НерідкоКредитодавці ініціюють судові процеси про стягнення із Позичальників заборгованість за кредитними договорами, пред’являючи позови про стягнення з боржників значно завищених сум боргу (у тому числі відсотків за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій), що відбувається внаслідок трактування норм законодавства на свою користь.
Пропонуємо правові позиції Верховного Суду у справах з кредитних спорів, в яких «ключовим моментом» була перевірка правильності розрахунку Кредитодавцем суми заборгованості за кредитними договорами.
1.Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦКУ про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Нарахування Банком відсотків після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та заявлення вимог до Позичальника та Поручителя про їх стягнення є безпідставним, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості у повному обсязі
Верховним Судом 21.05.2025 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Банку до Особа 1 (Позичальник), Особа 2 (Поручитель) про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором у розмірі 40 330,17 дол. США.
За змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦКУ для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів. Прострочення виконання зобов`язання, в свою чергу, є його порушенням.
Відповідно до ч.1 ст. 1048, ч 1 ст. 1054 ЦКУ кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, ВС акцентував увагу, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦКУ про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦКУ, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Також ВС звернув увагу, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
ВС зазначив, що встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦКУ, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»)
Проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту останній позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦКУ.
Проте, ВС зауважив, що зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦКУ і цей розмір може зменшити суд.
З огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів: у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст. 1048 ЦКУ), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦКУ) у розмірі, визначеному законом або договором.
У даній справі Банк, після пред`явлення вимоги до позивачів про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, неправомірно продовжував нараховувати відсотки за кредитним договором, наслідком чого стало нарахування відсотків у розмірі 70 106,18 дол. США, з яких, після звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та часткового зарахування вартості предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості, протиправно просив стягнути з відповідачів у судовому порядку ще 40 330,17 дол. США.
Таким чином, ураховуючи, що Банк скористався правом вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків відповідно до ст. 1048 ЦКУ, підвищених відсотків за порушення умов договору, ВС дійшов висновку про про відсутність у Банку права нараховувати відсотки за кредитним договором, передбачені саме умовами цього договору, що є підставою для відмови у задоволенні позову Банку у повному обсязі.
2. Право Кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ
Із зазначено моменту обчислюється строк позовної давності для пред’явлення Банком вимоги про стягнення заборгованості по кредитному договору, у тому числі неустойки (штрафу,пені) із позичальника
У разі пропуску Кредитодавцем строку позовної давності в один рік (який застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)), суд відмовляє у задоволенні такого позову
Рішенням суду першої інстанції частково задоволено позов Банку про солідарне стягнення з Особа 1 (Позичальник), Особа 2 (Поручитель) заборгованості за кредитним договором від 13.11.2017 в загальній сумі 16 612,58 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом (тіло кредиту та відсотки) – 15 819 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту – 802,58 доларів США.
Постановою суду апеляційної інстанції вказане рішення скасовано та постановлено про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд від 12.03.205 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, зазначивши, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). У пункті 1.2 кредитного договору від 13.11.2007, визначено, що кредит надається строком з 13.11.2007 до 13.11.2031 року.
Пунктом 6.1.14 спірного договору визначено, що протягом строку дії цього договору позичальник зобов`язується забезпечити страхування майна, переданого в іпотеку банку відповідно до пункту 3.1 договору, шляхом укладення щорічно до 13 листопада договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком, а також письмово узгоджувати умови договорів страхування та не здійснювати дій, направлених на зміну цих умов. У випадку невиконання позичальником умов пункту 6.1.14 договору, строк користування грошовими коштами, зазначений у пункті 1.2 договору, припиняється достроково на 10-й день припинення строку дії договору страхування або зміни його умов з вини позичальника. Зміна строку виконання договору з цих підстав не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному ч. 2 ст. 1050 ЦКУ.
Таким чином, у зв`язку зі зміною строку основного зобов`язання, який настав відповідно до пункту 9.7 кредитного договору на 10-й день припинення строку дії договору страхування, тобто з 23.11.2008, зобов`язання позичальника щодо сплати відсотків за кредитним договором припинилися, відтак з Особи 1 на користь банку можливо стягнути лише відсотки за користування кредитними коштами за період до 23.11.2008.
Однак відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості у позичальника станом на 23.11.2008 відсутня заборгованість за відсотками.
Частиною 2 ст. 258 ЦКУ передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Встановлено, що відповідачем останній договір страхування укладався 13.11.2007, строк дії якого закінчився 13.11.2008. Враховуючи, що за умовами кредитного договору всі договори страхування повинні були узгоджуватись із кредитором, Банк був обізнаний, що з 13.11.2008 договір страхування був відсутній, тому відповідно був обізнаний і про дострокове (з 23.11.2008) припинення строку користування грошовими коштами, що вказаний у пункті 1.2 кредитного договору. Крім того, останній платіж на погашення заборгованості за договором кредиту позичальник сплатив 27.04.2012.
