Реєстрація місця проживання особи, це адміністративний акт, який має своєю ціллю довести до відома держави про вибране людиною місце проживання і не має відношення до майнових прав особи на житловий, садовий чи дачний будинок.
У постановах від 26.01.2022, 02.06.2022 Верховний Суд зазначив, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла, яким є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.
Частинами 3, 8 ст. 6 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-ІV передбачено перелік документів, які подає особа органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг). Цим законом забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Статтею 9-1 Закону № 1382-ІV визначено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
-особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;
-у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;
-для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Верховним Судом 18.01.2024 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову Особа 1 до Департаменту надання адміністративних послуг міської ради: визнано протиправним рішення про відмову у реєстрації місця проживання Особа 1 та зобов’язання відповідача здійснити реєстрацію його місця проживання.
Мотиви оскаржуваної відмови відповідача зводилися до того, що дачний (садовий) будинок не є житлом у розумінні ст. 379 ЦКУ, тому для реєстрації місця проживання за вказаною позивачем адресою, він має надати, зокрема, рішення виконавчого комітету міської ради про переведення цього дачного (садового) будинку у жилий.
Водночас ВС звернув вагу, що відповідно до ч. 1 ст.ст. 29, 379 ЦКУ місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово, яким є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Постановою КМУ від 1305.2020 № 399 (набрала чинності 29.05.2020) внесено зміни до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.225 №1127, та Порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки, затвердженого Постановою КМУ №321, та викладено абз. п. 5 Порядку № 321 в такій редакції: «Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання», як необхідний документ для реєстрації Особи за місцем проживання.
Аналіз вищенаведених вимог чинного законодавства дає підстави для висновку, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.
Однак, Верховний Суд зазначив, що реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла, при цьому, житлом може вважатись інше приміщення за умови, якщо воно придатне для постійного або тимчасового проживання в ньому. У цьому випадку дачний (садовий) будинок, за адресою розташування якого просив зареєструвати місце проживання Особа 1, оснащено водопостачанням, водовідведенням, газопостачанням, електроенергією, центральною каналізацією міста та експлуатується власником постійно. Водночас те, що його було збудовано на підставі будівельних норм, відмінних від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що цей будинок можна використовувати для проживання. При цьому, жодних повноважень, що обмежують право на вільний вибір місця проживання, держава не має.
ВС звернув увагу, що при здійсненні процедури реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання особи застосування положень підзаконних нормативно-правових актів можливе лише в тому випадку, якщо такі нормативно-правові акти не суперечать положенням Закону № 1382-ІV та Правил №207.
Приписами статті 6 Закону №1382-IV та пункту 18 Правил №207 визначено вичерпний перелік документів, які подаються особою до органу реєстрації для реєстрації її місця проживання. При цьому положення вказаних правових норм містять застереження щодо заборони вимагати для реєстрації місця проживання інших документів.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що позивач, звертаючись із заявою про реєстрацію місця проживання, надав органові реєстрації, зокрема, квитанцію про сплату адміністративного збору, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та, крім цього, повідомив про згоду власника житла Особа 2 (дружини) на реєстрацію у ньому місця проживання Особа 1 (чоловіка), що узгоджується з приписами пункту 18 Правил №207.
Ураховуючи установлену положеннями ст. 6 Закону №1382-IV та п. 18 Правил №207 заборону вимагати для реєстрації місця проживання інші документи, ВС дійшов висновку про протиправність відмови Відповідача у реєстрації місця проживання Особа 1.