ПРЕДСТАВНИЦТВО У ДЕРЖАВНІЙ ВИКОНАВЧІЙ СЛУЖБІ

Зазвичай, судовий розгляд по справам не закінчується прийняттям остаточного судового рішення і такі рішення підлягають примусовому виконанню органами Державної Виконавчої служби.

Право мати представника у виконавчому провадженню передбачено ст. 16 Закону «Про виконавче провадження» – представником може бути фізична особа, посадова особа юридичної особи або адвокат.

Як правило, представництво у Виконавчій службі необхідно вчиняти при супроводі виконавчого провадження про стягнення грошей або зобов’язання Боржника зробити певну дію.

Адвокат як представник сторони у виконавчому провадженні здійснює контроль за виконанням рішення суду Державною Виконавчою Службою або забезпечує захист Боржника від незаконних дій (бездіяльності) та (або) рішень Державної Виконавчої Служби, а багато вирішення питань залежить від людського фактору. Державна Виконавча Служба може без будь-яких причин не виконувати або надмірно повільно виконують свою роботу, допускати порушення законодавчих норм під час виконавчих дій, що призводить до вкрай негативних наслідків для сторін провадження: зайві грошові витрати; арешт рахунків та майна; внесення особи в Єдиний реєстр боржників; нібито неможливість виконання рішення через відсутність майна боржника, наявність якого Державна Виконавча Служба навіть не встановлювала, безпідставне списання грошових коштів.

ДОПОМОГА АДВОКАТА У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ ВКЛЮЧАЄ:

Представництво інтересів та захист прав боржників, стягувачів та третіх осіб під час виконавчого провадження;
Підготовка матеріалів та заяв про відкриття або завершення виконавчого провадження;
Подання запитів, заяв, клопотань, доказів для підвищення ефективності виконавчих дій;
Ознайомлення з документами виконавчого провадження;
Аналіз та контроль за ходом виконавчого провадження;
Сприяння розшуку та арешту майна боржника;
Заходи щодо зняття арешту майна та коштів, виключення майна з опису;
Представництво під час виконання ухвал про арешт майна як забезпечення позову;
Зупинення (оскарження) дій Виконавця щодо реалізації майна на аукціоні;
Заходи щодо включення або виключення осіб з Єдиного реєстру боржників, також щодо відстрочки, розстрочки виконання рішення суду;
Оскарження постанов, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця;
Подання клопотань до суду про тимчасове обмеження боржнику права виїзду за межі України;
Оскарження результатів оцінки майна;
Оскарження постанов про зупинення, завершення виконавчого провадження;
Заміну сторони стягувача чи кредитора у виконавчому провадженні;
Представництво під час укладення мирової угоди в суді між сторонами під час виконавчого провадження;
Звернення з позовом про відшкодування державою шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю державного виконавця;
Звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю приватного виконавця;
Представництво в іноземних судах при ви знанні та приведенні до виконання українських рішень за кордоном;
Представництво при визнанні іноземних судових рішень та отримання виконавчих документів для їх виконання в Україні.

ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СПРАВАХ

ЗІ СПОРІВ З ДЕРЖАВНОЮ ВИКОНАВЧОЮ СЛУЖБОЮ

1. Факт внесення підприємства до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, за умови дотримання процедури: повідомлення виконавця про наявність таких обставин (надсилання Боржником копії Наказу) і прийняття державним виконавцем постанови, до винесення якої державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

У разі прийняття судом рішенням дій державного виконавця неправомірними, він повинен задовольнити скаргу в частині вимог про зобов’язання державного виконавця усунути допущене порушення (поновити права Скаржника)

Для визнання судом бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків

Верховним Судом 14.10.2024 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції, якою частково задоволено скаргу Особа 1: визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця (Особа 2) під час примусового виконання наказу Господарського суду від 06.12.2023 про стягнення на користь Особа 1 з ПАТ «Укpнaфта» частину чистого прибутку у розмірі 226 011 грн., 3% річних у сумі 9 325 грн., інфляційних втрат у розмірі 58 753 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 411 грн. та 85 грн. витрат на оплату поштових відправлень. В частині відмови у задоволенні позовних вимог постанову суду апеляційної інстанції скасовано та постановлено нове рішення про зобов`язання державного виконавця (Особа 2) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом вчинення дій по примусовому виконанню наказу Господарського суду.

Верховний Суд зазначив, що протиправною бездіяльністю державного виконавця як суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

ВС наголосив на тому, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Водночас у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ст. 343 ГПКУ).

ВС зазначив, що ПАТ «Укрнафта» включено до Переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану. Факт внесення підприємства до Переліку є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, за умови дотримання процедури: повідомлення виконавця про наявність таких обставин (надсилання Боржником копії Наказу) і прийняття державним виконавцем постанови. До винесення відповідної постанови згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» № 1404–VІІІ виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Однак, судом встановлено відсутність доказів, які б підтверджували, що Боржник письмово повідомляв державного виконавця про Наказ Мінстратегпром про включення його до Переліку і прийняття виконавцем постанови про зупинення вчинення виконавчих дій. При цьому, подання суду відповідного наказу про включення Боржника до Переліку при розгляді скарги Стягувача на бездіяльність виконавця не виключає необхідність прийняття виконавцем відповідного рішення, що породжує відповідні правові наслідки.

