Люди, які займаються письменницькою творчістю (наприклад, журналісти) стикалися з порушення своїх авторських прав – крадіжками текстів, відео чи фотоматеріалів.
За бажанням особа, яка має авторські права, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Це робиться, аби у разі виникнення спору стосовно твору і Автору не треба буде доводити своє авторство та свої права на твір – наприклад, у суді. По суті така реєстрація є додатковою гарантією прав автора.
Реєстрація авторських прав здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2001 № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».
Законом України від 16.06.2020 «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» визначено повноваження Національного органу інтелектуальної власності, зокрема реєстрація авторських прав. Розпорядженням КМУ від 28.10.2022 № 943-р визначено, що функції Національного органу інтелектуальної власності виконує державна організація “Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій” з 08.11.2022, до якого і необхідно звертатись.
Разом з тим, авторське право виникає з моменту створення твору (контенту) і його реєстрація не є обов’язковою.
Окрім вказаних ситуацій спори із авторського права виникають і при безпідставному пред’явленні позову до Особи про захист авторських прав, які, в дійсності, вона не порушувала і у Відповідача виникає необхіднсть у захисті від необґрунтованих позовних вимог, які можуть сягати сотні мільйонів гривень.
В усіх випадках довести своє авторство, як і його порушення або непорушення можна через суд – однак це тривалий і складний процес, який включає не лише необхідність в обізнаності процесуального законодавства, але і у ґрунтовних знаннях у сфері інтелектуальної власності, у тому числі обізнаності у правових позиціях Верховного Суду по даній категорії справ.
Чим відрізняються особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності, а також як їх правильно захистити? В яких випадках за відтворення твору здійснюються обов’язкові відрахування автору? При яких обставинах необхідно звертатися в суд за захистом авторських прав і з якими позовними вимогами ? Якими доказами доводиться авторське право і його порушення, а також як захистити себе від безпідставних звинувачень у порушенні авторства ?
Із вказаних та інших питань проконсультує адвокат Адвокатського Об’єднання «Ткачук і партнери», а також надасть наступні послуги:
- Допомога у зібранні доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів-адвокатського запиту, позову, відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень, клопотань, у тому числі про проведення експертизи, тощо;
- Представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів у справах зі спору по авторському праву;
- Оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.
ПРАВОВІ ПОЗИЦЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ
ПО АВТОРСЬКОМУ ПРАВУ
1. Авторство віднесене до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. При цьому відповідно до ч.2 ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності є різними за змістом і є незалежними один від одного.
Суть спору в тому, що у 2015 році Особа 1 створено та видано книгу . У 2017 році видавництвом СПД Особа 15 видано підручник за редакцією Особа 2, 3, авторським колективом якої зазначено Особи (Відповідачі). У вказаному підручнику, а саме у розділах 2, 3, 7, у повному обсязі використано книгу Особа 1. При цьому використання тексту здійснено частково дослівно, а частково з незначними близькими до тексту змінами, проте у підручнику відсутнє посилання на Особа 1, як автора, який згоду або дозвіл на використання у підручнику належного твору не надавав. Тому Особа 1 просив суд заборонити видавати (опубліковувати) та в будь-якій іншій формі використовувати підручник; припинити розповсюдження підручника; стягнути з відповідачів солідарно на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 130 000 грн; згідно з підпунктом «г» частини другої статті 52 Закону «Про авторські та суміжні права» стягнути з відповідачів солідарно на його користь компенсацію у розмірі потроєної мінімальної авторської винагороди у розмірі 37 440 грн.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено, з мотивів того, що підручник, за редакцією Особа 2 та Особа 3, видано у 2017 році, а авторство книги Особа 1 зареєстровано 11.06.2018, отже станом на момент видання підручника вказане свідоцтво не регулювало відносини авторства.
Не погодившись із вказаними рішеннями, Верховний Суд 07.12.2022 скасував постанову суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду, вказавши, що за змістом пункту 1 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризький Акт від 24 липня 1971 року, змінений 2 жовтня 1979 року), ч. 1 ст. 420, ч. 1 ст. 433 ЦКУ термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, зокрема, книги.
Відповідно до висновку експертів встановлено, що у тексті підручника 2017 року видання (автори Особа 16, 17 із співавторами) частково відтворено книгу 2015 року видання (автор – Особа 1) без дотримання правил належного цитування.
Статтею 440 ЦКУ передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Частиною 3 ст. 423 ЦКУ визначено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. При цьому відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам; частиною другою статті 201 ЦК України авторство віднесене до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством.
Таким чином, особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності є різними за змістом і є незалежними одні від одних.
ВС дійшов висновку, що право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір. При цьому виключне право дозволяти використання твору входить до складу майнових прав інтелектуальної власності на твір; натомість таке право не входить до складу особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір.
