ПОСЛУГИ АДВОКАТА
Активним учасником господарських відносин є держава та органи місцевого самоврядування та велика кількість інших осіб публічного права – державні установи, організації, інститути та державні підприємства а також комунальні установи, організації та комунальні підприємства. Також державні та комунальні установи, підприємства, організації є учасниками множинних тендерів по купівлі необхідних товарів, робіт послуг.
Державний та комунальний сектор має у своїх штатах юристів, нерідко можна побачити надзвичайну активність органів прокуратури, які подають надзвичайно велику кількість позовів до господарських судів. Нерідко предметом позовних вимог є не прямий захист відповідної державної чи комунальної установи, а наприклад скасування рішення про надання земельної ділянки, визнання недійсним договору укладеного в наслідок відповідного тендеру, скасування аукціону по приватизації, розірвання господарських договорів та інші різноманітні вимоги, що заявляються прокурорами в господарських судах.
У багатьох підприємств та підприємців часто виникає хибне враження, що якщо за справу взялися органи прокуратури, то справа є наперед програшною. Але чи є так насправді ? Звісно ні ! Поверховість заявлених матеріально-правових вимог, відсутність необхідних доказів, огульність тверджень в позовних заявах нерідко стають підставою для відмові в позові прокурорам в господарських судах. Немало є справ, коли Відповідачі отримують перемогу по позовам прокурорів по господарським справам лише у Верховному Суді.
Які мають бути докази для спростування вимог прокурора? На які норми права слід послатися і що вказати у своїх запереченнях ?
На ці та інші питання може надати відповідь Адвокат по позовам прокуратури в господарських судах. Наявність знання судової практики та правових позицій Верховного Суду допоможе отримати клієнту бажаний результат.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПРИ ПРЕД’ЯВЛЕННІ ПРОКУРОРОМ ПОЗОВУ ДО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ:
1. Письмова та усна юридична консультація з питань ініціювання Прокурором судового господарського процесу, вивчення позову та доданих до нього матеріалів та розробка стратегії захисту клієнта, аналіз перспектив господарського судового процесу за позовом Прокурора.
2. Збір доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів-адвокатського запиту, відзиву на позов, зустрічний позов, заперечення, письмові пояснення, клопотання. Тощо.
3. Участь у господарських судах всіх інстанцій, з метою захисту інтересів клієнта у справах за позовом Прокурора;
4. Оскарження рішень господарських судів, постановлених на користь прокурора в Господарський Апеляційний та Верховний Суд.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ЗА ПОЗОВОМ ПРОКУРОРА
1. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченог о ст. 23 Закону Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення про порушення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Покурором.
Не дотримання вказаного порядку Прокурором, є підставою для залишення позову Прокурора без розгляду, без дослідження обставин по суті спору.
Прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України (МОУ) та Державного підприємства МОУ, посилаючись на порушення інтересів держави які полягають у розпорядженні селищною радою земельною ділянкою з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які належать за цільовим призначенням до земель оборони.
Судом апеляційної інстанції скасовано рішення господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а позов Прокурора залишено без розгляду з мотивів відсутністю обґрунтування Прокурором визначених законом підстав для представництва і захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, недотриманням ним положень ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» та недоведеністю неможливості реалізації захисту інтересів держави безпосередньо органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Верховний Суд, залишаючи 23.05.2023 постанову суду апеляційної інстанції, звернув увагу, що згідно з абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ції статті, згідно якої Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий – відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018, від 20.09.2018).
У постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченог о ст. 23 Закону Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення про порушення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Покурором. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Отже ВС дійшов висновку, нездійснення прокурором попереднього повідомлення уповноваженого органу (Міноборони України) про намір звернутися з позовом у цій справі, суд апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 2 ст. 226 ГПК дійшов обґрунтованого висновку про помилковість доводів прокурора, щодо наявності передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави, та, як наслідок, залишив позов прокурора без розгляду.
При цьому ВС погодився із судом апеляційної інстанції, який вказав, що лист, на який прокурор посилається в обґрунтування дотримання вимог частини ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», отриманий Міноборони України 03.05.2017, у той же день коли прокуратура скерувала до господарського суду позовну заяву, що свідчить про недотримання прокурором розумних строків для відповідного реагування компетентним органом.
2. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави.
Якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення Прокурора самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор з дотриманням вимог щодо повідомлення компетентних органів може звертатися до суду виключно у разі їх бездіяльності або якщо такий орган взагалі відсутній.
