Під час здійснення підприємницької діяльності Підприємствами, Товариствами та підприємцями щоденно укладається велика кількість господарських договорів – поставки, купівлі-продажу, оренди (нерухомості, обладнання, транспортних засобів), виконання робіт, надання послуг. Також бізнесом та іншими суб’єктами господарювання укладається велика кількість фінансових та кредитних договорів, договорів страхування.
Однак, дуже часто договори можуть виконуватися неналежним чином – по договору поставки поставити продукцію неналежної якості. Або у контрагента можуть виникнути непередбачені проблеми та не повертатися попередня оплата. Можуть виникати спірні питання при виконання договору підряду – Виконавець може зривати строки робіт, роботи здійснювати з неякісних матеріалів, неякісно, з порушенням проекту. Покупець може не розрахуватися за придбаний товар, висуваючи безпідставні претензії.
Слід врахувати, що зміст прав та обов’язків становить не лише зміст договорів, а також і норми відповідних законів, що регулюють відповідні правовідносини. Також відповідні правовідносини можуть регулювати постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти інших державних органів.
Отже, слід взяти до уваги, що якщо законом або нормативним актом, відповідні правовідносини врегульовані по іншому, ніж це передбачено в господарському договорі, при судовому розгляді буде застосована відповідна норма закону або відповідного нормативного акту. З цих підстав господарський договір навіть може бути визнаний недійсним !
Також має братися до змісту договорів існуюча судова практика, особливо Верховного Суду. Умови договору щодо зняття відповідальності з контрагенту, або навпаки – наджорсткі умови відповідальності, умови що дозволяють не повертати попередню оплату або не нести відповідальності на неякісні роботи, можуть не знайти підтримки в суді та визнані нікчемними.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО СПОРАХ ПО ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРАХ:
1.Проведення попередньої консультації щодо спору по господарському договору;
2. Збирання доказів для вирішення господарського спору, в тому числі шляхом направлення адвокатського запиту;
3.Складання та подання позову в інтересах Клієнта по спору відносно господарського договору;
4.Апеляційне оскарження судових рішень по спорам відносно господарських договорів;
5.Касаційне оскарження судових рішень по спорам відносно господарських договорів.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ ПО СПОРАМ
ПО ГОСПОДАРСЬКИМ ДОГОВОРАМ
1. Збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником
Позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна
Неналежне виконання Споживачем умов договору в частині несвоєчасної сплати за поставлену електроенергію не може вважатися збитками ( в розумінні ст. 22 ЦКУ) для Постачальника (Обленерго) за відсутності доведення причинно-наслідкового зв’язку
Обленерго звернулось до ТОВпро стягнення 1 411 492 грн. збитків. Позов мотивовано тим, що відповідач впродовж 10 років не визнавав заборгованості, всіляко заперечував та ухилявся від її сплати, у зв`язку з цим позивач поніс збитки, так як у процесі господарської діяльності за власні кошти закупив електричну енергію, передав її власними мережами споживачеві, проте не отримав жодної оплати і, таким чином, не зміг компенсувати фактичні обсяги переданої відповідачу електричної енергії. У листопаді-грудні 2013 відповідач отримав 221 824 кВтг електричної енергії за тарифом 1,0324 грн/кВтг на загальну суму 274 813 грн. з ПДВ, але оплату здійснив лише у жовтні 2023 року. Вартість отриманої відповідачем у 2013 електричної енергії в обсязі 221 824 кВтг на жовтень 2023 року уже становила 1 686 306 грн. з ПДВ, але відповідач у жовтні 2023 року за вказаний обсяг електроенергії сплатив лише 274 813 грн (вартість 2013 року); внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань позивач поніс збитки у розмірі 1 411 492,74 грн.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.
Верховний Суд 23.10.2024 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін і ході розгляду касаційної скарги Обленерго надав відповідь щодо питання застосування в подібних правовідносинах статті 22 ЦК в частині визначення збитків як витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Верховний Суд наголосив, що збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
Реальні збитки – це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо).
Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.