Виходячи з різниці за змістом особистих немайнових прав інтелектуальної власності з одного боку і майнових прав інтелектуальної власності, – з іншого, їх порушення пов`язується з різними обставинами.
Так, використання твору без зазначення імені автора є порушенням його особистого немайнового права інтелектуальної власності, але не є порушенням майнового права інтелектуальної власності суб`єкта такого права. Натомість використання твору без дозволу суб`єкта майнових прав інтелектуальної власності на цей твір є порушенням виключного майнового права такого суб`єкта, але не є порушенням особистого немайнового права інтелектуальної власності автора твору.
Первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).Суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (ст. 435 ЦКУ).
За положеннями ст. 11 Закону № 3792-ХІІ авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, яка відповідно до договору або закону набула авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.
Апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження авторських прав на книгу, видану у 2015 році.
У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 викладено висновок щодо застосування норми ст. 11 Закону № 3792-ХІІ , згідно з яким знак міжнародної охорони авторського права є лише формою сповіщення про права, а не формою переходу авторського права. Сам по собі знак не є правочином або іншим документом, яким оформляється передача авторських майнових прав.
Отже, ВС констатував, що для того, щоб набути право на використання такого знаку та сповістити про свої права на твір, має відбутися перехід права від автора як первісного суб`єкта авторського права, до іншої особи. Тобто має відбутися передача права з боку автора, яка відбувається шляхом укладення договору, передбаченого ст. 33 Закону та ст. 1107 ЦКУ. Без такої передачі автором твору своїх прав сповіщення про право шляхом зазначення знаку © не має під собою правової підстави для сповіщення особою, найменування якої зазначається при проставленні вказаного знаку, про наявність у неї авторського права на твір.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що автором книги у самій книзі зазначено Особа 1, а 11.06.2018 йому видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір, на книгу, та не перевірив чи вказані книги є одним і тим же об`єктом авторського права, обмежившись лише тим, що позивачем тексту твору з відповідним зовнішнім виглядом, на який безпосередньо видано вказане вище свідоцтво, апеляційному суду не надано і матеріали справи не містять.
Апеляційний суд також не встановив чи виникли правовідносини між Особа 1 та Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України, позначеним знаком охорони авторського права © на момент видання цієї книги, а якщо виникли, то які саме і чи стосуються предмета спору. Крім того, видання книги Міністерством оборони України або на його замовлення не свідчить про наявність у міністерства авторських прав на неї та не спростовує авторство іншої особи.
2. Під поняття «відтворення» підпадає кожна (окрема) із дій, зазначених у визначенні, наведеному в статті 1 Закону «Про авторське право і суміжні права», тобто як виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, так і їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер, а також обидві ці дії, вчинені разом.
При нездійсненні відрахувань за відтворення твору, суд стягує ці відрахування на користь автора твору разом з інфляційними втратами та 3% річних.
Суть спору тому, що ОП звернулося з позовом про стягнення з ТОВ відрахувань (відсотків) від вартості обладнання та матеріальних носіїв, імпортованих відповідачем, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, передбачених ч. 2 ст. 42 Законом «Про авторське право і суміжні права» № 3792-ХІІ, інфляційних втрат та 3 % річних. Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов`язання щодо оплати відрахувань з вартості імпортованого обладнання.
ВС звернув увагу, що відповідно до статті 1 Закону № 3792-ХІІ відтворення – це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Під поняття «відтворення» підпадає кожна (окрема) із дій, зазначених у визначенні, наведеному в статті 1 Закону, тобто як виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, так і їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер, а також обидві ці дії, вчинені разом.
Ч. 2 ст. 42 Закону допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх 5 примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним ч. 4 цієї статті: у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети. Ч. 5 ст. 42 Закону встановлено, що розміри зазначених у частинах 2, 4 цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності (установою), організаціям колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники – у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.
Згідно з пунктом 7 Порядку 780/123/561 під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого постановою КМУ № 992, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.
Отже, з’ясувавши, що названі обладнання та засоби з огляду на їх функціональні можливості у період часу, за який нараховано відрахування, відповідають критеріям, зазначеним у статтях 1, 42 Закону та додатку до постанови КМУ № 992, Верховний Суд с дійшов висновку щодо задоволення позову про стягнення відрахувань (відсотків) від вартості обладнання та матеріальних носіїв, імпортованих відповідачем, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, передбачених ч. 2 ст. 42 Закону № 3792-ХІІ, інфляційних втрат та 3 % річних.
3. Отримання дозволу на використання суміжних прав не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення авторських прав, оскільки під час публічного виконання музики в публічному закладі за допомогою будь-яких пристроїв і процесів відбувається одночасне використання декількох об’єктів прав, зокрема об’єктів авторського права – музичних творів з текстом, об’єктів суміжних прав – виконань музичних творів, фонограм із записом виконань музичних творів.