Якщо, Позивач відреагував на повідомлення прокурора та чітко заявив про свій намір самостійно звернутися до суду з позовом, тобто Позивач очевидно міг та бажав самостійно захистити свої права у спірних правовідносинах. Відтак у даному випадку відсутній критерій бездіяльності компетентного органу, який в розумінні ст. 23 Закону «Про прокуратуру» надає Прокурору право на представництво інтересів держави в суді, і, відповідно, позов останнього суди залишають без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПКУ.
Прокурор повідомив Управління Служби безпеки України про те, що прокуратура вивчає питання щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень за фактом включення та оплати податку на додану вартість (ПДВ) до ціни договору щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку, яке здійснювалось на підставі договору від 11.05.2018 № 116 про закупівлю товарів (робіт) за державні кошти, укладеного між СБУ та Корпорацією; у зв`язку з чим прокурор просив у строк до 21.10.2024 надати інформацію про стан вжиття СБУ заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, вказавши причини зволікання із вирішенням питання у законний спосіб чи інші мотиви невжиття таких заходів.
У відповідь на це звернення СБУ 21.10.2024 повідомила Прокурора про вжиття заходів на предмет наявності правових підстав звернення до суду в порядку самопредставництва з питань приведення у відповідність до вимог чинного податкового законодавства умов договору №116; документи стосовно виконання договірних зобов`язань за договором № 116 були знищені 24.02.2022 у зв`язку із неможливістю забезпечення подальшого надійного зберігання і триває процес їх пошуку та відновлення з метою узгодження розрахунку суми ПДВ, що підлягає поверненню.
19.12.2024 прокурор звернувся в господарський суд з позовом в інтересах держави в особі СБУ до Корпорації про визнання недійсним договору № 116 в частині включення в ціну договору ПДВ та стягнення 13 909 690 грн безпідставно сплаченого ПДВ, 10 018 508 грн. інфляційних втрат, 2 191 243 грн.- 3% річних. У цей же день СБУ самостійно звернулось до суду з позовом до Корпорації про визнання недійсним договору № 116 в частині включення в ціну договору ПДВ та стягнення безпідставно сплаченого ПДВ.
Верховний Суд 02.07.2025, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову Прокурора без розгяду, зазначив, що Велика Палата ВС в постанові від 18.01.2023 виснувала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави.
ВП ВС у постанові від 26.05.2020 зазначила, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону «Про прокуратур», Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Верховний Суд у постанові від 20.04.2023 звернув увагу на те, що «критерій «розумності», який наведений у постанові ВП ВС від 26.05.2020, має визначатися судом з урахуванням великого кола чинників. До таких чинників відноситься, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення або про можливе порушення інтересів держави та вжиті ним заходи з моменту виникнення такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави.
Верховний Суд наголошує, що метою дотримання встановленого законом правила щодо повідомлення компетентного органу є те, щоб саме цей орган захищав інтереси держави. Прокурор повідомляє орган про стверджуване порушення і просить його відреагувати для захисту інтересів держави. Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор з дотриманням вимог щодо повідомлення компетентних органів може звертатися до суду виключно у разі їх бездіяльності або якщо такий орган взагалі відсутній.
Встановленими судами у цій справі обставинами Позивач відреагував на звернення прокурора від 23.09.2024 листом від 21.10.2024, в якому повідомив про те, що з`ясовує наявність правових підстав для самостійного звернення до суду з метою приведення у відповідність до вимог законодавства правовідносин за договором № 116 та навів перелік вже вжитих ним заходів з цією метою. Позивач також повідомив прокурора, що триває процес пошуку та відновлення документів, пов`язаних з виконанням договору №166, які були знищені. Лише 28.11.2024 Позивач з`ясував фактичну вартість будівельних робіт за договором № 116, після чого (19.12.2024) самостійно подав позов до суду з тих же підстав і з тим же предметом, що і позов Прокурора у цій справі.
Отже, ВС дійшов висновку, що Позивач відреагував на повідомлення прокурора та чітко заявив про свій намір самостійно звернутися до суду з позовом, тобто Позивач очевидно міг та бажав самостійно захистити свої права у спірних правовідносинах. Відтак у даному випадку відсутній критерій бездіяльності компетентного органу, який в розумінні ст. 23 Закону «Про прокуратуру» надає прокурору право на представництво інтересів держави в суді.
