До такого правового висновку дійшов Верховний Суд, переглядаючи 13.02.2025 судові рішення у справі зі спору щодо неправомірності дій постачальника послуг по утриманню будинку по включенню у рахунки Споживачів податку на додану вартість в період перебування на спрощеній системі оподаткування.
Особа 1 звернувся в суд з позовом до ТОВ про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії та компенсацію моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що він є власником квартири у багатоквартирному будинку, в якому відповідач як обслуговуюча компанія надає послуги з утримання цього будинку та прибудинкової території. З 1 квітня 2022 року Відповідач перейшов із загальної системи оподаткування на 2 % єдиного податку для платників третьої групи, які не сплачують податок на додану вартість. Унаслідок цього, за твердженням Позивача, відповідач не мав більше права здійснювати операції з ПДВ, але, незважаючи на це, нараховував і отримував ПДВ з вартості комунальних послуг. Оскільки відповідач відмовив позивачеві у перерахунку витрат з утримання будинку та прибудинкової території без урахування ПДВ із 1 квітня 2022 року, позивач просив у суду, зокрема, визнати таку відмову неправомірною, зобов`язати відповідача перерахувати ці витрати та компенсувати моральну шкоду.
Рішенням районного суду позов задоволено частково: визнав неправомірними дії відповідача щодо відмови перерахувати позивачеві витрати з утримання будинку та прибудинкової території без урахування ПДВ; зобов`язав відповідача перерахувати ці витрати з 1 квітня 2022 року без урахування ПДВ.
Рішення мотивовано тим, що Відповідач припинив бути платником ПДВ із 1 квітня 2022 року, не повідомив про це Позивача як Споживача комунальних послуг і продовжив нараховувати плату за послуги з урахуванням 20 % ПДВ. Отримані відповідачем кошти від оплати Позивачем комунальних послуг у частині ПДВ за призначенням до державного бюджету не надходять, хоча закладені до тарифу саме з цією метою. Вказане підтверджує безпідставність нарахувань позивачеві ПДВ у структурі тарифу, який сторони фактично не узгоджували після введення в дію законодавства, що зобов`язало вчинити відповідні дії, але він продовжив діяти за звичаєм ділового обороту. В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди рішення мотивоване тим, що Позивач не надав докази того, що оскаржені дії Відповідача завдали йому будь-які емоційні страждання.
Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено нове- про відмову в задоволенні позову. Постанова мотивована тим, що Виконавець / виробник зобов`язаний перераховувати розмір плати за ЖКП у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.Позивач не надав доказів того, що відповідач додатково нараховує 20 % ПДВ, а цей податок фактично є складовою структури тарифу.
Верховним Судом 13.02.2025 вказану постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до цього суду з огляду на наступне.
Верховний Суд вважав висновок апеляційного суду помилковим, оскільки платник єдиного податку третьої групи не має права у період перебування на спрощеній системі оподаткування покладати на Споживача сплату ПДВ щодо тих послуг з утримання будинку та прибудинкової території, які надає цей платник єдиного податку.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (частина перша статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Податок на додану вартість – непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПКУ. Об`єктом оподаткування є операції платників податку (на додану вартість) з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ.
Для цілей оподаткування платником ПДВ є: будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 вказаного розділу ПДВ; будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом, або представником платника податку.
Законом України від 30.06.2023 (набрав чинності 1 серпня 2023 року) установлено, що тимчасово, з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 1 серпня 2023 року, положення розділу ХІV застосовуються з урахуванням таких особливостей: платник податку має право самостійно (шляхом подання заяви) відмовитися від використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому прийнято таке рішення. У такому разі платник податків вважається таким, що застосовує систему оподаткування, на якій він перебував до обрання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, крім випадку, якщо у заяві про відмову від використання особливостей оподаткування, передбачених цим пунктом, платник податку зазначив про перехід на сплату інших податків і зборів.
Податкове зобов`язання – сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
При цьому ВС врахував, що 15.11 2017 міська державна адміністрація затвердила розпорядження № 1444, згідно з яким визначила тариф за послуги відповідача у розмірі 6,53 грн за 1 кв. м, до складу якого входить сплата 20% ПДВ. На підставі цього тарифу відповідач нараховує плату за надані ним послуги. Однак, розпорядження № 1444 втратило чинність на підставі розпорядження від 14.11.2019 № 1977. Однак, відповідний тариф, встановлений згідно з розпорядженням № 1444, досі продовжує діяти для співвласників будинку, в якому мешкає Позивач.
Із 24 травня 2004 року Відповідач має статус платника ПДВ, а з 01.04.2022 відповідач змінив систему оподаткування: перейшов із загальної системи на єдиний податок як платник третьої групи за ставкою 2% без сплати ПДВ, у зв`язку з чим не має права здійснювати операції з ПДВ.
У зв’язку із цим ВС дійшов висновку, що 1 квітня 2022 року Відповідач не міг здійснювати операції з ПДВ, зокрема нараховувати його, облікувати, сплачувати, у тому числі у складі тарифу за його послуги, надані Позивачеві. Як платник єдиного податку третьої групи Відповідач міг вимагати від Позивача сплату ПДВ за послуги, придбані з ПДВ в інших юридичних осіб-платників ПДВ, а щодо послуг, виконавцем яких був сам відповідач, – лише впродовж періоду, коли він перебував на загальній системі оподаткування.
Таким чином, ВС вказав, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову про відмову у задоволенні позову без урахування норм діючого на час спірних правовідносин законодавства та встановлених обставин, що свідчить про передчасність прийнятого судом рішення.