Вам потрібно отримати посвідку на постійне проживання чи отримати інший документ про Ваше перебування в України ? Чи отримати громадянство України ?
Для вирішення міграційних питань Вам буде необхідно звертатися до Державної Міграційної Служби в особі її територіальних підрозділів. Однак, навіть при зверненні з повним пакетом документів, часто Міграційна служба дає безпідставні відмови в наданні дозволу на перебування в Україні, посвідки на постійне проживання, отримання громадянства України та вирішення інших міграційних питань.
Заплутаність міграційного законодавства, надмірний формалізм працівників Міграційної служби та бюрократичні процедури Міграційної служби, відсутність необхідних документів та неможливості їх подання породжують численні судові спори осіб з цією Державною установою.
Основні закони, що регулюють підстави для отримання документів від Державної міграційної Служби – Закон Про громадянство України, Закон Про імміграцію, Закон Про Статус біженців, Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Згідно судової практики в суді часто оскаржується відмова в наданні дозволу на імміграцію, відмови в отриманні посвідки на постійне проживання, відмови в отриманні громадянства України.
Знання міграційного законодавства та судової практики допоможе вирішити спір з міграційного питання на користь Клієнта.
ПОСЛУГИ МІГРАЦІЙНОГО ЮРИСТА
1. Консультація з усіх питань, пов’язаних із міграційними суперечками, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
2. Збір доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів-адвокатського запиту, скарги, заяви позову, заперечення, письмових пояснень, клопотань, тощо;
3. Участь у судах всіх інстанцій з метою захисту інтересів клієнта у справах з міграційних спорів;
4. Оскарження рішень, постановлених не на користь клієнта у справах з міграційних спорів, в Апеляційний та Верховний Суд.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ З МІГАЦІЙНИХ СПОРІВ
1. Усне звернення громадян до державних органів, в тому числі до органів Державної міграційної служби України, повинно розглядатися за тією ж самою процедурою реєстрації та розгляду, а також у ті ж самі строки, що й письмове звернення.
Якщо Особа стверджує, що він в усній формі звертався до Міграційної служби про продовження строку дії довідки про тимчасове проживання судам необхідно досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом державної міграційної служби положень Закону України «Про звернення громадян», зокрема, реєстрації звернення, розгляд та надання відповіді, у тому числі з урахуванням показаннями свідків
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову Особа 2 про визнання протиправним та скасувати рішення Міграційної служби від 19.07.2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Зімбабве; скасування Постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 203 КУпАП відносно Особа 2.
Верховний Суд, не погодившись із вказаними судовими рішення 21.03.2024 їх скасував, а справу направив на новий розгляд з огляду на наступне.
Суть спору в тому, що Особа 2 отримав посвідку на тимчасове проживання з терміном до 01.08.2023. При зверненні до Міграційної служби Особа 2 отримував відповіді про те, що довідка дійсна. Однак, при черговому звернення до Міграційної служби 19.07.2023 Особа 2 було з’ясовано, що посвідка на тимчасове місце проживання скасована рішенням від 05.07.2022, про що Особа 2 не було інформовано, тобто з 05.07.2022 до 19.07.2023 Позива жив на території України навіть не усвідомлюючи те, що його посвідку на тимчасове місце проживання скасовано, та предвляв свою довідку всіх установах без перешкод.
Верховний Суд звернув увагу, що при таких обставинах судам необхідно досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом державної міграційної служби положень Закону України «Про звернення громадян в частині фіксації звернень громадян в усній формі, в тому числі встановлювати коли та ким з уповноважених осіб органу державної міграційної служби було отримане усне звернення та надано відповідну усну відповідь, зокрема показаннями свідків, а саме уповноважених осіб органу державної міграційної служби, допиту яких передує приведення останніх до присяги свідка та попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
За протилежних обставин, громадянин Республіки Зімбабве Особа 2, який звертається до органів Міграційної служби для надання інформації про дійсність його посвідки на тимчасове проживання на момент зверненнятадля продовження строку перебування в Україні, в ситуації коли строк дії такої посвідки закінчився чи вона була скасована, проте про вказане Позивача належним чином не повідомлено, він опиняється в ситуації правової невизначеності, адже маючи бажання легалізувати своє положення в Україні, в той же час, позбавлений можливості довести свій намір задля уникнення примусового повернення в країну походження або третю країну.
В той же час, суди попередніх інстанцій відповідні обставини не врахувава та при винесенні рішення не надали їм оцінки, обмежившись посиланням виключно на відсутність доказів подання позивачем відповідної заяви про отримання нової посвідки на тимчасове проживання на території України після скасування попередньої до органу Міграційної служби та не оскарженням Позивачем у встановлені строки рішення Міграційної служби від 05.07.2022. Крім того, судами не було досліджено питання належного повідомлення позивача про прийняте Міграційною службою оспорюване рішення.
Лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VІ підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VІ, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа –направленюю до суду першої інстанції на новий розгляд.