Обленерго у цій справі вважає, що втрата активів на 85% вартості товару у зв`язку з тривалим невиконанням боржником грошових зобов`язань та зміною ринкових цін мала наслідком неможливість закупити цей же обсяг товару (електричної енергії) за ринковими цінами на момент купівлі, що є необхідним для відновлення балансу та забезпечення позивачем своєї господарської діяльності, та з метою виконання своїх зобов`язань перед іншими контрагентами.
Проте, ВС вважав такі доводи скаржника помилковими, так як останній не доводить, що поставивши відповідачу на підставі укладеного між сторонами договору у 2013 році електричну енергію вартістю 274 813 грн. (станом на 2013 рік), позивач в подальшому постійно здійснював (здійснює) закупівлю електричної енергії за ринковими цінами на момент купівлі для забезпечення своєї господарської діяльності та з метою виконання своїх зобов`язань перед контрагентами саме у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленої йому в 2013 електричної енергії вартістю 274 813 грн.
Тобто, позивач не доведено, що постійна закупівля ним електричної енергії за ринковими цінами на момент купівлі для забезпечення своєї господарської діяльності та з метою виконання своїх зобов`язань перед контрагентами перебуває у причинно-наслідковому зв`язку саме з тривалим невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманої у 2013 електричної енергії вартістю 274 813 грн. (станом на 2013 рік), вартість якої на жовтень 2023 року уже становила 1 686 306 грн., а не зі здійсненням позивачем господарської діяльності (на власний ризик), яка й передбачає постійну закупівлю електричної енергії, зокрема з метою виконання зобов`язань перед контрагентами.
Отже ВС дійшов висновку, що відповідно, заявлені позивачем до стягнення грошові кошти в сумі 1 411 492 грн. (1 686 306 грн. (вартість електричної енергії станом на жовтень 2023) – 274 813 грн (вартість електричної енергії станом на 2013, коли вона була поставлена позивачем та повинна була бути оплачена відповідачем)) не можуть вважатись в розумінні пункту 1 частини другої статті 22 ЦК витратами, які особа (позивач у цьому випадку) зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного прав у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленої у 2013 електричної енергії вартістю 274 813 грн. (станом на 2013 рік).
ВС зазначив, що вибуття в 2013 році з власності позивача електричної енергії вартістю 274 813 грн., яку, як стверджує позивач, він у процесі своєї господарської діяльності закупив за власні кошти та передав споживачеві (відповідачеві), не можна розцінювати як втрату активів (85% вартості товару у зв`язку із виконанням відповідачем свого обов`язку щодо його оплати лише у 2023), внаслідок якої позивачу було завдано збитків у заявленій до стягнення сумі.
Водночас, договірні відносини сторін щодо постачання та оплати електричної енергії за вказаним договором не передбачають, що у випадку неналежного (несвоєчасного) виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленої електричної енергії, останній повинен оплатити її вартість з урахуванням ціни (тарифу) станом на дату здійснення відповідної оплати або компенсувати позивачу різницю такої вартості у разі істотної зміни ціни (тарифу) на електричну енергію станом на дату здійснення оплати.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що знецінення грошових коштів, які позивач розраховував отримати внаслідок належного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленої у 2013 році електричної енергії вартістю 274 813 грн., позивач може компенсувати за рахунок відповідача в порядку ст. 625 ЦКУ, а не шляхом стягнення збитків, які по суті є різницею вартості поставленого позивачем відповідачу товару станом на 2013 рік, коли відповідна електрична енергія була поставлена позивачем відповідачу та підлягала оплаті останнім, та станом на 2023, коли відповідач фактично її сплатив за рішенням суду.
Отже ВС дійшов висновку, що наведене свідчить про недоведення позивачем як наявності збитків (шкоди) у вигляді витрат, які він зробив або мусить зробити для відновлення свого порушеного прав у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленої у 2013 електричної енергії вартістю 274 813 грн. (станом на 2013 рік), а саме витрат в сумі 1 411 492 грн., які по суті є різницею вартості поставленого позивачем відповідачу товару станом на 2013 рік та на 2023 рік, так й причинно-наслідкового зв`язку між тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором та завданими позивачу збитками, як він зазначає, у вигляді витрат на постійну закупівлю електричної енергії за ринковими цінами на момент купівлі, які позивач здійснює для забезпечення своєї господарської діяльності та з метою виконання своїх обов`язків перед контрагентами.
