Предметом касаційного перегляду Верховним Судом 15.05.2025 питання щодо стягнення з Лізингодавця на користь Лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об`єкта лізингу, у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу.
Верховним Судом 15.05.2025 залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову ТОВ про стягнення з Банку 1 400 000 грн., як попередню оплату лізингових платежів за неотримане в майбутньому майно у власність за розірваним договором фінансового лізингу.
Верховний Суд виходив з того, що лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу, тобто попередня оплата, який в подальшому Лізингодавець зобов`язувався передати Лізингоодержувачу у власність.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у Лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність Лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
При цьому, лізингові платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, оскльки містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання Лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність Лізингоодержувача є припиненим, відповідно у останнього припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.
Підставою позову у цій справі є положення ст. 693 ЦКУ, відповідно до частини другої якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Ураховуючи імперативність вказаної норми права, ВС не прийняв до уваги умови договору фінансового лізингу, згідно яких сторони погодили, що в разі дострокового розірвання договору, що сталося в зв`язку з порушенням Лізингоодержувачем умов договору, сплачені лізингові платежі та авансовий платіж поверненню не підлягають.
При цьому ВС звернув увагу, що умови спірного договору не встановлюють того, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.
З огляду на зазначене, ВС дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.