ОТРИМАННЯ ЗАСТОВОДЕРЖАТЕЛЕМ ПРАВО МАЙНОВОЇ ВИМОГИ ДО ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЯ НА ПРЕДМЕТ ЗАСТАВИ І Є СПОСОБОМ ЗВЕРНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ЗАСТАВИ У ВИГЛЯДІ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ
В листопаді 2017 року Банк звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 1600000 грн. – прострочена заборгованість, відсотки, пеня.
Рішенням місцевого господарського суду від 8 лютого 2018 року та постановою Апеляційного Суду від 11 червня 2018 року позов Банку було задоволено. Постановою Великої палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року скасовано справу передано на новий розгляд. Скасовуючи судові рішення, Велика палата вказала, що суди мають дослідити обставину що в цій справі підлягає дослідженню набуття Банком права звернення на предмет застави шляхом відступлення заставодавцем на користь Банку право вимоги отримання грошей по договору депозиту.
При новому розгляді справи, позов Банку було задоволено частково. Відповідно до рішення місцевого господарського суду від 29 серпня 2019 року та Апеляційного Суду від 18 лютого 2020 року, на користь Банку стягнуто заборгованість з врахуванням застави у вигляді депозитного договору, на загальну суму 20000 грн.
Залишаючи судові рішення без змін, Верховний Суд у своїй постанові зазначив наступне:
Вся позиція Банку зводилась до того, що задоволення його вимог за рахунок заставленого майна є його правом а не обов’язком, та щось під час тимчасової адміністрації та ліквідації Банку така процедура заборонена.
Однак, виконання будь-якого зобов’язання може бути забезпечено, в тому числі заставою.
При заставі Кредитор може отримати виконання за рахунок застави.
Тобто Банк, отримуючи заставу, взяв на себе всі ризики пов’язані виконання боржником зобов’язання в межах вартості застави.
При цьому правовідносини за порукою і заставою є різними правовідносинами та мають різний предмет регулювання.
Відповідно до ст. 23 Закону Про заставу, реалізація предмета застави здійснюється шляхом уступки Банку вимоги, що походить від заставленого права.