Судова практика щодо відшкодування шкоди від неякісних медичних послуг базується на доведенні позивачем протиправності дій лікаря, причинно-наслідкового зв’язку між ними та завданою шкодою, а також розміру цієї шкоди.
Пропонуємо правові позиції Верховного Суду у справах зі спору про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за надання неякісних медичних послуг, а також притягнення лікарів за такі дії до дисциплінарної відповідальності.
1.У спорах про відшкодування шкоди відбувається розподіл тягаря доказування: Позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; Відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Якщо позивач на підтвердження неякісної медичної допомоги надає висновок експерта, в якому вказано причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря та погіршенням стану здоров’я Позивача, то, з урахуванням перерозподілу тягаря доказування у справах за позовами про відшкодування шкоди, саме Відповідач, а не Позивач, повинен просити про призначення повторної чи додаткової експертизи, на спростування наданої Позивачем експертизи, яка вказує на вину конкретного лікаря щодо надання неякісної медичної допомоги.
Суть спору в тому, що Особа 1 звернулася до суду із позовом до Лікарня 1, Лікарня 2 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 174 445 грн, моральної шкоди – 450 000 грн, з мотивів того, що лікар Відповідача (Особа 4) з приводу скарг на біль у колінному суглобі рекомендував операцію по заміні колінного суглобу. Після сплати Особа 1 за ендопротез 81 000 грн. та ліки – 15 332 грн. 23.04.2019 їй Особа 3 та Особа 2 провели операцію з тотального цементного ендопротезування лівого колінного суглоба.
У зв’язку із непровденням належним чином реабілітаційного періоду після операції у вересні 2019 року після пункції коліна було виявлено стрептокок гемолітичний, а 19.06.2020 лікарі іншої Лікарні Особа 1 було видалено інфікований протез та встановлено тимчасові компоненти з антибіотиками, а 29.01.2021 проведено ревізійне ендопротезування лівого колінного суглобу. Перебування інфікованого колінного суглобу протягом 14 місяців в нозі спричинило руйнівні наслідки, Особа 1 все ще турбують болі в оперованій нозі, її судомить, коліно набуло деформованого вигляду, вся ліва нога періодично набрякає. На думку Позивача, своїми діями та бездіяльністю лікарі Особа 4, Особа 3, Особа 2 грубо порушили її права на отримання якісної медичної допомоги, а за їх неправомірні дії повинні відповідати роботодавці.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності однозначного висновку щодо інфікування позивача стрептококом гемолітичним під час ендопротезування колінного суглобу 23.04.2019 було через неналежні дії лікарів. Зазначене убачається із висновку експерта, яка проведена за матеріалами кримінального провадження.
Отже суди зазначили, що через невстановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями лікарів та інфікуванням позивача стрептококом гемолітичним. При цьому судом апеляційної інстанції було запропоновано призначення у справі повторної чи додаткової судово-медичної експертизи, проте Позивач відмовилась від проведення такої експертизи. Отже, Позивач не довела, з вини якого саме лікаря відбулося її інфікування.
Разом з тим, Верховний Суд 19.11.2025 не погодився із висновками суду апеляційної інстанції, скасував його постанову, а справу направив до цього суду на новий розгляд.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, вказуючи, що Позивач не довела протиправності дій лікарів і те ,з вини якого саме лікаря відбулося її інфікування, не врахував, що у спорах про відшкодування шкоди відбувається розподіл тягаря доказування: Позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; Відповідач доводить відсутність протиправності дій та вини (постанова ВС від 20.03.2024).
Позивач вважала, що саме недбалість та халатність лікарів призвело до погіршення її самопочуття.
Разом з ти, з урахуванням наявного у матерілах справи висновку ескперту, в якому вказується причинний зв’язок між діями лікарів та нанесення шкоди здоров’ю Позивача, ВС зазначив, що висновок апеляційного суду про те, що позивач не довела своїх позовних вимог є передчасним.
