ДОПОМОГА АДВОКАТА
Смерть близького родича, що мав майно, дуже часто може потягнути за собою безпідставні претензії інших родичів, що вони мають право на спадкування, а Ви не маєте. В таких випадках, інші родичі Спадкодавців подають позови про усунення від спадщини. Це може бути нова жінка батька, це можуть бути родичі інших ступенів споріднення – тітка може подавати позов на своїх племінників (що приймають спадщину в порядку права представлення або спадкової трансмісії), або взагалі родичі меншої ступені споріднення подають в суд на родичів більшої ступені споріднення про усунення від спадщини.
Як правило, основна аргументація – що Спадкодавець знаходився в безпорадному стані – через похилий вік та (або) хворобу, а Ви ухилялися від надання такої допомоги.
Але чи є можливість в суді протистояти таким позовам ? Звісно так!
Перш за все потрібно пам’ятати, що левова частка таких позовів залишається судами без задоволення.
По позовах про усунення Спадкоємців від спадщини, Касаційним цивільним судом склалася вже певна практика, відповідно до якої, вже при ознайомленні з позовом можна констатувати певну безпідставність позовних вимог про усунення від спадщини:
Це наприклад спроможність Спадкоємця надавати допомогу, повідомлення Позивачем про необхідність допомоги, докази надання допомоги саме Позивачем, сама наявність безпорадного стану у Спадкодавця та інші істотні обставини, що має трактуватися як безпідставність позовних вимог.
Наявність досвіду в спадкових спорах та обізнаність в практиці Верховного суду по справах усунення від спадщині, допоможе Вам відбитися в судах від безпідставних звинуваченнях про ухилення від надання допомоги Спадкоємцю та усунення Вас від спадщини.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО ПОЗОВАХ ПРО УСУНЕННЯ ВІД СПАДЩИНИ
-Надання консультацій по позовах усунення від спадщини;
-Пошук необхідних доказів, складання адвокатських запитів;
-Складання відзиву на позов, представництво в суді першої інстанції;
-Складання апеляційних скарг, представництво в суді апеляційної інстанції;
-Складання касаційних скарг, представництво в суді касаційної інстанції.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СПРАВАХ
ПРО УСУНЕННЯ ВІД СПАДЩИНИ
1. У справах про усунення Спадкоємця від спадкування повинен бути встановлений як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу Спадкодавця в допомозі саме цієї особи
Вимога про усунення Спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч. 2 ст. 1259 ЦКУ
При недоведені Позивачем, що він є Особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, а також не звернення з позовом про одержання права на спадкування, суди відмовляють у задоволенні позову про усунення від спадкування
Особа 1 звернулася до суду з позовом про встановлення проживання однією сім’єю з особа 3, який помер, та усунення від права спадкування Особа 2, посилаючись на те, що вона з 2001 року поживала, мали спільний побут та бюджет, вела спільне господарство з Особою 3. Водночас Особа 2-донька Спадкодавця не спілкувалась з Особою, та не займалась ого похованням.
Верховний Суд 08.01.2021 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову зазначивши, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.
До членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Разом з тим, Особа 1 не довела фактів ведення із спадкодавцем спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, а спільні фотографії на відпочинку не можуть бути належним доказом на підтвердження цих позовних вимог, як не засвідчив цей факт і свідок. Також не доведено ухилення Особа 2 від надання допомоги Спадкодавцю або вчинення умисних дій чи бездіяльність з метою ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу Спадкодавцю.
Стосовно позовної вимоги про усунення Особи 2 від спадкування, ВС вказав, що у справах даної категорії повинен бути встановлений як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу Спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Вказаних фактів Особою 1 не доведено.
При цьому, ВС врахував, що Особа 2 (спадкоємець 1 черги, як донька Спадкодавця) є інвалідом 2 групи, перебуває на обліку у лікаря-психіатра, неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні, а з червня 2017 року по грудень 2021 року її було госпіталізовано до медичного закладу понад 20 разів, що унеможливлює можливості надання допомоги Спадкодавцю Особою 2, до якої останній з певних причин не звертався.