Враховуючи вказані обставини та те, що з цим позовом Банк звернувся до суду 30.10.2915, ВС погодився із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.
3. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (ст. 37 ЗУ «Про іпотеку»)
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання (ст. 7 ЗУ «Про іпотеку»).
Для застосування ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» визначальним є зміст та умови іпотечного договору, в якому сторони дійшли домовленості про перелік вимог кредитора, виконання яких забезпечується встановленою іпотекою
Особа 1 звернулась із позовом в суд до ТОВ про відшкодування іпотекодавцю перевищення вартості предмета іпотеки розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Позовну заяву мотивовано тим, що між Позивачем і Банком 15.10.2012 укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого укладено іпотечний договір (з фізичною особою), згідно з яким він передав в іпотеку Банку об`єкти нерухомого майна: магазин роздрібної і гуртової торгівлі зі складським приміщенням, загальною площею 366,7 кв. м.; земельну ділянку площею 0,0324 га. 21.07.2014 з договором факторингу ТОВ набув право вимоги заборгованості за кредитним та іпотечним договорами.
Заочним рішенням районного суду в іншій справі від 20.09.2018 виконавчий напис нотаріуса від 04.07.2016 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки визнано таким, що не підлягає виконанню. Крім того, у провадженні районного суду перебували справи за позовом ТОВ про звернення стягнення на предмет іпотеки за спірними договірними зобов`язаннями, по якій провадження закрито та за позовом ТОВ до Особа 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, по якому відмовлено у задоволенні позову.
Послаючись на зміну Кредитором умов кредитування після надіслання 10.12.2013 вимоги, Позивач вважав, що обґрунтована сума заборгованості перед ТОВ за кредитним договором складає 841 298 грн. Водночас вартість іпотечного майна становила 2 662 169 грн, отже, різниця між його вартістю та заборгованістю склала 1 820 870 грн, а 90 % – 1 638 783 грн, і є перевищенням вартості предмета іпотеки, що просить Особа 1 відшкодувати на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» у розмірі 90 % перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Рішенням районного суду по даній справі позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ на користь Особа 1 кошти у розмірі 468 381 грн., постановою суду апеляційної інстанції суму відшкодування збільшено до 1 554 653,96 грн.
Верховним Суд, залишаючи 12.02.2025 вказану постанову суду апеляційної інстанції в силі, зазначив, що стаття 37 ЗУ «Про іпотеку» визначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Разом з цим, Відповідач не погоджується із розміром заборгованості за кредитним договором, яка виникла на момент набуття ним предмета іпотеки у власність (31.07.2019 – дата державної реєстрації права власності).
З цього приводу ВС зазначив, що преюдиційним рішенням суду у іншій справі встановлено, що строк виконання зобов`язань за кредитним договором від 15.10.2012 Банк змінив з 14.10.2022 на 10.12.2013, а розмір заборгованості позичальника Особа 1 перед кредитором становив 841 298 грн.
ВС не взяв до уваги розрахунок заборгованості Особа 1 у розмірі 2 006 823 грн. оскільки суперечать практиці Верховного Суду щодо застосування положень статті 1050 ЦК України. право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Зокрема, у Постанові Веикої Палати Верховного Суду від від 28.03.2018 зазначено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Крім того, ВС звернув увагу, що згідно із ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Відповідальність іпотекодавця при задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення 3 % річних у розмірі 142 306 грн. та інфляційних втрат – 1 927 570 грн, нарахованих кредитором на підставі ст. 625 ЦКУ боржнику Особа 1, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не передбачена умовами пункту 1.1 іпотечного договору від 15.10.2012, що узгоджується з положенням статті 7 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, надаючи оцінку доводам касаційної ВС констатував, що для застосування ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» визначальним є зміст та умови іпотечного договору, в якому сторони дійшли домовленості про перелік вимог кредитора, виконання яких забезпечується встановленою іпотекою.
Встановивши, що станом на 29.07.2019 загальна вартість предмета іпотеки становить 2 662 169 грн. (що сторонами не оспорюються), а 90 % від цієї суми -2 395 952 грн., а заборгованість за кредитним договором складає 841 298 грн. (що встановлено судовим рішенням), правильним ВС дійшов висновку, що на користь Позивача слід стягнути кошти у розмірі 1 554 653 грн., як перевищення 90 % вартості іпотечного майна (2 395 952 грн.-841 298 грн).