В ПЕРІОД ДІЇ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО МОРАТОРІЙ НА СТЯГНЕННЯ МАЙНА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, НАДАНОГО ЯК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТІВ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ» НЕ МОЖЕ БУТИ ПРИМУСОВО СТЯГНУТО НЕРУХОМЕ МАЙНО, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ ЯК МІСЦЕ ПОСТІЙНОГО ПРОЖИВАННЯ БОРЖНИКА БЕЗ ЗГОДИ ВЛАСНИКА
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Підпунктом 1 пункту 1 цього Закону України передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону Українии «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Так, особа звернувся в суд із позовом до Банку та приватного нотаріуса про витребування майна із чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за Банком, поновлення права власності, відновлення запису про державну реєстрацію права власності.
Позов мотивовано тим, що між ним та Банком було укладено договір споживчого кредиту в іноземній валюті на придбання квартири, а на забезпечення виконання кредитного договору було укладено договір іпотеки, предметом якого була ця придбана спірна квартира. У позивача виникла заборгованість по сплаті щомісячних платежів, і згодом він дізнався, що приватним нотаріусом було зареєстровано за Банком на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» спірну квартиру.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у справі № 644/3116/18 позовні вимоги задоволені частково, визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за Банком та поновлено право власності на квартиру за позивачем із відповідною реєстрацією, про витребування спірної квартири з володіння Банку відмовлено.
Вказана справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка 19.05.2020 постанову апеляційної інстанції залишила без змін з наступних мотивів.
Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог.
Разом з тим, пунктом 4 Закону України № 1304-VІІ передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
При цьому до прийняття Закону України № 1304-VІІ право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України № 1304-VІІ ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження, чого не було у цьому випадку.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України № 1304-VІІ, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Тобто, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за Банком.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для відступу від аналогічних висновків щодо застосування положень Закону України № 1304-VІІ, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18.