Окрім того, з урахуванням перерозподілу тягаря доказування у позовах про відшкодування шкоди, саме Відповідач, а не Позивач, як помилково вказав апеляційний суд, повинен був просити про призначення повторної чи додаткової експертизи.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що з огляду на допущенні порушення дослідження доказів у справі, висновки суду апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову Особа 1 є передчасними, а справа підлягає повторному перегляду судом апеляційної інстанції.
2.У справах про стягнення моральної шкоди, завданої наданням неякісної медичної послуги, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності та має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом для цивільної справи.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Верховним Судом 04.06.2025 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову Особа 1 до Лікарні про стягнення 1 500 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої неякісними медичними послугами, наданими лікарем –акушером – Особа 2.
Суть спору в тому, що внаслідок несумлінного ставлення лікаря акушер-гінеколога Лікарні Особа 2 до своїх професійних обов`язків, які отримали прояв у нездійсненні спостереження за її станом під час пологів, відсутності своєчасного виявлення ускладнень під час пологів, що призвело до пізнього діагностування ускладнення, наданні неякісної медичної допомоги, що призвело до інвалідності новонародженої дитини Особа 3, зумовленої патологією головного мозку, пренцефалічною лікворною кістою в скронево-тім`яній-потиличній ділянці зліва, внутрішньої симетричної гідроцефалії помірного ступеня, правобічний геміпарез.
Відносно Особа 2, який свою вину не визнав, 07.11.2016 було порушено кримінальне провадження за ч. 2 ст. 140 ККУ. Ухвалою райсуду від 07.09.2021 Особа 2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 ККУ, у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження, що не є реабілітуючою підставою, але цивільний позов Особа 1 у межах кримінального провадження залишено без розгляду, а тому вона, як потерпіла, не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом про відшкодування заподіяної шкоди.
Верховний Суд, погодився із судом апеляційної інстанції, який збільшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, мотивував своє рішення характером та обсягом страждань (душевних, психічних), яких зазнала позивачка, характером її немайнових втрат (їх тривалістю та можливістю відновлення), а також виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
За змістом частин 1, 2 ст. 1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Для відшкодування майнової та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку, який має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди, є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановлено, що недоліки у веденні пологів, допущені, зокрема, лікарем Особа 2, який обіймав посаду в Лікарні, призвели до несвоєчасної діагностики дистресу плода, а також те, що внаслідок таких порушень дитина була визнана дитиною з інвалідністю до 18 років та потребує тривалого курсу реабілітації за індивідуальною програмою, що порушило нормальний та звичний спосіб її життя і позбавило щасливого й безтурботного дитинства. Отже ВС погодився із судом апеляційної інстанції, що Позивачці доводиться витрачати власний час і докладати значних фізичних, душевних та моральних зусиль для підтримання розвитку доньки, у зв`язку з чим їй було завдано моральної шкоди.
При цьому, як зазначив ВС, судами вірно враховано обставини, встановлені судом у кримінальній справі по обвинуваченню Особа 2, а також те, що звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не свідчить про визнання його невинуватим у вчиненні злочину, оскільки такі підстави звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.
Крім того, судами вірно взято до уваги висновки експертиз, проведені в рамках досудового розслідування у кримінальній справі, які підтверджують, зокрема, невідповідність дій медичного персоналу встановленим протоколам медичної допомоги при веденні пологів позивача, а також опосередкований зв`язок таких дій із порушення стану здоров`я новонародженої.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Також ВС вважав за необхідне зазначити, що відповідно до змісту ч. 6 ст. 82 ЦПКУ, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
3. Працівник (лікар) підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Якщо на дату звільнення Особа займала посаду лікаря акушер-гінеколога Лікарні , яка відповідно до пункту 1.1 Посадової інструкції лікаря акушер-гінеколога пологового відділення з індивідуальними пологовими залами від 03.09.2021 року належить до професійної групи «Професіонали», та не належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, а тому керівництво Лікарні не має право застосувати щодо такої Особи вказане дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
Внесення роботодавцем змін до наказу з метою виправлення помилки чи дати звільнення не є підставою для визнання такого наказу незаконним. Водночас, наказ роботодавця про внесення змін до наказу про звільнення, з урахуванням фактичних обставин справи, може бути визнаний незаконним, якщо він змінює підстави розірвання трудового договору.