У зв`язку із цим ВС погодився із висновком судів попередніх інстанцій про неможливість захисту прокурором інтересів держави за вимогами, які той заявив, оскільки Прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі в порядку ст. 23 Закону «Про прокуратур» та ст. 53 ГПКУ та безпідставно звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивача, що є підставою для залишення позову Прокурора без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПКУ.
3. За змістом статей 256, 261 ЦКУ позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом (Прокурор) звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу), яка у спірних правовідносинах, які стосуються визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації, встановлюється тривалістю у три місяці
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами “довідалася” та “могла довідатися” у ст. 261 ЦКУ, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
При пред’явленні Прокурором позову, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Прокурор подав позов в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним недійсним укладений у 2018 році між радою та Особа 1 договір купівлі-продажу комунального майна та повернути будівлю клубу в комунальну власність, вказуючи на порушення процедури приватизації комунального майна.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що процедура приватизації була порушена. Проте суд першої інстанції відмовив в позові з підстав пропуску Прокурором строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції позов задовольнив, оскільки дійшов висновку, що прокурор пропустив позовну давність з поважних причин.
Верховний Суд, залишаючи 17.01.2024 рішення суду першої інстанцій без змін, зазначив про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що причини пропуску Прокуроро позовної давності поважними з посиланням на те, що Прокурору стало відомо про порушення прав держави раніше ніж Позивачу – з матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР 17.06.2021, а фактично прокурор отримав можливість вжити заходи представницького характеру лише 27.12.2022 – після повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення Голові сільради. Натомість Позивач (Міськрада) дізналась про порушення тільки з листа прокурора (13.01.2023).
ВС звернув увагу, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Частиною 1 ст. 261 ЦКУ передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦКУ позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу), яка у спірних правовідносинах, які стосуються визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації, встановлюється тривалістю у три місяці (ч. 3 ст. 30 Закону «Про приватизацію державного та комунального майна»).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПКУ, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами “довідалася” та “могла довідатися” у ст. 261 ЦКУ, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
ВС висловив правову позицію по те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
При цьому, ВС звернув увагу, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
У зв`язку з чим ВС зазначив, що для позивача позовна давність почала обчислюватись із моменту вчинення спірного правочину, тобто з 11.05.2018 та сплинула 12.08.2018, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, оскільки в спорах про оскарження процедури приватизації застосовується скорочений строк позовної давності – 3 місяці.
Проте суд апеляційної інстанції, констатуючи можливість обізнаності прокурора з фактом порушення інтересів держави тільки з дати реєстрації кримінального провадження, не врахував усталених правових висновків Верховного Суду про те, що позовна давність має обчислюватися з дня, коли про порушення права держави довідався або міг довідатися прокурор тільки у випадку, якщо прокурор довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав та інтересів держави раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, що не мало місце у спірних правовідносинах.
4. Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття “компетентний орган” у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Якщо прокурор пред’явив позов в інтересах держави в особі суб’єкта господарської діяльності, який не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень, суд залишає позов прокурора без розгляду.
Якщо прокурор пред’явив позов в особі суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, але оспорюється договір в якому цей орган не є стороною, суд відмовляє у задоволенні позову прокурора.
Прокурор в інтересах держави в особі, Міністерства оборони України, Військової частини (ВЧ) звернувся до суду з позовом до ТОВ про визнання недійсним пункту Договору закупівель за державні кошти щодо включення до ціни правочину суми ПДВ та стягнення коштів.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов Прокурора особі ВЧ залишив без розгляду, у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі МОУ відмовив.
Верховний Суд залишаючи 09.07.2025 рішення судів попередніх інстанцій без змін зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття “компетентний орган” у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз.3 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абз.1 ч. 3 ст. 23 цього Закону, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.
З урахуванням Закону «Про оборону України», Положення Про Міністерство оборони України, Міністерство оборони України є уповноваженим суб`єктом в розумінні, зокрема, ст. 23 Закону «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПКУ, від імені якого прокурор може звернутися до суду з позовом в інтересах держави.
Отже, в розумінні цих правових норм військова частина не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень, а є суб`єктом господарської діяльності.
Таким чином, ВС погодився із судами попередніх інстанцій, які правильно залишили без розгляду позов, поданий прокурором в інтересах Військової частини.
Окрім того, Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, які відмовляючи у позові Прокурора в інтересах МОУ, наголосили на тому, що у прохальній частині позовної заяви йдеться про стягнення коштів на користь ВЧ, в частині якої позов залишено без розгляду, в той час як Міністерство оборони України не є стороною оспорюваного правочину.