Згідно зі ст. 330 ЦКУ, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦКУ майно не може бути витребуване у нього.
Разом з тим добросовісний набувач має довести, що він не знав і не міг знати, що придбав спірне майно за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати.
До зазначеного висновку дійшов Верховний Суд, який 17.03.2021 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову Особи про витребування у ТОВ 1 частку у статутному капіталі ТОВ 2 у розмірі 50 % (10 250 грн.) статутного капіталу цього товариства; визнав недійсними рішення загальних зборів та учасників ТОВ 2 та відповідні зміни до установчих документів останнього та скасував відповідні реєстраційні дії/записи в ЄДР.
В обґрунтування позовних вимог Особа 1 посилався на те, що спірна частка, вибула з його володіння на підставі незаконного заочного рішення суду, про яке останній не знав і не міг знати, оскільки не був належним чином повідомлений про її розгляд і яке в подальшому було скасовано. Оскільки АТ здійснило відчуження спірної частки на користь ТОВ 1 позивач вважав, що є підстави для витребування у останнього належної йому частки.
Доводи касаційної скарги ТОВ 1 обґрунтовані тим, що він є добросовісним набувачем щодо спірної частки у статутному капіталі ТОВ 2, оскільки придбаваючи її в АТ він не знав, що відносно неї існують тривалі судові спори. Отже на його думку, як в даному випадку, незаконність змін у складі майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте є підставою для відшкодування збитків особою, яка їх завдала.
Не погоджуючись із доводами касаційної скарги Верховний Суд дійшов наступних висновків.
ВС критично оцінив твердження касатора що він не знав про судові спори, у тому числі навколо спірної частки. Суд звернув увагу, що при придбанні майна (частки у статутному капіталі) покупець мав би проявляти розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників – учасників товариства хоча б за останні три роки, що є стандартною діловою практикою при купівлі частки у статутному капіталі товариства, особливо у розмірі 100 %.
Так, частка у розмірі 20 500 грн, що становить 100 % статутного капіталу ТОВ 2 була придбана ТОВ 1 у AT 21.05.2019, тобто через півтора місяці після того, як суд ухвалою від 05.04.2019 відкрив провадження у справі за позовом Особа 1 до AT, ТОВ 2 про витребування частки та визнання недійсними змін до установчих документів.
Також на дату придбання частки у статутному капіталі ТОВ 2 ТОВ 1 мало можливість також дізнатись про результат розгляду справи, на підставі якої спірна частка вибула із володіння позивача. Зокрема, про те, що заочне рішення від 14.12.2017 було скасоване ухвалою цього ж суду від 29.11.2018, а ухвалою від 10.01.2019 суд закрив провадження у справі, оскільки обидві ухвали на той момент вже були розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Тож про ці обставини скаржник міг дізнатись як самостійно з ЄДРСР, так і скориставшись відповідною фаховою правовою допомогою.
ВС також звернув увагу на те, що Особа 2 продовжував займати посаду директора ТОВ 2, не зважаючи на перехід частки у розмірі 100 % у володіння інших осіб (АТ, ТОВ1), що не є усталеною практикою у сфері корпоративних відносин. Зазвичай при зміні контролю над товариством відбувається зміна персонального складу його органів управління. Вищенаведене у своїй сукупності дає підстави для висновку про певну узгодженість дій Особа 2, АТ, ТОВ 1, та можливу обізнаність останнього про дійсний стан справ.
Оскільки ТОВ 1 не проявило добросовісної та розумної обачності при придбанні частки у статутному капіталі ТОВ 2, а також пов`язано стійкими діловими стосунками з колишнім учасником товариства Ососба 2, завдяки протиправним діям якого позивача й було позбавлено права володіння часткою, Верховний Суд критично ставиться й до посилань скаржника на те, що оскаржуваними рішеннями порушується його право на мирне володіння майном та покладається на нього як на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, внаслідок чого він змушений шукати способи компенсації своїх втрат.
Окрім того Верховний Суд при вирішенні справи врахував те, що позивач, який є законним власником оспорюваного майна (частки у статутному капіталі), на момент розгляду цієї справи вже зазнав значних негативних наслідків у вигляді незаконного виключення зі складу учасників товариства, позбавлення права власності на частку без виплати справедливої компенсації, протиправного позбавлення його можливості протягом трирічного періоду реалізовувати свої корпоративні права, необхідності захисту своїх прав та інтересів у судах у двох судових процесах в інших справах, у зв`язку з чим був змушений шукати способи компенсації своїх втрат та поніс індивідуальний та надмірний тягар.