Верховний Суд 05.02.2025 залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову лікаря (Особа 1):визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Лікарні про звільнення лікаря акушера-гінеколога Особа 1;поновлено Особа 1 на посаді лікаря акушер-гінеколога з 05. 07. 2022;стягнуто з Лікарні на користь Особа 1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 249 787,72 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Суть справи в тому, що 04.07.2022 року, генеральним директором Лікарні видано наказ № 51 про звільнення лікаря акушера-гінеколога Особа 1, котрим, з-поміж іншого, нібито за грубе порушення трудових обов`язків, за п. 1 ст. 41 КЗпПУ. Зокрема, підставою для видачі вказаного наказу слугували скарги Особа 3 від 17.06. 2022, Особа 4 від 22.06.2022 щодо порушень їх прав по наданню якісних медичних послуг та результати службового розслідування за цими ж скаргами. Водночас відповідно до наказу від 04.07.2022 по особовому складу, що є похідним від вищезазначеного наказу, адже є підставою для його прийняття, позивача було звільнено вже за одноразове грубе порушення трудових обов`язків згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ.
Відповідно до оскаржуваних наказів позивачку звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, а надалі підстава звільнення була змінена на п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ. На дату звільнення позивач займала посаду лікаря акушер-гінеколога Лікарні, яка відповідно до пункту 1.1 Посадової інструкції лікаря акушер-гінеколога пологового відділення з індивідуальними пологовими залами від 03.09.2021 року належить до професійної групи «Професіонали», та не належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, а тому відповідач не мав право застосувати щодо позивача вказане дисциплінарне стягнення у виді звільнення.
У зв’язку із цим, під час перебування цієї справи в провадженні районного суду Відповідач прийняв наказ № 69 від 22.11.2022, яким вніс зміни до спірних наказів, зокрема змінив підставу звільнення (п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ);
Верховний Суд зазначив, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП).
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення. (постанова Великої Палати ВС від 23.09.2020).
У постанові ВС від 29.03.2023 зроблено висновок, що наказ з кадрових питань як різновид розпорядчого документа може бути змінено і доповнено новим розпорядчим документом. Внесення роботодавцем змін до наказу з метою виправлення помилки чи дати звільнення не є підставою для визнання такого наказу незаконним. Трудове законодавство не містить імперативних норм, які б забороняли роботодавцю вносити зміни до наказу із зазначеною вище метою. Необхідною умовою для правильного вирішення трудового спору є оцінка дій роботодавця та встановлення реальних підстав для внесення змін до оспорюваного наказу.
У постанові ВС від 22.07.2020 зазначено, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.
Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
ВС зазначив, що суд першої інстанції при задоволенні позову вважав, що відповідно до оскаржуваних наказів позивачку звільнено за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ, а надалі підстава звільнення була змінена на п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ; відповідач у наказі від 22.11.2022 змінив саме підставу звільнення; суд першої інстанції встановив, що відповідач змінив формулювання причин звільнення, передбачене КЗпП України (визначення відповідного пункту та статті КЗпПУ) на підставі якого позивача звільнено із займаної посади та зробив обґрунтований висновок, що ці дії відповідача беззаперечно вказують на виправлення відповідачем суттєвих порушень трудового законодавства, допущених при звільненні позивача, оскільки підстав для звільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ роботодавець не мав, так як посада лікаря не відноситься до спеціальної категорії працівників, які можуть бути звільненні за одноразове грубе порушення обов`язків за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпПУ; суд першої інстанції врахував, що наказ роботодавця про внесення змін до наказу про звільнення, з урахуванням фактичних обставин справи, може бути визнаний незаконним, якщо він змінює підстави розірвання трудового договору.
З огляду на викладене, ВС погодився із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову Особа 1 та поновлення її на роботі.