З огляду на викладене та недоведення позивачем наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для покладання відповідальності у вигляді відшкодування збитків, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 411 492 грн.
2. При установленні в умовах договору поставки кількість поставленого товару в опціоні, свідчить про можливість визначення Покупцем обсягу поставленого товару. Таке право Покупця повинно бути реалізовано у формі, в якій укладено договір поставки і Покупець повинен заздалегідь повідомити Постачальника про необхідний обсяг товару, що має бути поставлений. Передбачене договором Право покупця отримати більшу або меншу кількість товару, встановлену договором, не кореспондує обов`язку Постачальника самостійно з`ясовувати скільки саме товару бажає отримати Покупець
За неналежне виконання зобьовязання, зокрема, за непоставку у сьтрок товару з Постачальника може бути стягнуто штраф, який передбачений умовами договору. Розмір штрафу обчислюється із вартості недопоставленого (поставленого поза межами встановлено строку)
Зменшення розміру неустойки є право суду. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін
Погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не нівелює обов`язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення, як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків
Замовник має право стягнути з Постачальника збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром, придбаним у інших постачальників
Фермерське господарство (Постачальник) звернулося до суду з позовом до ТОВ (Замовник) про стягнення 867 126 грн. боргу у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 12.10.2020 щодо здійснення розрахунку за поставлену кукурудзу згідно перелічених в позовній заяві накладних у строк, встановлений договором.
ТОВ подано зустрічну позовну заяву до ФГ про стягнення 2093053 грн., з яких 536 583 грн. неустойка у вигляді штрафу, 1 008 000 грн. збитки у вигляді втраченої вигоди, 548 469 грн. збитки у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром. Позов обґрунтовано неналежним виконанням ФГ зобов`язань за договором та спричиненням цим майнової шкоди ТОВ.
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій зустрічний позов ТОВ до ФГ задоволено частково: стягнуто з ФГ 334 983 грн. неустойки у вигляді штрафу, 287 964 грн. збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ТОВ про стягнення з ФГ 201 600 грн. неустойки у вигляді штрафу, 1 008 000 грн. збитків у вигляді втраченої вигоди, 260 505 грн. збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром – відмовлено. У задоволенні первісного позову відмовлено.
Верховний Суд 14.06.2023 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін з огляду на наступне.
Встановлено, що в даній справі є спірним є питання обсягу товару, який мав бути поставлений ФГ у строки, визначені договором.
Відповідно, умовами пункту 4.2 договору поставки сторони визначили, що загальна сума договору з ПДВ складає 10 080 000 грн., з яких 1 680 000 грн ПДВ, +/- 10% в опціоні покупця в залежності від фактично поставленої кількості товару.
Оскільки сторонами не було змінено предмет договору шляхом укладення додаткової угоди, то саме ТОВ, як покупець, має довести до відома ФГ, що він бажає отримати не рівно 1600 м/т кукурудзи, а менше або більше. Таке повідомлення постачальник повинен був отримати у розумний строк та, в будь-якому випадку, не пізніше ніж 30.11.2020 (останній день строку поставки товару за договором).
При цьому ВС вважав, що незважаючи на те, що, дійсно, пункт 3.1 передбачає право покупця отримати більшу або меншу кількість товару, встановлену цим пунктом договору, однак, таке право не кореспондує обов`язку постачальника самостійно з`ясовувати скільки саме товару бажає отримати покупець, оскільки для постачальника твердий предмет поставки складає 1600 м/т.
Матеріалами справи та умовами укладеного договору підтверджується, що сторонами погоджена певна процедура поставки товару, а саме: виставлення рахунку, сплата рахунку на рівні 83,33% від суми рахунку, поставка товару, сплата 16,67 % суми рахунку. Тобто, без волевиявлення ТОВ на отримання товару у меншому або ж більшому розмірі, у Постачальника є обов`язок виставити рахунків на вартість 1600 м/т, а не більшу або меншу, та здійснити поставку товару у визначених договором (твердих) обсягах у строки, обумовлені договором.
