Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 зазначив, що саме господарський суд, проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної судової процедури щодо боржника, які визначені положеннями статтею 6 КУзПБ, із застосуванням судового розсуду, незалежно від наявності рішення зборів кредиторів про перехід до наступної судової процедури і звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яке не є саме по собі безумовною підставою для введення судом ліквідаційної процедури боржника.
Адже ч. 4 ст. 49 КУзПБ законодавцем надано право суду навіть за відсутності відповідного рішення зборів кредиторів боржника, але за наявності обставин (після закінчення термінів визначених КУзПБ щодо тривалості процедури розпорядження майном, за наявності ознак банкрутства та за відсутності пропозицій щодо санації боржника), прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за власною ініціативою.
Верховний Суд 25.03.2025 переглянув судові рішення у справі, предметом розгляду якої стали підстави для припинення процедури розпорядження майном Боржника, визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Так, ВС залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відхилення заяви ТОВ 1 на участь у санації Боржника, припинення процедури розпорядження майном Боржника та повноважень розпорядника майна арбітражного керуючого Б., визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури з призначенням ліквідатором Б.
ВС зазначив, що боржник визнається банкрутом за умови встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Отже, завдання підсумкового засідання суду полягає в з`ясуванні судом ознак банкрутства для визначення наступної судової процедури, згідно з клопотанням зборів кредиторів за його наявності (п. 4 ч.5, ч. 4 ст. 49 КУзПБ), однак остаточна їх оцінка надається судом, який у підсумковому судовому засіданні в залежності від обставин справи визначає наступну судову процедуру щодо боржника та ухвалює судове рішення про її введення.
Таким чином на вирішення питання переходу до ліквідаційної процедури впливають, за загальним правилом, три чинники: закінчення 170-денного строку, відведеного для стадії розпорядження майном (ч. 2 ст. 44 КУзПБ); наявність ознак банкрутства; наявність рішення зборів кредиторів щодо переходу до ліквідаційної процедури (п. 4 ч. 5 ст. 48 КУзПБ) та, відповідно, відсутність пропозицій щодо санації боржника.
При цьому ВС зауважив, що норма ч. 4 ст. 49 КУзПБ, якою встановлено право суду прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, обмежена випадком наявності конкурсних кредиторів з правом вирішального голосу (зборів кредиторів) за умови недобросовісної бездіяльності цього органу щодо прийняття рішення про подальшу долю процедури банкрутства, що однак не мало місце у цій справі.
Тобто, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неспроможність, тобто як недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів, так і неспроможність боржника відновити свою платоспроможність (за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури), шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, які передбачені в процедурі розпорядження майном, та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном, зокрема, передбаченої у ч.3 ст. 44 КУзПБ.
Зокрема, суд має з`ясувати актив і пасив боржника та співставити відомості щодо обох величин. Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом у порядку ст. 47 КУзПБ реєстру вимог кредиторів. Відомості про актив боржника має містити звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан боржника. Зазначений звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів (комітету кредиторів), які на його підставі приймають рішення клопотати про перехід до наступної судової процедури.
Дослідивши матеріали справи та подані розпорядником майна фінансові звіти, а також враховуючи сплив строку процедури розпорядження майном Боржника, ВС дійшов висновку про наявність підстав для визнання Боржника банкрутом та переходу до ліквідаційної процедури.