Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем – особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Верховний Суд, залишаючи 26.02.2024 в силі постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову про визнання недійсним договору позики з підстав не доведення отримання Позивачкою кредитних коштів від ТОВ та зазначив, що перераховані, начебто, Особа 1 3 000 кредитні коштів є неналежним переказом, оскільки ТОВ не доведено, що власником цього рахунку є Особа 1, а також не надало інформацію кому належить цей рахунок. Окрім того, ВС суд зазначив, що під час проведення верифікації клієнта, товариством не до кінця проведена ідентифікація особи, з якою укладається договір, а отже ТОВ не доведено, що оспорюваний правочин укладено саме позивачкою за її волевиявлення.
Суть спору в тому, що Особа 1 звернулось в суд із позовом до ТОВ про визнання правочину недійсним та зобов’язання вчинити певні дії, з мотивів того, що їй постійно телефонують та направляють смс-повідомлення з вимогою повернути борг перед ТОВ. Попри те, шо правовідносин між нею та ТОВ не існувало, останнє стверджувало, що Позивачка отримала у нього кредит в розмірі 3 000 грн, а на офіційному сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій» з`явилась інформація про те, що вона має фінансове зобов`язання за договором, про існування якого їй було невідомо.
Отже, Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції, що під час проведення верифікації клієнта, товариством не до кінця проведена ідентифікація особи, з якою укладається договір. А отже, за відсутності належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин укладено саме з позивачкою, а не будь-якою іншою особою, та за відсутності її волевиявлення на укладання оспорюваного правочину і належних доказів отримання саме позивачкою вказаних кредитних коштів, враховуючи, що кошти перераховані відповідачем на банківську картку, яка позивачці не видавалась, наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки він який не відповідає вимогам ст. 12 Закону «Про електронну комерцію», а його умови порушують вимоги Закону «Про захист прав споживачів».