Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 зазначила, що негаторний позов – це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.11.2021, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 виснувала, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно є правомірним та ефективним способом захисту, оскільки державний реєстратор одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно проводить державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
Правову позицію щодо застосування ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV Велика Палата Верховного Суду сформулювала визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
З урахуванням вказаної правової позиції Верховний Суд 20.06.2025 залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову Особа 1 про скасування державної реєстрації права власності міської територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування Міської ради на будівлю оздоровчого комплексу (склад з побутовими приміщеннями) загальною площею 1 146,9 кв. м., від 27.03.2023.
Встановлено, що наказом начальника регіонального відділення Фонду державного майна України від 24.02.2000 № 96 передано у власність ВАТ нерухоме майно згідно з переліком, в п. 3 якого містився запис про блок складів.
25.01.2001 між ВАТ і Особа 2 укладено біржовий контракт купівлі-продажу нерухомості, за умовами якого ВАТ продало Особа 2 склад з побутовими приміщеннями «М», загальною площею 1 137,6 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 8 700 кв. м., а 26.01.2000 оформлено акт передачі вказаного нерухомого майна. Дійсність біржового контракту та право власності Особа 2 на даий об’єкт нерухомого майна підтверджено судовим рішенням у іншій справі.
Вказані приміщення складу 16.01.2005 Особа 2 продав Особа 1, за якою 05.07.2005 зареєстровано право власності на дані об’єкти нерухомості, а 26.05.2023 за Особа 1 зареєстровано право власності на землю, на якій розташовані дані об’єкти.
Разом з тим, згідно висновку експерта належні Особа 1 об’єкти нерухомості площею 1 137,6 кв. м. є тотожним будівлі оздоровчого комплексу загальною площею 1 146,9 кв. м, зарестрованого на праві власності за Міською радою.
Таким чином, ОСОБА_1 є володіючим власником нерухомого майна який прагне усунути перешкоди в здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись (користуватись) своїм нерухомим майном, отже заявлений ним позов спрямований на усунення цих перешкод і є негаторним.
Отже, державна реєстрація за Міською радою спірних об’єктів нерухомості -це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ним такого права, а відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для позивача перешкоди в реалізації правомочності власника на розпорядження цим нерухомим майном.
Задоволення позову в цій справі призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновить становище, яке існувало до порушення прав позивача.
При цьому ВС зазначив про необгрунтованість доводів касаційної скарги про неврахування судами того, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна в Міської ради виникло 28.11.2003, а в Особа 1 лише 16.06.2005 (дата укладення договору купівлі-продажу складу), оскільки, первісне набуття права власності на спірне майно відбулося 25.01.2001 на підставі біржового контракту щодо купівлі-продажу нерухомості та складення між ВАТ і Особа 2 акта передачі вказаного нерухомого майна.