Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» – повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Приписи глави 83 ЦКУ застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦКУ).
Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення.
У постанові Верховного Суду від 02.03.2016 зазначено, що кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Так, ФОП звернувся в суд із позовом до ТОВ про стягнення 6 917 933 грн грошових коштів, набутих без достатніх правових підстав, що є різницею між наданою ТОВ фінансовою допомогою в розмірі 3 457 620 грн. та повернутою -10 375 553 грн.
Верховний Суд, залишаючи 17.06.2025 в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, зазначив що конструкція ч. 1 ст 1212 ЦКУ свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
ВС навів позицію ВС щодо застосування ст. 1212 ЦКУ:
-Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи – набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї – якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова ВС від 06.03.2019);
– Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови ВС від 01.04.2019, 23.04.2019, 23.01.2020);
-Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, ст. 1212 ЦКУ можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов (постанова Великої Палати ВС від 25.09.2024).
Виходячи з аналізу зміст у ст. 1046 ЦКУ істотними умовами договору позики є: розмір позики, тобто грошова сума або кількість предметів, які позикодавець тимчасово передає у власність позичальника; порядок передачі та повернення позики; строк позики, тобто визначений або невизначений проміжок часу, на який надається позика; порядок (процедура) передачі та повернення позики, тобто порядок надходження предмета позики у власність позичальника та порядок повернення предмета позики у власність позикодавця (постанова ВС від 16.10.2024).
З огляду на вказані правові позиції, ВС погодився із судом першої інстанції, що правовідносини щодо зайво сплачених позивачем грошових коштів як повернення фінансової допомоги в розмірі 6 917 933,48 грн є кондикційними та регулюються приписами ст. 1212 ЦКУ, оскільки її положення застосовуються також при поверненні виконаного однією із сторін у зобов`язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦКУ) у разі, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала, тобто у спірних правовідносинах – у разі, коли відповідачем не подано доказів надання позивачу поворотної фінансової допомоги/позики на означену суму грошових коштів.