Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до частин 2, 4 ст. 653 ЦКУ у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Водночас, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, Верховний Суд, переглянувши 25.06.2025 справу зі спору щодо стягнення з Лізингодавця на користь Лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об`єкта лізингу, у зв`язку з розірванням між ними договору фінансового лізингу, залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову ТОВ (Лізингоотримувач) до Банку (Лізингодавець) про стягнення 368 570 грн сплачених лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу.
При цьому, Верховний Суд дійшов такого висновку попри те, що за умовами договору фінансового лізингу сторони погодили, що в разі дострокового розірвання договору, що сталося в зв`язку з порушенням Лізингоодержувачем умов договору, сплачені лізингові платежі та авансовий платіж поверненню не підлягають.
Верховний Суд звернув увагу, що лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому Лізингодавець зобов`язувався передати Лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь Лізингодавця, такий обов`язок , як передач у власність, у відповідача відсутній.
Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у Лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність Лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність Лізингоодержувача є припиненим, відповідно у нього припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.
Правовою підставою позову є положення ст. 693 ЦКУ, відповідно до якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже ВС дійшов висновку, що вимоги у цій справі складаються виключно із платежів, сплачених Лізингоотримувачем в якості плати за придбання (отримання у власність в майбутньому) об`єкту лізингу, тобто за своєю природою є частиною вартості об`єкту лізингу, а тому кошти, сплачені ТОВ як плата за вартість об`єкту лізингу після розірвання договору, повернення Банку об`єкту лізингу (автомобіля) та отримання Банком оплати за користування таким об`єктом є неправомірним та підлягає поверненню Лізингоодержувачу.