Верховний Суд, переглянувши 05.02.2025 судові рішення зі спору про витребування майна з чужого незаконного володіння звернув увагу, що, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном
У квітні 2023 року міськрада звернулась до суду з позовом до Особа 1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що рішенням суду від 25.04.2008 у іншій справі встановлено факт володіння Особа 2 на праві приватної власності нежитловим приміщенням, загальною площею 55,6 кв.м, на підставі якого за Особою 2 було зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення.
У подальшому вказане нерухоме майно було неодноразово відчужено. 30.05.2008 на підставі договору купівлі-продажу Особа 2 відчужив спірне нежитлове приміщення Особі 3, а останній згідно договору купівлі-продлажу від 06.01.2009 відчужив приміщення Особа 4. 31.10.2017 власником спірного приміщення став Особа 5, який 24.11.2017 продав його Особі 6, а 27.08.2021 спірне приміщення продано Особі 1 (останній набувач).
Водночас судом апеляційної інстанції від 20.02.2023 вказане рішення суду від 25.04.2008 скасовано та постановлено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням наведених обставин, Міськрада вважала, що спірне приміщення вибуло з комунальної власності на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасоване, а тому таке майно вибуло з володіння міськради поза волею власника.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відмовлено. Верховний Суд 05.02.2024 залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на наступне.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів ст. 346 ЦКУ. Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Аналіз судової практики свідчить, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018, 15.05.2019).
Встановлено, що спірне нежитлове приміщення дійсно вибуло з володіння позивача у 2008 році поза його волею на підставі рішення суду від 25.04.2008, яке було скасовано судом апеляційної інстанції 20.02.2023 за апеляційною скаргою міськради, поданою у 2022 році.
При цьому останній набувач (Особа 1) набув спірне нежитлове приміщення у власність на підставі договору купівлі-продажу від 27.08.2021 та право власності якого було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у листопаді 2017 року.
Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам ст. 388 ЦКУ втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у ст. 388 ЦКУ.
Верховний Суд звернув увагу, що судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
У даній справі встановлено, що під час придбання спірного нежитлового приміщення Особа 1 правомірно очікував, що Особа 6 мав право ним розпоряджатися, і він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. У Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо належності нерухомого майна Львівській міській раді, яке Особа 1 набув у власність.
Таким чином, Особа 1, набуваючи 27.08.2021 спірне нерухоме майно у власність у Особа 6, право власності якого у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано з листопада 2017 року, та укладаючи письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею і щодо такого майна існує спір.
Крім того, рішення суду від 25.04.2008, на підставі якого нежитлове приміщення вибуло з володіння Позивача, на час набуття Відповідачем цього спірного приміщення у власність (27.11.2021) було чинним та не оскарженим в апеляційному порядку, оскільки відповідна апеляційна скарга міськрадою була подана лише у 2022 році.
Ураховуючи викладене, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неможливість витребування майна у Особа 1, оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.