До господарських судів звертаються юридичні особи та фізичні особи –
підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи місцевого
самоврядування з
позовними заявами про захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних
прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції таких
судів, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання
правопорушенням.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб’єктами господарської діяльності, а також спори, пов’язані з:
– приватизацією державного та комунального майна (крім
спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про
визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та
органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних
відносин (в
тому числі у випадках якщо сторонами в
судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької
діяльності), зокрема, між юридичними особами та їх учасниками
(засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а
також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що
пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності
такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про
визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих
документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої
вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток
становлять трудові спори за участю юридичної особи;
– утворенням суб’єктів господарювання, їх
реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними
установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її
державної реєстрації;
– захистом права власності, в тому числі з визнанням
цього права;
– використанням у господарському обороті об’єктів
інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб’єктів господарювання
до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів,
що посвідчують право інтелектуальної власності, та відмовою в реєстрації
об’єктів промислової власності;
– укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх
господарських договорів між суб’єктами господарювання і органами державної
влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом
проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів
відносяться, зокрема, про відчуження об’єктів приватизації (крім приватизації
державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в
оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб;
– визнанням недійсними договорів, укладених суб’єктами
господарювання, або між суб’єктами господарювання та органами державної влади і
місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому
числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними
актів про проведення відповідних торгів (аукціону), навіть якщо набувачем майна,
реалізованого на таких торгах (аукціоні), є підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни,
які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і набули статусу суб’єкта такої діяльності;
– вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної
протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень
або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктом публічно-правових
відносин, – за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити
публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадають під дію статті 1 ГПК;
– оскарженням відповідно до частини першої статті 60 Закону України “Про захист
економічної конкуренції” рішень (розпоряджень) органів
Антимонопольного комітету України та стягненням з суб’єктів господарювання сум
штрафів та пені у зв’язку з порушенням конкурентного законодавства;
– сферою містобудування,
в тому числі за участю центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та
архітектури;
– стягненням простроченої
заборгованості суб’єкта господарювання перед державою (територіальною громадою)
за кредитом (позикою), залученим державою (територіальною громадою) або під
державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету, включаючи плату за
користування такими кредитами (позиками) та пеню (частина дев’ята статті 17 Бюджетного кодексу України), в тому
числі за позовами органів державної податкової служби України, оскільки майнові
відносини у відповідних справах засновані на юридичній рівності сторін;
– стягненням з органів
місцевого самоврядування та спеціально уповноважених державних органів, які є
розпорядниками бюджетних коштів, сум збитків, пов’язаних з перевезеннями
пасажирів пільгових категорій.
Загальна позовна давність в
господарському процесі встановлюється у три роки з моменту, коли особа
довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, що
його порушила. Спеціальна ж давність встановлюється у випадках прямо
передбачених законом, зокрема, для позовів, що випливають з поставки товарів
неналежної якості (6 місяців), позовів про відшкодування замовнику збитків,
спричинених недоліками проекту (протягом 10 років), а в разі завдання збитків
протиправними діями підрядника, що призвели до руйнувань, аварій, обрушень –
протягом 30 років з дня прийняття побудованого об’єкту, тощо.
Форма і зміст господарського
позову повинні відповідати вимогам, невиконання яких стає підставою для
залишення позову без руху або повернення. Важливим етапом підготовки позову є формування
доказової бази для обґрунтування позовних вимог.
В залежності від заявлених позовних вимог та
складності справи позови в порядку господарського судочинства розглядаються в
формах наказного провадження (стягнення грошових сум незначного розміру щодо
яких відсутній спір або його наявність заявнику невідома), в позовному
провадженні за правилами спрощеного провадження (малозначні справи, справи
незначної складності, та інші справи які в пріоритеті швидко вирішити), а також
загального позовного провадження у випадках, в яких через складність або інші
обставини справи недоцільно її розглядати у спрощеному порядку. Досвідчений адвокат
окреслить клієнту перспективу, визначить оптимальну стратегію швидкого та
результативного розв’язання наявного господарського спору.
За подання позову справляється судовий збір у розмірах,
визначених Законом України «Про судовий збір», що визначається в залежності від
характеру спору (майновий/немайновий) та ціни позову з урахуванням прожиткового
мінімуму для працездатних осіб у поточному році.
Всі ці питання допоможе врегулювати досвідчений адвокат
Адвокатського бюро «Ткачук та партнери» з урахуванням індивідуальних нюансів
конкретної ситуації клієнтів.