Верховний Суд 09.01.2023 досліджував питання щодо особливостей укладання та визнання в судовому порядку нікчемним, а також застосування реституції за договором фінансового лізингу автомобіля.
Суть спору була в тому, між Особою та ТОВ укладено договір у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу, (розміщеному на сайті Відповідача), на виконання умов якого останній передав Позивачу автомобіль. Позивач вносив за даний автомобіль платежі на загальну суму 377 700 грн., але відповідач вилучив у нього автомобіль. Тому, Позивач просив визнати договір Автолізингу нікчемним, оскільки він нотаріально не посвідчений та застосувати наслідки у вигляді реституції та повернення йому сплачених коштів.
ТОВ подало зустрічну позовну заяву, в якій також зазначало про нікчемність правочину. Вказував, що вартість предмета лізингу га час укладення договору становила 974 000 грн., а плата за користування автомобілем становить 212 396 грн. Оскільки за час користування вартість авто зменшилась до 525 149 грн. (висновок експертизи), то просив у зв’язку із цим стягнути з відповідача понесені збитки 448 850 грн., зарахувавши зустрічні однорідні вимоги та остаточно стягнути 283 547 грн.
Справа розглядалась неодноразово, постановою Верховного Суду від 09.01.2023 залишено в силі рішення апеляційної інстанції, яким задоволено первісний позов та відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
Погоджуючись про задоволення первісного позову Верховний Суд зазначив наступне.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦКУ). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова ВП ВС від 10.04.2019).
Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, із вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Відносини, які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем як лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
У частині положень щодо надання об`єкта лізингу у користування на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦКУ, що узгоджується з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦКУ у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.
Враховуючи той факт, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу є змішаним, оскільки містить елементи договору оренди та договору купівлі-продажу автомобіля, а тому, підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.
Якщо сторони порушили вимоги ЦКУ щодо нотаріального посвідчення договору, то в силу закону він вважається нікчемним.
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова ВС від 02.03.2016).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (постанова ВС від 02.10.2013).
Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ч.1 ст. 1212 ЦК України). Вказані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові ВС від 01.12.2021.
Втім оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач об`єктом лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічні висновки викладені у численних постановах ВС, зокрема від 16.11.2022 і така судова практика є незмінною.
Таким чином за результатами розгляду справи Верховний Суд зробив висновок; договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, в противному випадку він є нікчемним і до відносин сторін підлягає застосуванню реституція (повернення сторін до першочергового стану).