За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГКУ. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Положеннями пункту 3.1 договору сторони фактично надали право покупцю в односторонньому порядку змінити умови договору в частині обсягів поставки товару в опціоні +/-10% від узгодженої кількості товару – 1600 м/т.
Відповідно, оскільки сторони оформили договір у письмовій формі, то ТОВ зобов`язаний саме у письмовій формі реалізувати своє право на вибір опціону поставки у обсязі +/-10% від узгодженої кількості товару. Водночас, жодні конклюдентні дії не можуть бути розцінені як волевиявлення ТОВ на поставку товару відповідно до пункту 3.1 договору в загальній кількості 1760 м/т (+10% до 1600 м/т).
Тому, на думку ВС, суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи ТОВ про те, що перерахування коштів 30.11.2020 у сумі 840000 грн згідно з платіжним дорученням від 30.11.2020 на рахунок ФГ свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на вибір передбаченого пунктом 3.1 опціону.
Посилання ТОВ на неврахування судами висновків ВС, викладених у постанові від 10.04.2018 щодо існування у покупця права на власний розсуд визначати остаточну кількість товару, що має бути йому поставлений, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки попередні судові інстанцій під час розгляду справи не ставили під сумнів існування зазначеного права покупця, а виходили з того, що таке право не було реалізовано останнім під час дії договору та у розумні строки, які б надавали його контрагенту можливість належного виконання остаточно визначених покупцем умов.
Встановлено, що наявні в матеріалах справи листи ТОВ про повідомлення постачальника щодо необхідності здійснення поставки кукурудзи у кількості 319,98 м/т, з яких 159,98 м/т до кількості 1600,00 м/т та 160 м/т як кількість товару +10 % згідно з умовами пункту 3.1 договору за вибором ТОВ, як покупця товару, до обсягу 1760 м/т, датовані та направлялись постачальнику після спливу строку виконання зобов`язання щодо поставки товару.
Відповідно, відсутні підстави для висновку про зміну ТОВ предмету договору, строк дії якого сплив, у встановлений законом спосіб. Зобов`язання ФГ перед ТОВ залишилось незмінним, а саме здійснити поставку у кількості товару (кукурудзи) – 1600 м/т.
Щодо штрафу, визначеного пунктом 8.5 договору ВС зазначив, що Відповідно до цього пункту за непоставку товару в строк, зазначений у пункті 6.1 цього договору, постачальник зобов`язується сплатити покупцю штраф в розмірі 20% від вартості непоставленого, у т.ч. недопоставленого, товару. Штраф за цим пунктом договору сплачується незалежно від заподіяних покупцю збитків.
Зі здійсненого позивачем за зустрічним позовом розрахунку штрафу вбачається, що заявлений до стягнення розмір штрафу було визначено в сумі 536583,60 грн, виходячи з вартості недопоставленого у строк товару в сумі 2 682 918 грн (425,86 м/т х 6300 грн х 20%).
Відповідачем за зустрічним позовом допущено неналежне виконання своїх зобов`язань за договором поставки від 12.10.2020 щодо поставки кукурудзи в повному обсязі у строк, встановлений договором в загальній кількості 265,86 м/т, з яких 105,88 м/т поставлено з простроченням строку, визначеного договором ,та 159,98 м/т покупцеві взагалі не було поставлено.
З урахуванням викладеного, належний до стягнення штраф має розраховуватися в розмірі 20% від вартості непоставленого, у т.ч. недопоставленого в строк товару в кількості 265,86 м/т вартістю 1674918 грн з простроченням- у розмірі 334 983 грн, а в позовних вимогах на суму штрафу у розмірі 201 600 грн. слід відмовити
Щодо застосування статті 233 ГК та статті 551 ЦК ВС зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 233 ГКУ у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦКУ.
Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦКУ (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
ВС зазначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Перевіривши доводи сторін щодо застосування статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України а також подані на їх обґрунтування докази, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування своїх дискреційних повноважень щодо зменшення штрафу.
Щодо збитків у вигляді втраченої вигоди, визначених на підставі пунктів 7.1, 7.8, 11.1 договору ВС зазначив, що п. 7.8 договору передбачено, що у разі невиконання постачальником умов пунктів 2.1, 2.2, 3.1, 6.1, 6.2, 7.1, 11.1 цього договору постачальник відшкодовує покупцю втрачену вигоду в розмірі десяти відсотків від суми договору, зазначеної у п. 4.2 цього договору.
ВС зазначив, що погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не нівелює обов`язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення, як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків. У зв`язку з цим кредитор повинен довести: 1. протиправність поведінки (порушення умов договору), 2. наявність збитку; 3. причинний зв`язок. Тобто позивач повинен довести, що порушення боржником зобов`язання завдало йому збитків.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що позивач за зустрічним позовом у справі зазнав збитків у вигляді втраченої вигоди в заявленому до стягнення розмірі 1 008 000 грн, у зв`язку з тим, що відповідач за зустрічним позовом прострочив виконання зобов`язання щодо поставки кукурудзи в установлений договором строк у визначеному договором обсязі, а також позивач за зустрічним позовом не довів та не підтвердив причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками.
З огляду на викладене вище, ВС вважав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з ФГ збитків, заявлених відповідно до пунктів 7.1, 7.8 договору.
Щодо збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром на підставі пунктів 7.1, 7.6, 11.1 договору ВС зазначив, що ТОВ придбало товар у інших постачальників для заміщення недопоставленого товару за більш високою ціною, що призвело до реальних збитків позивача за зустрічним позовом у розмірі 548 469 грн., а тому, як зазначено у позові він поніс додаткові витрати внаслідок заміщення недопоставленого товару в кількості 319,98 м/т аналогічним товаром в сумі 548 469 грн.
Водночас, встаовлено, що ФГ порушено договірне зобов`язання щодо поставки ТОВ кукурудзи у кількості 159,98 м/т вартістю 1 007 874 грн у строк по 30.11.2020 включно, а не 319,98 м/т кукурудзи, як зазначає ТОВ, а відтак заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром мало місце в доведеному недопоставленому покупцеві обсязі кукурудзи у кількості 159,98 м/т.
Різниця між вартістю товару за договором від 04.02.2021 та вартістю такої ж кількості товару за договором поставки з ФГ становить 287 964 грн.
ВС зазначив, що з огляду на те, що умовами договору сторони погодили право покупця закупити аналогічний товар у іншого постачальника у разі неналежного виконання постачальником умов договору та разом з тим узгодили, що таке неналежне виконання може мати наслідком понесення покупцем збитків у розмірі різниці між фактичною вартістю отриманого товару і вартістю придбаного товару взамін, враховуючи, що внаслідок невиконання ФГ своїх зобов`язань з поставки кукурудзи в кількості 159,98 м/т ТОВ здійснив заміщення непоставленого товару, придбавши аналогічний товар у іншого контрагента, з метою отримання прибутку від подальшого його продажу наявним покупцям за іншими правочинами, за якими товариство зобов`язалось здійснити поставку замовленої кількості кукурудзи, у зв`язку з чим поніс додаткові витрати внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованих висновків про доведеність заподіяння ТОВ реальних збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром у розмір 287 964 грн; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, та повного складу цивільного правопорушення. А відтак ВС погоджується з висновками судів, що вимоги про стягнення з ФГ 287 964 грн збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром на підставі пунктів 7.1, 7.6, 11.1 договору є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
У задоволенні решти вимог щодо стягнення ФГ збитків у вигляді додаткових витрат внаслідок заміщення недопоставленого товару аналогічним товаром в розмірі 260505 грн. суди першої та апеляційної інстанцій мотивовано відмовили у зв`язку з недоведеністю ТОВ наявності обов`язку ФГ поставити товар в кількості 160 м/т до обсягу 1760 м/т кукурудзи, а відтак і наявності правових підстав щодо його заміщення та понесення витрат внаслідок заміщення 160 м/т кукурудзи аналогічним товаром.