ВС також звернув увагу, що вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦКУ. Оскільки позивач не довела в установленому законом порядку, що вона є особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, а також не зверталася з позовом про одержання права на спадкування, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про безпідставність такої вимоги.
Отже, оскільки судами встановлено, що Особа 1 не довела, що вона є особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, а тому підстави для задоволення позовних вимог про усунення від спадкування Особи 2 відсутні.
2. Якщо Позивач не довів, що він постійно проживав із Спадкодавцем однією сім`єю не менше 5 років до його смерті, тобто виникнення у нього права на спадкування, він не може пред’являти позов про усунення від спадкування будь-кого із Спадкоємців
Особа 1 звернувся в суд з позовом до Особа 2 про встановлення факту його постійного проживання із Особа 3 однією сім`єю з 09.01.2013 до дня її смерті, а також усунути Особа 2 від права на спадкування за законом.
На обґрунтування позову зазначав, що з 2012 року він спільно проживав на правах члена сім’ї і вів спільне господарство із подружжям (Особа 3 та Особа 4) в їх квартирі, які не працювали, були пенсіонерами, спільних дітей та/або родичів з обох сторін не мали, а тому потребували фінансової підтримки. Після смерті Особи 4 позивач продовжував проживати з Особа 3, після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з квартири. Водночас із заявами про прийняття спадщини за законом звернувся позивач, як спадкоємець 4 черги та Особа 2, як спадкоємець 5 черги. Позивача вважав також наявність підстав для усунення Особа 2 від права на спадкування за законом, оскільки ніякої допомоги за життя Особи 3 вона не надавала.
Постановою Верховного Суду від 28.02.2024 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з урахуванням того, що про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, Особа 1 надав акт від 31.05.2021, складений сусідами про те, що він за період з 09.01.2013 по 02.10.2018 не проживав в селі за місцем реєстрації, акти від 16.04.2013, 28.03.2014, 14.05.2015 про комісійну перевірку стану димних та вентиляційних каналів за адресою спадкової квартири, квитанції про оплату комунальних платежів, платником у яких зазначена Особа 3.
Верховний Суд погодився із судом апеляційної інстанції, що надані позивачем докази є недостатніми для підтвердження факту проживання позивача та Особа 3 однією сім`єю та ведення ними спільного господарства, а свідчать лише про припущення наявність такого факту. Самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю.
З огляду на наведене, судами відмовлено в частині позовних вимог про встановлення факту його проживання із Особа 3 однією сім`єю за недоведеністю.
Стосовно другої позовної вимоги ВС зазначив, що вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦКУ.
Встановивши, що позивач не довів, що він постійно проживав з Особа 3 однією сім`єю до дня її смерті, тому відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом, відтак усунення Особа 2 від права на спадкування не призведе до виникнення у нього спадкових прав після смерті Особа 3, а отже суди відмовили у задоволенні позову і в цій частині.
3. Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову Спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом
Особа 1 звернулась до суду з позовом до Осмоба 2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості одержання права на спадкування, мотивуючи його тим, що вона проживала однією сім`єю з Особа 3 з грудня 2005 року, а коли останній помер відкрилася спадщина.
Вона вважала, що має право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги, оскільки з кінця 2019 року здоров`я Особа 3 значно погіршилося , він був не здатний самостійно пересуватися, обслуговувати себе та вона здійснювала постійний догляд за ним – купувала їжу, ліки, сплачувала житлово-комунальні послуги, а також надання матеріальної допомоги Спадкодавцю.
Верховний Суд 05.03.2025 залишив в силі постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволені позову зазначивши, що підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених в судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження – прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.
Однак, Позивачка не довела юридичних фактів, за наявності яких у неї могло виникнути право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, його матеріального забезпечення та надання іншої допомоги, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.
За таких підстав ВС зазначив, що не підлягають задоволенню і вимоги позову про зміну черговості спадкування.
