Для застосування такої міри відповідальності, як збитки, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, позивачу слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи – безумовним наслідком такої протиправної поведінки боржника.
Верховного Суду у постановах від 18.02.2020, 07.12.2021 висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Верховний Суд, переглядаючи 18.03.2025 справу зі спору про стягнення збитків спричинених Замовнику завищенням Виконавцем цін за державним контрактом звернув увагу на необхідність доведення Позивачем належними доказами спричинення цих збитків та відхилив доводи скаржника (Позивача) про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 49 Порядку № 363 в подібних правовідносинах (у контексті обрання державними замовниками в сфері оборони такого способу захисту, як стягнення збитків внаслідок завищення виконавцем розміру прибутку більше 1 % за державними контрактами в сфері оборони).
Військова частина (Замовник) звернулася до Господарського суду з позовом до ТОВ (Виконавець) про стягнення 3 518 258 грн. збитків, завданих внаслідок завищення ціни державного контракту (договору) на виготовлення та поставку товарів оборонного призначення від 08.02.2023.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Верховним судом 18.03.2025 судові рішення попередніх інстанцій залишені без змін з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 38 Закону України «Про оборонні закупівлі» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання державного контракту (договору) Виконавець відшкодовує державному замовнику завдані ним збитки в порядку, визначеному законом.
За змістом підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ № 335 (чинної до 20.07.2023, тобто на час укладення та виконання сторонами державного контракту від 08.02.2023) на період воєнного стану ціна на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України визначається на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем державного контракту (договору). При цьому під час розрахунку ціни враховуються всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати виконавця, пов`язані з виготовленням товарів, виконанням робіт та наданням послуг. Відповідальність за неправильність розрахунку, необґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець державного контракту (договору).
Таким чином, зазначеною постановою КМУ не передбачено відповідальності виконавця державного контракту за перевищення граничного рівня прибутку в складі ціни поставленого товару, передбаченого калькуляцією, якщо відповідний рівень прибутку було встановлено КМУ.
Згідно з положеннями абзацу 1 пункту 49 Порядку № 363, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2021, на необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування яких в подібних правовідносинах посилається скаржник, прибуток у складі ціни становить 1 відсоток витрат вітчизняного суб`єкта господарювання на придбання комплектувальних виробів (напівфабрикатів), спецобладнання (спецустаткування), робіт (послуг) в інших суб`єктів господарювання та 30 відсотків решти витрат у складі виробничої собівартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення. У розрахунку прибутку не враховуються податки та збори.
На обґрунтування доводів щодо відсутності виготовлення ТОВ товарів за державним контрактом від 08.02.2023 Позивач посилається виключно на наявний в матеріалах справи витяг з акта ревізії від 08.12.2023 Держаудитслужби.
ВС урахував вказану правову позицію, викладену у справах з подібних правовідносин у постановах від 18.02.2020, від 07.12.2021 та вказав, що сам по собі акт ревізії від 08.12.2023 не є належним доказом того, що ТОВ не є виробником товару за контрактом, оскільки матеріали справи не містять інших доказів (первинних документів), з яких можна було би достовірно встановити, чи закуповувало ТОВ 1 у ТОВ 2 поставлений товар чи виробив самостійно. Адже виявлені контролюючим органом порушення без первинних документів не можуть підтверджувати того факту, що відповідачем було неправомірно завищено ціну товару, оскільки не є доказом того, що виконавець не є виробником поставленого товару.
При вирішенні спору судами попередніх інстанцій встановлено недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності протиправної поведінки Товариства (щодо завищення ціни державного контракту від 08.02.2023), причинно-наслідкового зв`язку між порушенням виконавцем зобов`язань за Контрактом і завданими замовнику збитками, вини відповідача та розміру завданих збитків.
При цьому суди врахували достовірно встановлені обставини виконання відповідачем у квітні-травні 2023 року в повному обсязі своїх зобов`язань за державним контрактом від 08.02.2023, про що свідчать підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видаткові накладні, а матеріали справи не містять як доказів звернення замовника до виконавця з обґрунтованими вимогами щодо зміни істотних умов контракту, зокрема, в частині вартості одиниці товару та/або загальної ціни Контракту після отримання замовником сформованої виконавцем калькуляції витрат і ознайомлення позивача з її змістом, так і доказів відмови позивача від Контракту в зв`язку з неправильністю відомостей, відображених відповідачем у калькуляції.
Більше того, сплачені замовником на користь виконавця грошові кошти в загальній сумі 61 440 000 грн., не перевищують граничну ціну товарів, визначену в пункті 7 державного контракту від 08.02.2023, Специфікації та в Протоколі погодження договірної ціни одиниці товарів оборонного призначення від 08.02.2023.
Зважаючи на достовірне встановлення судами попередніх інстанцій та неспростування Позивачем недоведеності наявності в діях відповідача всіх елементів, що утворюють повний склад цивільного правопорушення, для покладання на Товариство відповідальності у виді відшкодування збитків, завданих внаслідок завищення ціни державного контракту, то наведене виключає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування положень абзацу 1 пункту 49 Порядку № 363 в спірних правовідносинах.