Судами розглядається велика кількість справ зі спорів щодо стягнення заборгованості по споживчому кредиту. Пропонується розглянути правові висновки Верховного Суду у справах із вказаної категорії спорів.
1. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Постановою Верховного Суду від 10.01.2024 залишено в силі рішення першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову Банку до особи в частині стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредиту 2,90% на місяць від основної суми кредиту на загальну суму в розмірі 24 854 грн.
Постанова ВС мотивована тим, що споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості тощо (ч.ч. 1,2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 зазначено, що 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1,2,5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.2 ст. 11, ч.5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Кредитним договором відповідачу встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, ВС дійшов висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними і відповідач не повинен сплачувати комісійні виплати за обслуговування кредиту.
2. Якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про дострокове повернення кредиту, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то у позичальника, відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Верховним Судом 10.01.2024 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про стягнення в солідарному порядку з боржника за споживчим кредитом та поручителем 73 449 доларів США заборгованості та процентів.
Постанова ВС мотивована тим, що частина десята статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Якщо Банк звернувся із позовом, не дотримавши передбачений зазначеним Законом та договором порядок, у позичальника позичальника, відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту.
Ураховуючи, що спірний кредитний договір є споживчим, а позов про дострокове стягнення заборгованості за ним поданий 30.10. 2015, позивач мав виконати обов`язок щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту на придбання житла, встановлений частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.
Водночас, як установлено судом апеляційної інстанції, позивач не направляв позичальнику досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та не повідомляв відповідачів про припинення кредитного договору.
З огляду на це у суда відсутні підстави для покладення на відповідачів зобов`язання з дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором.
Таким чином, Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстації про те, що оскільки банк не дотримався обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а саме не направив відповідачам вимогу про таке погашення кредиту до моменту звернення до суду із цим позовом, то правові підстави для дострокового стягнення із відповідача (і відповідно із поручителя) усієї суми кредиту та процентів відсутні.
3.Перед зверненням до суду із позовом до боржника про дострокове погашення боргу Банк повинен дотримуватись установлених строків, наданих позичальнику для досудового врегулювання спору.
Постановою Верховного Суду від 10.04.2024 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Банку до осіб (боржника і поручителя) про стягнення в солідарному порядку заборгованості по споживчому кредиту.
Постанова ВС мотивована тим, що якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше – на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.
Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (ч.10 ст.11 Закону «Про захист прав споживачів» зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16.10.2011).
Тобто, Банк повинен перед зверненням в суд дотриматись установленого порядку досудового врегулювання спору.
Водночас, як встановлено Банк направив позичальнику та поручителю досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором 22.08.2014, а позов подав 17.09.2014.
Отже Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що оскільки Банк не дотримався обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а саме звернувся до суду з позовом до спливу тридцятиденного строку на добровільне погашення кредиту, встановленого договором, то правові підстави для дострокового стягнення із позичальника всієї суми кредиту та процентів відсутні.
Верховний Суд урахував, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив суд солідарно стягнути заборгованість за кредитним договором з позичальника та поручителя.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно договором поруки, сторони встановили строк її дії до 05.08.2023.
Ураховуючи, що позивачем заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості у межах строку дії поруки, а вимоги до позичальника є безпідставними, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні вимог до поручителя.