вбачається необхідність надання/уточнення завдання з інформацією щодо умов виконання Договору. Крім того, у п.3.4 Договору вказано, зокрема, що 50% від вартості замовленої послуги (аванс) замовник оплачує виконавцю протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту виставлення останнім відповідного рахунку на оплату; виставленням такого рахунку виконавець підтверджує отримання від замовника усієї інформації, необхідної для надання замовленої послуги.
ТОВ 1 сплатило аванс ПП відповідно до п. 3.4 Договору.Однак, суди попередніх інстанцій не встановили, чи надавало ТОВ 1 окреме завдання на виконання Договору, а також не встановили, яку саме інформацію, необхідну для надання послуг (відповідно до п.3.4 Договору), ПП отримало від Замовника.
Тобто, враховуючи дату сплати авансу та положення п.1.6. Договору (строк надання послуг – 40 днів з моменту оплати авансу), ПП мало надати послуги за Договором до 27.08.2023.
Згідно з ст. 570 ЦКУ завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Водночас, аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
З умов п.4.2.3 Договору вбачається, що після направлення відповідної відмови від договору виконавець припиняє надання обумовлених сторонами послуг, а оплаті підлягають фактично надані (на момент отримання повідомлення про відмову) послуги. ТОВ 1 повідомило ПП (а останнє отримало повідомення) про дострокове розірвання Договору з 14.08.2023.Отже, з урахуванням п.4.2.3 Договору саме з 01.08.2023 ПП мало припинити (завершити) надання послуг за Договором, а ті послуги, виконання яких неможливо зупинити – закінчити.
Враховуючи факт розірвання Договору, виконавець мав повідомити замовника про ступінь виконання робіт за Договором, надати Звіт в тому стані, в якому він був готовий станом на дату повідомлення про розірвання договору, зазначити, які послуги (в якому обсязі та на яку суму) вже виконані, які розпочаті, однак їх можливо зупинити, які розпочаті, проте зупинення їх зупинення неможливе. Однак, суди попередніх інстанцій цих обставин не встановили.
ВС зазначив, що продовження надання послуг після повідомлення замовника про відсутність потреби у формуванні звіту за процедурою Due Diligence та після розірвання договору в односторонньому порядку може свідчити про неетичну та недобросовісну поведінку з боку виконавця та його намагання штучно збільшити кількість, а отже і вартість наданих послуг, незважаючи на відсутність у замовника відповідної потреби.
З урахуванням цього, суди попередніх інстанцій мали встановити: 1) надання яких послуг було розпочато до моменту відмови від Договору (до 01.08.2023); 2) які завдання (послуги) станом на цю дату вже були виконані, а які перебували в процесі виконання; 3) яка вартість вже наданих станом на 01.08.2023 послуг; 4) чи приступав виконавець до виконання нових завдань (послуг) після 01.08.2023; 5) в якому розмірі аванс покриває надані станом на 01.08.2023 послуги; 6) чи вважаються послуги за Договором наданими (чи прийняті замовником); 7) чи відповідають надані послуги передбаченому Договором завданню на їх виконання.
Положеннями частин 1, 3 ст. 1212 ЦКУ визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст. 1212 ЦКУ.
Однак, суди попередніх інстанцій у цій справі не застосували положення ст. 1212 ЦКУ при вирішенні питання про можливість стягнення авансу (його невикористаної частини).
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення авансу є передчасними, а справа підягає направленню на новий розгляд.