Одностороннє розірвання договору — формально проста дія, яка на практиці часто стає підґрунтям до судового конфлікту. Особливо гостро стоїть питання, коли між сторонами мав місце авансовий платіж: чи підлягає він поверненню, якщо роботи не завершено або не прийнято?
Суди дедалі частіше стикаються з подібними кейсами, де сторона-замовник, скориставшись правом розірвання договору, вимагає повернення авансу, а підрядник (або виконавець послуг) заперечує, наполягаючи, що частина робіт вже виконана. У таких спорах критичну роль відіграють не лише умови договору, а й фактичні дії сторін, документальне підтвердження етапів виконання зобов’язань, а також правова природа самого договору.
Відсутність підписаних актів або доказів прийняття результату може стати підставою для повернення авансу відповідно до ст. 1212 ЦК України!!!
Зокрема, якщо договір кваліфікується судом як підряд (навіть якщо формально названий як “договір про надання послуг”), то очікується досягнення конкретного результату. Якщо результат не досягнуто, або він не переданий замовнику належним чином (через відсутність підписаних актів, заперечення щодо якості тощо), підстав для отримання авансу у виконавця немає.
Як підходять до цього питання суди?
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що аванс не є формою забезпечення виконання зобов’язань. Це – попередній платіж, що підлягає поверненню, якщо замовлення не було реалізоване повністю або частково. При цьому, навіть якщо замовник самостійно відмовився від договору — аванс не “згоряє”, а має бути повернутий у тій частині, в якій не покрито фактично виконану роботу.
Суд з’ясовує:
- Чи дійсно почалося виконання послуг або робіт до моменту розірвання договору?
- Який їх обсяг та вартість?
- Чи приймав замовник цей результат, чи мав обґрунтовані заперечення?
- Чи містяться у справі акти приймання-передачі або інші письмові підтвердження виконання?
Якщо відповіді на ці питання негативні або неповні — суди схиляються на бік замовника.
Верховний Суд своєю постановою від 19.03.2025 у справі № 910/2026/24 скасував рішення попередніх інстанцій, наголосивши, що ті не встановили, які послуги дійсно були надані до розірвання договору, а які лише заявлені.
До Господарського суду міста Києва звернулося Позивач – ТОВ «ХІМ-ТРЕЙД ЮА» з позовом до Відповідача – ПП «ТОМАС & СІМОНОВА» про стягнення 2 265 717,19 грн., посилаючись на те що, Позивачем в односторонньому порядку, було розірвано договір про надання послуг (Due Diligence), а відтак наявні підставі для повернення авансу, який був перерахований на виконання умов Договору. Враховуючи, що Відповідач відмовляється у поверненні авансу у добровільному порядку, Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення суми авансу в розмірі 2 200 000,00 грн, а також інфляційних втрат та 3% річних за період з 15.08.2023 до 12.02.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024, у задоволенні позову відмовлено.
19.03.2025 переглядаючи в касаційному порядку касаційну скаргу ТОВ «ХІМ-ТРЕЙД ЮА», Верховний суд своєю постановою задовольнив частково. Скасував рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024. Справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, враховуючи таке:
Відповідно до ч.1 ст. 837 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Отже, з огляду змісту та умов спірного Договору, Верховний Суд зауважує, що предмет спірного Договору є індивідуалізованим, а результат роботи має матеріальну форму, зокрема, Звіт щодо обстеження/оцінки активу компанії DONAU CHEM SRL, який після його формування/виготовлення виконавцем передається у встановленому Договором порядку замовнику для подальшого його використання останнім у власних цілях, зокрема під час здійснення господарської діяльності. Спірний Договір про надання послуг за своєю правовою природою є договором підряду. Аванс (попередня оплата) – це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17). Положеннями частин 1, 3 ст.1212 ЦК визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог ст.1212 ЦК (постанови Верховного Суду від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20). Хоч у вказаних справах і вирішувалося питання щодо стягнення авансу за договором підряду, проте сам лише вид укладеного договору в цьому випадку не впливає на застосування ст.1212 ЦК.
Верховний суд зазначає, що суди попередніх інстанцій у цій справі не встановили: 1) надання яких послуг було розпочато до моменту відмови від Договору (до 01.08.2023); 2) які завдання (послуги) станом на цю дату вже були виконані, а які перебували в процесі виконання; 3) яка вартість вже наданих станом на 01.08.2023 послуг; 4) чи приступав виконавець до виконання нових завдань (послуг) після 01.08.2023; 5) в якому розмірі аванс покриває надані станом на 01.08.2023 послуги; 6) чи вважаються послуги за Договором наданими (чи прийняті замовником). Суди попередніх інстанцій мали дослідити та надати оцінки всім наявним доказам у справі для встановлення як обставин виконання Договору, так і поведінки та дій сторін щодо прийняття цих послуг/надання зауважень щодо послуг. Зворотне свідчить про унеможливлення встановлення всіх фактичних обставин справи, що мають значення для її вирішення.
Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд надає правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права. Аванс, сплачений за цим договором, не забезпечує виконання зобов’язань, а є попередньою оплатою, що підлягає поверненню у разі невиконання зобов’язання. У ситуації, коли замовник реалізує своє право на відмову від договору, відповідно до ст. 1212 ЦК України, виконавець зобов’язаний повернути ту частину авансу, яка не покриває фактично виконані роботи. Для повного з’ясування фактичних обставин справи та належної оцінки доказів, потрібно встановити обсяг та вартість наданих до моменту розірвання послуг.
Практичне значення цієї справи полягає у формуванні чітких підходів до вирішення спорів про повернення авансу при односторонньому розірванні договору. Верховний Суд наголосив, що навіть якщо сторони уклали договір про надання послуг, суд має досліджувати його правову природу, і за наявності матеріалізованого результату (наприклад, звіту) — кваліфікувати його як договір підряду. Це суттєво впливає на обсяг доказування, покладений на виконавця: для утримання авансу необхідно довести не лише факт початку виконання робіт, а й обсяг фактично наданих послуг, їхню вартість і прийняття замовником.
Справа також показує важливість належної фіксації ходу виконання договору — відсутність підписаних актів або доказів прийняття результату може стати підставою для повернення авансу відповідно до ст. 1212 ЦК України. Для замовників це рішення підкреслює право вимагати повернення невикористаної частини попередньої оплати, а для виконавців — обов’язок підтверджувати реальність наданих послуг при розірванні зобов’язань.
Таким чином, рішення має вагоме значення для всієї практики укладення та виконання договорів із передоплатою, зокрема в ділових правовідносинах.