Верховний Суд 14.09.2023 скасував
судові рішення про задоволення позову ТОВ до товариства-підрядника про
стягнення суми попередньої оплати за договором підряду в розмірі 7
513 375 грн. та штрафу за прострочення виконання зобов’язання у розмірі
1 500 000 грн.
Суди
попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин підлягають
застосуванню положення ч.2 ст. 849 ЦКУ в сукупності з положеннями ст. 1212 ЦКУ та дійшли висновку про те, що відповідач зберігає у
себе сплачену йому відповідачем суму попередньої оплати у розмірі
7 513 375,93 грн. без достатніх на те підстав, оскільки
договір підряду припинив свою дію, а відповідач не довів факту виконання робіт
за договором на зазначену суму попередньої оплати. В частині задоволення вимог про
стягнення штрафу, суди виходили з того, що сторони в договорі за
взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення
строків виконання та завершення робіт, позивач довів факт порушення
відповідачем строків виконання робіт за договором.
Постанова Верховного Суду мотивована
тим, що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк
договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання»,
які згідно з положеннями ЦКУ мають різний зміст, тобто ці поняття
не є тотожними.
Поняття «строк виконання
зобов`язання», «термін виконання зобов`язання» визначені у ст.530 ЦКУ,
відповідно до якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його
виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк
(термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має
настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо
строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений
моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у
будь-який час, а боржник повинен виконати такий
обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок
негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Строк (термін) виконання зобов`язання може
збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення
визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599
ЦКУ, такою підставою є
виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як
закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося
невиконаним (аналогічні висновки у постанові ВП ВС від 26.06.2018, постанові ВС від
22.06.2023).
Однак,
суди попередніх інстанцій не врахували
те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення
визначених ним зобов`язань, та залишили поза увагою той факт, що після
закінчення строку дії укладеного між сторонами у цій справі договору підряду
невиконане договірне зобов`язання не припиняється, підрядник може продовжувати
виконувати обумовлені договором роботи, а замовник може здійснювати їх
прийняття.
Суди не
встановили, чи продовжували сторони виконувати свої зобов`язання за договором після
припинення строку дії договору, чи змінювались сторонами строки виконання
зобов’язань і чи належним чином замовник
виконував свої зобов’язання щодо фінансування робіт, від чого, за умовами
договору, залежало належне виконання своїх зобов’язань підрядником. При цьому в
матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження обставин виконання, невиконання,
неналежного виконання підрядником своїх зобов`язань за договором, на які
послався позивач у позовній заяві.
Крім
того, Верховний Суд наголосив на тому, що суди попередніх інстанцій дійшли
помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних
санкцій за прострочення виконання зобов`язання на 15 та на 29 календарних днів
відповідно до умов договору, у зв’язку з неможливістю подвійного притягнення особи до подвійної
юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанова
ВП ВС від 01.06. 2021).
Верховний Суд також не погодитися з висновками судів попередніх
інстанцій про те, що до спірних правовідносин у цій справі підлягають
застосуванню положення статей 849 та 1212
ЦКУ з огляду на таке.
Наслідком
розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на
підставі такого розірваного договору. Розірвано може бути лише чинний договір. В іншому разі буде
відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір. (Аналогічні висновки ВС щодо застосування ст. 651 ЦКУ
та ст. 188 ГКУ ввикладені у постановах від 07.08.2018, 18.11.2019, 16.09.2022).
Відповідно до висновку ВС від 16.09.2022 право замовника відмовитись від договору,
передбачене ст. 849 ЦКУ, виникає
лише щодо тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.
Не зважаючи, що строк дії договору було припинено, а розірвання договору на підставі ч.2 ст. 849
ЦКУ, після закінчення строку
дії договору є неможливим, суди враховуючи вказану судову практику та
відмовляючи з цих підстав у позовній вимозі про розірвання договору підряду
одночасно помилково застосували до спірних правовідносин
положення ст. 849 ЦКУ.
Окрім того, Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі
сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання
договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто, у разі, коли
поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову
підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦКУ можна застосовувати тільки після
того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана
недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю
правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої,
який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті
правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави
означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою,
передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови ВС від 06.02.2020, 23.01.2020, 23.04.2019, 01.04.2019).
У разі, якщо між сторонами у справі існують договірні
відносини, договір, на підставі якого виникли між сторонами такі відносини, не
розірваний ні в судовому порядку, ні в односторонньому порядку однією із сторін
та після закінчення строку його дії залишилися невиконаними зобов`язання
сторін, кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, є такими,
що набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути
витребувано відповідно до ст. 1212 ЦКУ як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер
правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч.1 ст. 1212
ЦКУ (постанови ВП
ВС від 26.06.2018, 16.09.2022).
З огляду
на викладене Верховний Суд зазначив про те, що договірний характер
правовідносин у цій справі виключає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦКУ, а повернення авансу має відбуватися
відповідно до вимог закону та договору.