Верховний Суд, переглянувши 16.10.2024 судові рішення зі спору щодо повернення майна, переданого на зберігання роз’яснив принцип переходу права вимоги від зберігача при зміні власника цього майна, а також переходу зобов’язання щодо оплати за зберігання.
Зокрема, ВС зазначив, що від моменту набуття права власності новий власник отримує всі права попереднього власника, включаючи право вимагати повернення майна, переданого на зберігання іншій Особі. Якщо новий власник набуває прав власності на майно разом із зобов`язаннями за договором зберігання, він також зобов`язаний нести фінансові зобов`язання, пов`язані зі зберіганням майна.
ТОВ 1 звернулося до суду з позовом до ТОВ 2 про повернення сорго врожаю 2021 року у кількості 333,38 тон. В обґрунтуванні позову посилався на неналежне виконання ТОВ 2 зобов`язань за Договором транспортного експедування від 21.12.2021 щодо відвантаження сорго врожаю 2021 року у кількості 333,38 тонн.
ТОВ ц звернулось в суд із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ 1 662 715 грн. В обґрунтуванні зустрічного позову ТОВ 2 посилається на наявність у ТОВ 1 заборгованості за договором за зберігання майна на суму 662 715 грн.
Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено повністю, зобов`язано ТОВ 2 повернути ТОВ 1 сорго врожаю 2021 року у кількості 333,38 тонн, а також задоволено повністю зустрічний позов.
Постановою суду апеляційної інстанції рішення першої інстанції скасовано та первісний і зустрічний позови задоволені частково. Первісний позов задоволено повністю, зустрічний позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ 1 на користь ТОВ 2 суму основного боргу в розмірі 13 166 грн.
Верховний суд 16.10.2024 рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд з огляду на наступне.
Скаржник (ТОВ 1) вказува, що спірне майно було набуте ТОВ 1 відповідно до договору поставки, укладеного з ТОВ 3 14.01.2022. Згідно з додатковою угодою від 01.03.2023, зобов`язання сторін за вказаним договором було припинено, і право власності на майно повторно перейшло до ТОВ 3. Тому, Скаржник зазначив, що, відповідно до чинного законодавства, його обов`язок щодо повернення майна стосується виключно нового власника – ТОВ 3.
Водночас ВС зазначив, що статтею 936 ЦКУ встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
За змістом ст. 938 ЦКУ зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Сторони підтвердили обставину приналежності спірного майна на праві власності ТОВ 3.
ВС зазначив, що потенційно обставина набуття іншою особою права власності на сорго врожаю 2021 року у кількості 333,38 тонни та заявлення нею самостійної вимоги до зберігача про повернення майна є ключовою для вирішення цього спору. Це питання має пріоритетне значення у цій справі, оскільки саме визначення законного власника майна впливає на подальший порядок виконання зобов`язань, повернення спірного вантажу особі, наділеній повноваженнями щодо пред`явлення відповідної вимоги та є визначальним для справедливого та обґрунтованого вирішення спору, з огляду на таке.
Стаття 953 ЦКУ передбачає обов`язок для зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути майно, навіть якщо строк його зберігання не закінчився. Однак у ситуації зміни власника майна, яке перебуває на зберіганні, важливим є правонаступництво прав і обов`язків за договором зберігання. Новий власник, набувши право власності, водночас отримує і всі пов`язані з цим правом похідні вимоги, включно з правом вимагати повернення майна від зберігача. Отже, суди повинні враховувати принцип правонаступництва, закріплений у цивільному законодавстві, який передбачає, що перехід права власності супроводжується переходом усіх похідних прав, зокрема права вимоги.
Зазначене узгоджується з загальними положеннями зобов`язального права, згідно з якими новий власник є належним суб`єктом права вимоги щодо майна, яке знаходиться на зберіганні. Від моменту набуття права власності новий власник отримує всі права попереднього власника, включаючи право вимагати повернення майна.
Таким чином, у випадку зміни власника майна, зберігач зобов`язаний повернути це майно новому власнику, оскільки разом із правом власності до нього переходить і право вимоги повернення майна відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України.
Отже, за обставин справи неповне дослідження судом питання належного суб`єкта права вимоги повернення майна створює ризик того, що зберігач може повернути майно неналежній особі, що, своєю чергою, порушує принцип правової визначеності та законного порядку володіння майном.
ВС звернув увагу, що беручи до уваги обов`язковість дослідження правового статусу ТОВ 3 у межах спірних правовідносин, а також його заперечення як власника майна щодо можливості передання цього майна іншій особі, неврахування та недослідження судом поданих доказів, лише на підставі їх подання поза межами встановленого строку, при розгляді позовної вимоги ТОВ 3 як третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, є неприйнятним.
Зазначене є недоліками судового розгляду та потребує усунення під час нового розгляду спору.
Також, необхідність дослідження відповідної обставини пов`язується також зі змістом зустрічного позову, який полягає у стягненні ТОВ 2 як зберігачем плати за зберігання майна на суму 662 715 грн.
За змістом статті 946 ЦКУ плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Так, виходячи з умов договору зберігання, якщо інше не передбачено його положеннями, обов`язок сплати за зберігання лежить на поклажодавці – особі, яка передала майно на зберігання. Водночас зміна власника майна вимагає додаткового дослідження щодо того, чи передбачає відповідний договір перехід обов`язків зберігання і сплати за нього новому власнику.
Керуючись принципами договірного права, що регулюють відносини зберігання та передачу прав і обов`язків у випадку зміни власника майна, якщо в договорі купівлі-продажу не передбачено перехід зобов`язань на нового власника обов`язок щодо сплати за зберігання залишається за поклажодавцем, навіть після передачі права власності на майно іншій особі.
Якщо новий власник набуває прав власності на майно разом із зобов`язаннями за договором зберігання, він також зобов`язаний нести фінансові зобов`язання, пов`язані зі зберіганням майна.
Відповідно до ст. 946 ЦКУ якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
За приписами ст. 947 ЦКУ витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею948 ЦКУ передбачено, що Поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Отже зазначене підлягає дослідженню в розрізі питання стягнення ТОВ 2 (Зберігача) плати за надані послуги у договірному порядку, з моменту отримання ним вимоги поклажодавця/власника майна про повернення майна, так і існування підстав для нарахування такої плати ТОВ 2 в порядку статей 946 та 947 ЦКУ.
При цьому, питання належної реалізації Зберігачем свого обов`язку щодо повернення майна повинно бути досліджено також у контексті виконання поклажодавцем/власником майна дій, спрямованих на отримання спірного майна.
Таким чином, зазначені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, а тому ВС суд дійшов висновку про передчасність прийнятих оспорюваних судових рішень.