З огляду на викладене, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного позову.
3. Якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовнику звіт про використання матеріалу та повернути його залишок
Встановлдення факту передачі Замовником сировини Підряднику, обставини незбереження останнім частини наданої давальницької сировини свідчить про порушенням обов`язків, покладених на Підрядника ст. 841 ЦКУ, та про наявність неправомірних дій, як першої складової для відшкодування збитків
Втрати залишків давальницької сировини, яка мала бути повернута Замовнику як власнику, що свідчить про наявність вини у діях відповідача, позаяк саме у зв`язку з залежних від нього обставин було завдано збитки Замовнику (причинний зв`язок між діями відповідача та збитками)
ТОВ подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Комунального підприємства 2 238 984 грн. збитків.
Позов мотивовано тим, що Підприємство, втративши залишки переданої Товариством на виконання договору на поліграфічні послуги від 01.12.2021 давальницької сировини (газетний папір та офсетні пластини на друк газет), завдало позивачу як власнику цієї сировини збитків у розмірі 2 238 984 грн. з урахуванням податку на додану вартість (далі – ПДВ), що є закупівельною вартістю залишків матеріалу станом на грудень 2022 року.
Суд апеляційної інстанції постановою від 27.05.2024 скасував рішення суду першої інстанції від 18.12.2023 про відмову у задоволенні позову в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 993 400 грн. збитків та стягнув цю суму з Відповідача.
Верховний Суд 15.08.2024 вказану постанову суду апеляційної інстанцій залишив без змін з огляду на те, що позивач є власником товару (паперу газетного та пластин, придбаного ним за договорами поставки.
01.12.2021 між відповідачем (Виконавець) та позивачем (Замовник) укладено договір на поліграфічні послуги, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати поліграфічні послуги, а саме: послуги з рольового офсетного друку газет з відповідними технічними показниками; послуги додрукарської підготовки, а саме виготовлення офсетних пластин; післядрукарські послуги, а саме пакування у стоси.У комплекс послуг входить: приймання файлів оригінал-макету видання Замовника за допомогою мережі Інтернет та по електронній пошті, кольороподіл, виготовлення друкарських форм, виготовлення тиражу видання, пакування в пачки згідно заявки.
Друк тиражу видання виконується на папері Виконавця. Зворотні відходи, які виникають в процесі виготовлення тиражу, залишаються у власності Виконавця. Допускається друк тиражу видання і на папері замовника після відповідного погодження сторін та врахування змін у калькуляції.
Отже, сторони уклали договір на давальницьких умовах, за яким надання поліграфічних послуг з рольового офсетного друку газет (виготовлення продукції) виконавцем забезпечується давальницькою сировиною замовника.
За своїми ознаками укладений між сторонами договір найбільш близький до операцій, пов`язаних з виконанням робіт, коли право власності на об`єкт робіт до виконавця не переходить, а замовник отримує результат таких робіт.
З огляду на викладене ВС погодився з висновком апеляційного суду, що укладений між позивачем та відповідачем договір від 01.12.2021 є різновидом договору підряду, порядок укладення та виконання якого регулюється положеннями глави 61 «Підряд» ЦК України, а можливість укладення такого договору передбачена ст. 840 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовнику звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.
Основною ознакою договору підряду на давальницьких умовах є те, що і давальницька сировина (на кожному етапі її переробки), і готова продукція є власністю замовника, як і залишки сировини та основні відходи, які до того ж підлягають поверненню замовнику.
Враховуючи зміст договору від 01.12.2021, сторони погодили, що замовник надає виконавцю сировину (газетний папір, офсетні пластини) та оплачує лише послуги з перероблення (послуги з рольового офсетного друку газет) наданої сировини у готову продукцію (газети), залишаючись при цьому власником давальницької сировини, готової продукції, залишків сировини та основних відходів.
Згідно зі ст. 841 ЦКУ підрядник зобов`язаний вжити усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.