2. В`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.
Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів
Якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення Міграційної служби, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально)
Навіть у випадку коли Особа не зверталась за захистом, це не позбавляє органи Міграційної служби проводити оцінку ризиків для такої особи при прийнятті рішення про примусове її повернення, які повинні також обов`язково проводитися у рамках процедури примусового повернення
Особа 1 звернулась в суд з позовом до Міраційної служби про визнати протиправним та скасувати рішення від 22.12.2022 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання; зобов’язання повторно розглянути заяву Особа 1; визнання протиправним та скасування Рішення від 19.01.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації Особа 1.
Верховним Судом 25.01.2024 скасовано судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону № 3773-VІ в`їзд в Україну та виїзд з України здійснюється для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.
Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному ч. 14 ст. 4 вказаного Закону становить один рік. Строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.
Згідно з пунктом 7 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №322 від 25.04.2018 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.
Оспорюване Рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання прийнято з урахуванням клопотання СБУ від 13.12.2022 щодо громадянки РФ Особа 1, згідно якого СБУ отримано інформацію, яка свідчить, що подальше документування громадянки РФ Особа 1 посвідкою на тимчасове проживання, недоцільно на підставі підпунктів 7, 11 п. 61 Постанови КМУ № 322. На даний лист посилались також суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову Особа 1.
ВС зауважив, що оскільки лист СБУ, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом Міграційної служби як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві.
Якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення Міграційної служби то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обмежились загальним посиланням на лист СБУ.
ВС звернув увагу, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАСУ не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
І лише з`ясувавши наявність визначених підпунктом 7 п. 61 Порядку №322 підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VІ , та його інтересами і правами, зокрема, правом на повагу до сімейного життя подружжя
Навіть у випадку коли особа не зверталась за захистом, це не позбавляє органи Міграційної служби проводити оцінку ризиків для такої особи при прийнятті рішення про примусове її повернення, які повинні також обов`язково проводитися у рамках процедури примусового повернення.
У відповідних випадках необхідно зазначати актуальну інформацію про країну походження.
Таким чином, ВС вказав, що суди повинні здійснити перевірку прийнятого МС рішення на підставі такої оцінки ризиків повернення особи в країну походження з урахуванням вимірювання безпечності перебування особи у такій країні, наявності потенційної загрози її життю та здоров`ю.
Оскаржувані судові рішення не містять мотивів відхилення доводів Позивача про необґрунтованість оскаржуваних рішень Відповідачів щодо безпідставного втручання у її сімейне життя, оцінки ризиків для її життя у разі повернення до країни походження з урахуванням того, що такою країною є Російська Федерація, тобто судами не дотримано принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи.
3. Процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду
Застосовуючи приписи ч. 1 ст. 30 Закону 3773–VІ слід ураховувати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин
У разі встановленні судом підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, суд відмовляє у задоволенні позову Міграційної служби про затримання Особи з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України
Верховним Судом 25.04.2024 залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову Міграційної служби про затримання з метою ідентифікації громадянина РФ Особа 1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном на шість місяців, для забезпечення примусового видворення за межі території України, з огляду на наступне.
З аналізу норм статей 26, 30 Закону 3773-VІ вбачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
У цій справі встановлено, що 12.04.2023, відповідно до протоколу про адміністративне затримання за ч. 2 чт. 263 КУпАП, працівниками ДМС був виявлений та затриманий громадянин РФ Особа 1, який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: ухилявся від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування. Рішення про примусове повернення Відповідачем не оскаржено, є чинним та не викнано Особа 1.
Водночас в матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідач ухилявся від виконання даного рішення про залишення території України.
Так, Відповідач 28.01.2023 намагався виїхати з України в Молдову, проте йому було відмовлено у в`їзді. Тобто, Відповідач вчинив необхідні дії для виконання рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Крім того, Особа 1 має чинний закордонний паспорт, паспорт громадянина російської федерації, чинне посвідчення водія, видане 25.04.2022 в Україні, тобто його особа ідентифікована; він одружений з громадянкою України з 11.10.2008, має двох дітей 05.05.2021 року народження; має зареєстроване місце прживання в Україні та є власником квартири, офіційно працевлаштований.
З огляду на наведене, ВС погодився із судом апеляційної інстанції, який дійшов висновку про відсутність у Відповідача мотивів ухилятися від виконання законних вимог органів державної міграційної служби та втечі.
Окрім цього, встановлено, що згідно з посвідченням від 13.03.2023 Особа 1 звернувся з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця у відповідності до Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту» в якому зазначено, що ця Особа підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинна, зокрема, бути захищеною від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза її життю і свободі.
Отже, ВС дійшов висновку, що дії відповідача свідчать про його намір легалізувати своє перебування в України.
При цьому, позивач не подав жодного доказу негативної поведінки Відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі.
Із огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а затримання особи з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України можливе лише за їх наявності, ВС дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.