Публічне виконання фонограми не може свідчити про відсутність порушення авторського права лише через те, що автором та виконавцями не здійснювалося таке виконання особисто.
Приватна організація «Організація колективного управління авторськими та суміжними правами» звернулася в інтересах ТОВ 1 з позовом про стягнення з ТОВ 2 223 380 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав у зв’язку неправомірним використанням у закладі харчування музичних творів.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позов задоволено частково: стягнуто 48 000 грн. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав, в решті позову відмовлено.
Відповідач не погодився з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, зокрема, посилаючись на те, що суди не врахували наданого йому Всеукраїнською громадською організацією «Агентство охорони прав виконавців» на підставі договору права публічного виконання фонограм спірних музичних творів з виплатою відповідної винагороди.
Верховний Суд 30.04.2020, залишаючи без змін рішення судів попередніх звернув увагу, що відповідно до статті 45 Закону № 3792-ХІІ суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: особисто, через свого повіреного, через організацію колективного управління.
За змістом статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31 – 33 Закону право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право в установленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за винятком випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).
ВС зазначив, шо Позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об’єктів цих прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди – розмір шкоди і причинно-наслідковий зв’язок між завданою шкодою та діями відповідача. Якщо права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав. У таких випадках обов’язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у позові покладається на відповідача; 2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону при використанні ним твору та/або об’єкта суміжних прав. В іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (ст. 614, 1166 ЦКУ).
Ураховуючи приписи статей 48, 49 Закону, за наявності договорів з суб’єктами авторського права та/або суміжних прав на управління їх майновими правами організації колективного управління відповідно до статті 45 Закону, що надає право таким організаціям представляти інтереси власників майнових авторських прав, виконавців, виробників фонограм (відеограм), мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права та/або суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права чи суміжних прав організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди.
Встановлено, що Приватна організація набула права дозволяти або забороняти третім особам використання об’єктів авторського права, зокрема і спірних музичних творів, а також інші права в обсязі, визначеному договором про управління майновими авторськими правами, укладеним з позивачем. На підтвердження належності позивачу майнових авторських прав на спірні музичні твори вона також надала ліцензійний договір.
Отже, ВС погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що Приватна організація на підставі договору про управління майновими авторськими правами, ліцензійного договору та наданого каталогу, що містять характеристики творів за формою, встановленою додатком до договору, наділена повноваженнями на управління майновими правами суб’єкта авторського права – позивача у справі, зокрема щодо спірних музичних творів. При цьому зазначені правочини на час фіксації порушення були чинними, недійсними не визнавалися.
Встановлено, що відеозапис фіксації факту порушення відповідачем авторських прав проводився у приміщенні кафе, в якому звучали відповідні музичні твори для фонового озвучення приміщення закладу. Тож, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт публічного виконання зазначених музичних творів у приміщенні кафе, в якому відповідач здійснює підприємницьку діяльність. Доказів на підтвердження надання дозволу особою, яка має виключне право дозволяти використання таких об’єктів авторського права, матеріали справи не містять.
Щодо посилання відповідача на використання ним фонограм, тобто об’єктів суміжних прав на підставі договору, укладеного з Всеукраїнською громадською організацією ВС «Агентство охорони прав виконавців», а не об’єктів авторського права, оскільки на відеозаписі, наданому позивачем, не зафіксовано виконавця твору, який його виконує за допомогою інструмента чи співу, ВС зазначив, що публічне виконання фонограми не може свідчити про відсутність порушення авторського права лише через те, що автором та виконавцями не здійснювалося таке виконання особисто.
Також ВС зазначив, що отримання дозволу на використання суміжних прав не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення авторських прав, оскільки під час публічного виконання музики в публічному закладі за допомогою будь-яких пристроїв і процесів відбувається одночасне використання декількох об’єктів прав, у даному випадку зокрема об’єктів авторського права – музичних творів з текстом, об’єктів суміжних прав – виконань музичних творів, фонограм із записом виконань музичних творів. При цьому авторські права не можуть «поглинатися» суміжними правами, як і суміжні права не «поглинаються» авторськими правами. Правомірне використання об’єктів суміжних прав не звільняє користувача від обов’язку врегулювати з автором чи з іншим суб’єктом авторського права питання про використання об’єктів авторських прав шляхом отримання відповідної згоди, сплати винагороди за використання саме об’єктів авторського права.
Оскільки спір у цій справі стосується правомірності використання відповідачем об’єктів авторського права та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав суб’єкта авторського права і не стосується питання порушення суміжних прав ВС погодився з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем майнових авторських прав суб’єкта авторського права у зв’язку з неправомірним використанням спірних музичних творів.