Передача давальницької сировини замовником виконавцю відбувається шляхом оформлення звичайних документів (видаткових накладених, накладних на відпуск, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі давальницької сировини тощо), в яких зазначається підстава передачі, найменування і кількість сировини, що передається, а також можуть бути зазначені ціна сировини та загальна сума за накладною (ця інформація може бути використана при розірванні договору або при настанні страхового випадку, якщо давальницька сировина застрахована). Передача сировини не потребує від замовника виписування податкової накладної, оскільки право власності на таке майно до виконавця не переходить, залишається за замовником, отже об`єкт обкладання ПДВ відсутній.
Апеляційний суд встановив, що зазначені накладні підписані сторонами та скріплені печатками Товариства та Підприємства, однак не встановив обставин підписання видаткових накладних, зокрема неуповноваженою на те особою Підприємства та/або факт протиправності використання нею своєї печатки чи доказів її втрати, а відповідач не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на не підтвердження факту передачі давальницької сировини від позивача Підприємству через відсутність у видатковій накладній прізвища посадової особи, що прийняла давальницьку сировину, вказавши, що дана обставина не спростовує передачі такого майна, отже видаткові накладні є належними доказами факту передачі відповідачу давальницької сировини, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з довідки Підприємства за підписом бухгалтера з відбитком печатки про рух і наявність газетного паперу видавництва ТД «Преса» станом на 01.06.2022 у відповідача були наявні залишки паперу газетного у загальній кількості 39 770 кг та 615 шт. пластин.
Взявши до уваги дані з кошторисів друку газет за 18.10.2022 за підписом головного технолога відповідача та з актів про використання паперу на друк газет ТОВ в липні-листопаді 2022 року, підписаних сторонами з проставленням відбитків печаток, суд апеляційної інстанції з`ясував, що відповідач використовував газетний папір та офсетні пластини позивача для друку газет, в результаті чого станом на 02.11.2022 залишки давальницької сировини становлять 37 392 кг паперу газетного та 438 шт. офсетних пластин, які Підприємство позивачу не повернуло через втрату, отже завдало йому збитків у вигляді вартості цих залишків.
ВС зазначив, що встановивши факт передачі позивачем відповідачу давальницької сировини та кількість залишків її після виготовлення газет на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявність складу цивільного правопорушення для стягнення збитків, дійшов таких правильних висновків:
– втрата залишків давальницької сировини робить неможливим їх повернення, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 840 ЦКУ;
– обставини незбереження відповідачем частини наданої позивачем давальницької сировини є порушенням обов`язків, покладених на відповідача ст. 841 ЦКУ, що свідчить про наявність неправомірних дій, як першої складової для відшкодування збитків;
– недбале ставлення посадових осіб Підприємства до своїх обов`язків, порушення правил ведення бухгалтерського та складського обліку на Підприємстві, що визнає сам відповідач у листах до правоохоронних органів, призвели до втрати залишків давальницької сировини, яка мала бути повернута позивачу як власнику, що свідчить про наявність вини у діях відповідача, позаяк саме у зв`язку з залежних від нього обставин було завдано збитки позивачу (причинний зв`язок між діями відповідача та збитками).
Врахувавши відсутність доказів подальшого використання давальницької сировини у кількості, яка мала б бути наявною станом на 02.11.2022, взявши до уваги інформацію відповідача про відсутність у нього залишків переданих матеріалів, наявність збитків була розрахована апеляційним судом, виходячи з даних станом на 02.11.2022 щодо залишків сировини у кількості 37 392 кг паперу газетного та 438 шт. офсетних пластин, що є правильним, оскільки підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже ВС дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків у розмірі 1 993 400 грн.