4. Можливість застосування ч. 1 ст. 1224 ЦКУ залежить від того, чи існує стосовно відповідної особи обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили і яким її було визнано винною в умисному вбивстві (замаху на умисне вбивство) Спадкодавця чи можливого Спадкоємця
Предметом доказування у відповідній цивільній справі є не факт вчинення особою такого умисного злочину чи замаху на нього, а факт умисного позбавлення особою життя Спадкодавця (можливого Спадкоємця) чи факт замаху на таке умисне позбавлення життя, які підлягають доказуванню на загальних підставах та можуть в конкретній ситуації і не сформувати з тих чи інших причин склад злочину
Отже, тлумачення ч.1 ст. 1224 ЦКУ свідчить, що усунення від права на спадкування на підставі цієї норми права не пов`язується з обов`язковим притягненням особи до кримінальної відповідальності
Особа 4 звернулася до суду з позовом до Особа 5, Особа 7 про усунення від права на спадщину, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію на спірний жилий будинок за Особою 5.
Позивачка мотивувала свої вимоги тим, що перебуваючи з 1973 у шлюбі Особа 5 та Особа 7 народили двох дітей-син (Особа 6) та дочку (Особа 8), а у 2019 році шлюб було розірвано, але до цього Особа 7 заповідав житловий будинок сину (Особа 6), після чого відносини між останніми погіршились. Під час сварки Особа 6 наніс Особі 7 тяжкі тілесні пошкодження, від яких він помер у лікарні.
Ухвалою суду закрито кримінальне провадження по обвинуваченню Особи 6 за ч. 2 ст.121 ККУ, у зв’язку із смертю обвинуваченого, з нереабілітуючих підстав. У зв’язку із цим Позивачка вважала, що Особа 6 не мав право на спадкування. Крім того, посилалася на те, що Особа 5, як матір Особа 6 після його смерті прийняла спадщину, яка складається з житлового будинку і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Однак, Особа 5 не мала права на спадкування після свого чоловіка у зв`язку з розірванням шлюбу до моменту смерті спадкодавця.
Постановою суду апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції та постановлено нове: визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане Особі 5. В іншій частині рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову залишено без змін.
Об’єднана Палата Верховного Суду від 09.09.2024 вказану постанову суду апеляційної інстанції залишила без змін, вказавши, що можливість застосування ч. 1 ст. 1224 ЦКУ залежить від того, чи існує стосовно відповідної особи обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили і яким її було визнано винною в умисному вбивстві (замаху на умисне вбивство) Спадкодавця чи можливого Спадкоємця. Предметом доказування у відповідній цивільній справі є не факт вчинення особою такого умисного злочину чи замаху на нього, а факт умисного позбавлення особою життя Спадкодавця (можливого Спадкоємця) чи факт замаху на таке умисне позбавлення життя, які підлягають доказуванню на загальних підставах та можуть в конкретній ситуації і не сформувати з тих чи інших причин склад злочину.
Встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця особою, померлою на час розгляду відповідного спору про право цивільне, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПКУ) такк само на підставі будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів, не порушує презумпцію невинуватості.
ОП ВС звернула увагу, що закріплені у ч. 1 ст. 1224 ЦКУ норми є своєрідним засобом регулювання родинних та суспільних відносин, що відображають відносини між Спадкодавцем та майбутнім Спадкоємцем, який не може реалізувати своє право на спадкування в силу вчинення злочину проти спадкодавця. Тлумачення ч.1 ст. 1224 ЦКУ свідчить, що усунення від права на спадкування на підставі цієї норми права не пов`язується з обов`язковим притягненням особи до кримінальної відповідальності. Оскільки ця норма права не встановлює вичерпного переліку документів, на підставі яких встановлюється факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, ОП ВС дійти висновку, що такими документами можуть бути як вирок суду в кримінальному провадженні так і ухвала про закриття кримінального провадження.
За таких підстав ОП ВС погодилась із висновком суду апеляційної інстанції, що Особа 6 не має права на спадкування після свого батька відповідно до ч. 1 ст. 1224 ЦКУ, так як він позбавив життя Спадкодавця.
Водночас, смерть Особа 6 не впливає на можливість вирішення у судовому порядку питання про відсутність у нього на момент смерті права на спадкування, оскільки, це право могло перейти до його матері Особа 5.
За таких підстав, ОП ВС дійшла висновку, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я Особа 5 на житловий будинок з надвірними будівлями було видане особі, яка не мала права на спадкування і підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 1301 ЦКУ.