Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦКУ договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
У постановах Верховного Суду від 18.09.2013, 09.12.2020 вказано, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття – «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦКУ.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 зроблено висновок, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог ст. 12, 81 ЦПКУ повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.
Верховним Судом 19.03.2025 залишено в силі рішення першої інстанції про відмову у задоволенні позову Особа 1 до Особа 2 про розірвання договору довічного утримання, з огляду на не встановлення істотного порушення Відповідачем договору.
Згідно з ч. 1 ст. 749 ЦКУ у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. За правилами ст. 751 ЦКУ матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
За умовами спірного договору довічного утримання він може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін – у судовому порядку (пункт 16), істотними умовами договору вважатимуться вчасна оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача у квартирі (пункт 15).Тобто, вчасна оплата щомісячних платежів згідно з умовами договору довічного утримання є його істотними умовами.
Позивач у позовній заяві як на підставу розірвання договору довічного утримання посилався на те, що не отримав одноразове грошове утримання у розмірі 110 000 грн., передбачене договором; із самого початку дії договору відповідачка жодного разу не сплачувала суму грошового щомісячного утримання разом із індексацією; починаючи із березня 2022 року відповідачка припинила сплачувати йому щомісячне грошове утримання, а також оплачувати комунальні послуги.
Раом з тим, встановлено, що відповідачкою надано квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, вона не перешкоджає позивачу проживати у квартирі, сплатила одноразовий платіж у розмірі 110 000 грн., а також системно сплачує щомісячні платежі у розмірі 1 200 грн. Відносно незначна затримка у сплаті житлово-комунальних послуг у спірний період, на який посилається Позивач, (зокрема, у березні 2023 року сплачено 4 710 грн), не може бути підставою для розірвання договору, оскільки зазначене не призвело до завдання позивачу збитків чи упущеної вигоди.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою позов задовоено, Верховний Суд звернув увагу, що заперечивши проти оплати платежів Особа 4 від імені Особа 2, апеляційний суд тим самим нівелював інститут представництва як правовідношення, в якому одна сторона (представник) має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Договір довічного утримання був укладений Особа 4 від імені Особа 2 на підставі довіреності, заперечень зі сторони позивача із цього приводу не було. Законодавство України не забороняє виконання обов`язків набувача за договором довічного утримання іншою особою, самим договором не встановлено обов`язку набувача щодо саме особистого догляду за відчужувачем.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову про розірвання договору довічного утримання.