Крім того, матеріали справи не містять доказів повідомлення Стягувача (станом на момент звернення скаржника до місцевого господарського суду) про зупинення виконавчого провадження про стягнення заборгованості з ПАТ«Укрнафта» на користь стягувача Особа 1.

Таким чином, ВС погодився із судом апеляційної інстанції в частині задоволення Скарги Особи 1 про вчинення державним виконавцем протиправної бездіяльності

Проте, апеляційний суд, встановивши обґрунтованість скарги щодо невчинення державним виконавцем дій, крім відкриття виконавчого провадження, з виконання наказу Господарського суду від 06.12.2023 та частково задовольняючи скаргу на бездіяльність державного виконавця, не врахував положень ст. 343 ГПКУ та не зобов`язав державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на викладене ВС задовольнив скаргу Особа 1 у повному обсязі.

2. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 ГКУ, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (ч. 2 ст. 313 ГПКУ)

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до ч. 1 ст. 287 КАСУ такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства

СТОВ звернулося до Господарського суду зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльність начальника ВДВС у виконавчому провадженні та зобов`язання останнього вчинити дії, передбачені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901 -VІ, спрямовані на виконання судового наказу від 02.05.2023 за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Скарга мотивована тим, що рішенням Господарського суду від 16.01.2023 стягнуто на користь СТОВ з Державного сільськогосподарського підприємства “Головний селекційний центр України» (ДСП) 1 875 560 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу та 28 133 грн. судового збору, на виконання якого 02.05.2023, переданий на виконання до ВДВС.

Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні скарги СТОВ відмовлено, з мотивів того, що виконавче провадження зупинено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 , ст. 35 ЗУ № 1404–VІІІ, оскільки 26.08.2021 РВ Фонду державного майна України по області № 858 від 26.08.2021 було прийнято наказ «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу Державного сільськогосподарського підприємства “Головний селекційний центр України” . Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у даному випадку дії органу примусового виконання щодо ненаправлення виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду у порядку, встановленому ст. 4 ЗУ № 4901 -VІ, узгоджуються з законодавчими приписами, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати наявною неправомірну бездіяльність керівника органу виконання, про яку стверджує скаржник.

Не погоджуючись із вказаними висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд скасував їх рішення, зазначивши, що порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 ГКУ, є обов‘язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (ч. 2 ст. 313 ГПКУ).

Встановлено, що після відкриття виконавчого провадження по виконанню спірного наказу господарського суду, державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, в якому боржником є ДСП.

ВС звернув увагу, що за зведеним виконавчим провадженням виконавець вчиняє виконавчі дії щодо виконання усіх судових рішень, незалежно від того, за правилами якої юрисдикції і якими судами вони ухвалені. При цьому законодавство не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об‘єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об‘єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, то відповідно до ч. 1 ст. 287 КАСУ такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не визначилися з характером спірних правовідносин, не дослідили зведене виконавче провадження, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому ВС дійшов висновку про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

3. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону №1404-УІІІ)

Пунктами 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ передбачені випадки повернення виконавчого документа стягувачу, при яких арешт з майна знімається у відповідності до приписів ч. 3 ст. 37 Закону, зокрема, у разі, коли виконавчий документ повертається стягувачу за його письмовою заявою про повернення виконавчого документа

Якщо державний виконавець відмовився зняти арешт з майна Боржника за його заявою, при відсутності законних підстав для такої відмови суд може зобов’язати державного виконавця зняти арешт

Ухвалою районного суду задоволено скаргу Особа 1 (Боржник): визнано незаконною бездіяльність державного виконавця та начальника ВДВС, яка полягає у незнятті арешту з усього майна Особа 1, зобов`язано старшого державного виконавця зняти арешт та заборону на відчуження з усього майна Особа 1.

Постановою суду апеляційної інстанції вказану ухвалу скасовано та відмовлено у задоволенні скарги Особа 1, з мотивів того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, а отже арешт з майна боржника не може бути знятим.

Верховний Суд, скасовуючи 25.06.2025 постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги, зазначив, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 Закону № 1404-VІІІ, за заявою Стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 цього Закону). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Частиною 4 ст. 59 Закону № 1404-VІІІ встановлені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною 1 ст. 37 вказаного Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа) стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 цього Закону арешт з майна знімається.

Отже, ВС зазначив, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу накладений в межах виконавчого провадження арешт на майно боржника, за загальним правилом, не знімається.

Разом із тим, пунктами 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ передбачені випадки повернення виконавчого документа стягувачу, при яких арешт з майна знімається у відповідності до приписів ч. 3 ст. 37 Закону, зокрема, у разі, коли виконавчий документ повертається стягувачу за його письмовою заявою про повернення виконавчого документа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 виснувала, що законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону №1404-УІІІ).

Державним виконавцем відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ винесено постанову про повернення стягувачу виконавчого документа – виконавчого листа, виданого районним судом про стягнення солідарно з Особа 2, Особа 1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором в сумі 125 628,29 доларів США та пені в розмірі 350 852 грн. Також Стягувачу повернуто авансовий внесок у розмірі 31 949 грн. Водночас відмовлено у задоволенні заяви Боржника у зняття арешту з його майна.

На підставі вищевикладеного, Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції стосовно того, що невжиття державним виконавцем та начальником відповідного ВДВС заходів щодо зняття арешту з майна Особа 1 за його заявою, накладеного в межах виконавчого провадження, є протиправною бездіяльністю органу ДВС, а тому порушене право заявника підлягає захисту.