При цьому ВС зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Враховуючи, що вимога позивача від 20.11.2022 про сплату збитків не була задоволена відповідачем, а позов було подано 28.12.2022, розмір збитків апеляційний суд вірно розрахував, виходячи з даних у цінових довідках ТПП України від 20.12.2022,
4. Частиною 2 ст. 530 ЦКУ передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства
Положення ч. 2 ст. 530 ЦКУ застосовуються до зобов`язальних правовідносин, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги. Якщо предметом спірних правовідносини сторін є матеріально-правова вимога про стягнення збитків, які є наслідком порушення договірного зобов`язання стороною, і право на їх компенсацію виникає з моменту встановлення факту завдання збитку, тому обов`язок винної особи на їх відшкодування не пов`язується з моментом пред`явленням вимоги кредитором
ТОВ звернулось до господарського суду з позовом до міської ради про стягнення збитків у розмірі 2 130 711 грн.
Наявність збитків позивач обґрунтовує неправомірністю дій відповідача, що полягали у незаконній реалізації нежитлового приміщення, що йому не належало. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивачу було завдано збитки у загальному розмірі 2 130 711 грн., що складаються: з вартості придбаного нерухомого майна – об`єкта приватизації з урахуванням інфляційної складової; реєстраційного внеску за участь в аукціоні; винагороди, сплаченої оператору електронного майданчика; витрат на нотаріальне оформлення купівлі-продажу та державну реєстрацію; стягнутих з ТОВ коштів в рамках виконавчих проваджень; вартості фактично виконаних ремонтних та будівельних робіт в нежитловому приміщенні.
Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої істації про задоволення позову змінено: позов задоволено частково, стягнуто з міської ради на користь ТОВ 1 488 250 грн. збитків, 68 168 грн. інфляційних втрат. В решті позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд 03.07.2024 порстанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні збитків (інфляційної складової) в сумі 548 090 грн. скасував, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині залишив в силі, з огляду на наступне.
Встановлено наявність в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, які стали підставою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, і тому суди дійшли висновку, що продавець (відповідач) зобов`язаний відшкодувати покупцеві (позивачу) завдані збитки, оскільки продане за договором купівлі-продажу нерухоме майно було вилучене у позивача на підставі рішення суду.
В обґрунтування розміру збитків, з поміж іншого, позивач послався на те, що реальна вартість втраченого (вилученого) майна складається із суми, сплаченої за договором купівлі-продажу (1 188 000 грн.) з урахуванням інфляційної складової, яка за весь час прострочення становить 616 258 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зокрема і в частині нарахованої позивачем інфляційної складової в розмірі 616 258 грн. на оплачену вартість придбаного майна 1 188 000 грн. за період з квітня 2020 року по червень 2023 року, дійшов висновку про правомірність заявленої вимоги.
Так, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з претензією про досудове врегулювання спору позивач листом від 23.12.2022 звернувся на ім`я міського голови, яке отримано адресатом 14.01.2023.
З урахуванням дати отримання листа від 23.12.2022, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач мав сплатити суму збитків 23.01.2023. Відповідно, розрахунок інфляційних втрат апеляційним судом здійснено з 23.01.2023 по 01.07.2023 на заборгованість 1 488 250 грн.
Враховуючи положення статей 224, 225 Господарського кодексу України, якими закріплено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, при цьому судами встановлено, що збитками є грошовий еквівалент вартості вилученого майна, а також аналізуючи зміст частини другої статті 1192 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, що відповідає основним засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, при цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено, необхідно дійти висновку про те, що недобросовісний продавець відшкодовує збитки (грошові кошти), завдані добросовісному покупцю, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, що відповідатиме конвенційному принципу пропорційності.
З огляду на викладене, враховуючи правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 04.06.2018, судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 530 ЦКУ та неправомірно частково відмовлено у зв`язку з цим у стягненні нарахованої інфляційної складової на вартість придбаного та в подальшому вилученого нерухомого майна. При цьому, колегія також зазначає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та здійснив перерахунок на всю суму збитків, яку визнав належною до стягнення, проте за вимогами позовної заяви позивачем сума інфляційної складової нараховувалася на вартість придбаного нерухомого майна за договором купівлі-продажу.
В зв`язку з чим, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення нарахованої позивачем інфляційної складової на оплачену вартість придбаного нерухомого майна в розмірі 616 258 грн. за період з квітня 2020 року по червень 2023 року є обґрунтованим.