ДОПОМОГА АДВОКАТА
Багато фізичних осіб, підприємців поотримували у лізинг транспортні засоби у лізингових компаній та Банків. Однак непоодинокі є епізодичні випадки порушення фінансових виплат з боку Лізингоотримувачів, однак все частіше Лізингодавці почали здійснювати непропорційні заходи впливу зі свого боку -вилучати транспортні засоби, навіть не дивлячись на високий відсоток оплати транспортного засобу (часто 50 % та вище) Наскільки законні є такі дії Лізингодавців, що їм можна протиставити і чи можна повернути транспортний засіб ?
По перше слід зазначити, що має бути прострочення по оплаті об’єкту лізингу з боку Лізингодавця 60 днів та більше та має бути письмова відмова від договору лізингу з боку Лізингодавця а також повернути кошти, сплачені Лізингоотримувачем. Однак, часто Лізингодавці, порушуючи закон, при протермінуванні в оплаті в тиждень- два тижня безпідставно вилучають автомобіль та забуваючи при цьому повернути Лізингоотримувачу грошові кошти.
Слід звернути увагу, що намагання Лізингодавців забезпечити незаконність своїх дій відповідними умовами договору лізингу є нікчемними, так як відповідно абзацу 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України питання вилучення об’єкту лізингу імперативно врегульовано ст. 17 Закону «Про фінансовий лізинг».
На практиці Лізингодавці після вилучення автомобіля іноді заявляють ще і вимоги про стягнення коштів, сподіваючись утримати у себе транспортний засіб та отримати грошові кошти за договором.
Як захиститися від незаконних дій Лізингодавця та захистити права Лізингоотримувача ? Який позов та з якими позовними вимогами слід звертатися до суду ?
При зверненню до суду до Лізингодавця Лізингоотримувачу слід визначитися – він хоче повернути об’єкт лізингу чи повернути автомобіль (об’єкт лізингу).
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПРИ ВИЛУЧЕННІ АВТОМОБІЛЯ ЛІЗИНГОДАВЦЕМ:
1. Консультація з питань, пов’язаних із вилученням Лізингодавцем авто, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
2. Збір доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів –адвокатський запит, позов, скарга, заперечення на позов, письмових пояснень, клопотань, тощо;
3. Представництво інтересів клієнта у судах з метою захисту його інтересів у справах зі спорів при вилученні автомобіля Лізингодавцем, у тому числі за позовом останнього;
4. Оскарження судових рішень, постановлених не на користь клієнта в Апеляційний та Верховний Суд;
5. Правовий супровід клієнта на стадії виконавчого провадження.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРУ ЩОДО ВИЛУЧЕННЯ ЛІЗИНГОДАВЦЕМ АВТОМОБІЛЯ
1. Витрати на оплату послуг з повернення Лізингодавцем майна (автомобіля) не є його збитками у розумінні положень частин 1, 2 ст. 22, частин 1-3 ст. 623 ЦКУ, ст. 224 ГКУ та не можуть бути сятгнуті з Лізингоотримувача, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру, тобто необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором лізингу
Отримання Лізингодавцем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також надання послуг з повернення майна (авто) не є обов`язковими витратами, які особа має зробити для поновлення свого права. Лізингодавець не позбавлений права самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, а залучення третіх осіб є його власним вибором. Тому зазначені витрати за своєю правовою природою не є збитками, а Лізингоодержувач не зобов’язаний їх компенсувати
Упущеною вигодою Лізингодавця є будь-яка різниця між вартістю об`єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що фактично отримана Лізнгодавцем у результаті продажу об`єкту лізингу або, якщо об`єкт лізингу залишився у його власності, ринковою вартістю об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до контракту. В інших випадках Лізингоодержувач не зобов’язаний компенсувати Лізингодавцю кошти як збитки у вигляді упущеної вигоди
ТОВ 1 (Лізингодавець) звернулося в суд із позовом до ТОВ 2 (Лізингоотримувач) про стягнути з останнього заборгованості за договором про фінансовий лізинг від 13.12.2018 у розмірі 242 141 грн., а саме: заборгованість за лізинговими платежами за березень та квітень 2020 року, заборгованість за фактичне користування об`єктом лізингу у розмірі, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, збитки, 3%, інфляційні втрати.
На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в порушення ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» № 1201-ІХ та умов пункту 6.5. договору відповідач не сплатив лізингові платежі за березень та квітень 2020 року, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість і позивач нарахував пеню, інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення сплати цих платежів.
Рішеннями судів першої та апеляційноїінстанцій позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ 2 суму боргу за лізинговими платежами у розмірі 41 651,04 грн, 3 % річних – 218,20 грн, пеню – 438,08 грн, інфляційні втрати – 269,67 грн; у задоволенні решти позову відмовив.
Залишаючи 06.10.2022 рішення судів попередніх інстанцій без змін, Верховний Суд зазначив, що Касатор (Позивач) не погоджується з судами попередніх інстанцій у частинах відмови у задоволенні його позову про стягнення з відповідача нарахованих на підставі пунктів 8.2.3 та 12.9 договору лізингу збитків у розмірі 105 168,60 грн., які складаються зі сплачених позивачем на користь ТОВ 3 коштів за надання юридично-консультаційних послуг у розмірі 104 408,32 грн та коштів у сумі 760,28 грн, нарахованих на підставі пункту 12.9 Умов.
ВС звернув увагу, що відповідно до пункту 12.9 Умов договору лізингу упущеною вигодою є будь-яка різниця між вартістю об`єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що фактично отримана ТОВ 1 у результаті продажу об`єкту лізингу або, якщо об`єкт лізингу залишився у власності ТОВ 1, ринковою вартістю об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту.
Разом з тим, після вилучення об`єкта лізингу ТОВ 1 його продано за ціною 936 476,74 грн. Згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів після сплати відповідачем 15 лізингового платежу за відповідачем рахувався несплачений залишок у розмірі 935 594,30 грн, яка є сумою меншою ніж визначена у договорі купівлі-продажу вартість об`єкта продажу на 882,44 грн., що виключає можливість стягнення цієї суми відповідно до абз.2 п. 12.9 Угоди.
Положеннями пункту 8.2.3 Договору передбачено право позивача на компенсацію будь-яких витрат та/або винагород понесених ним, включаючи, крім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, невиплачених лізингоодержувачем відповідно до контракту.
ВС дійшов висновку, що витрати на оплату послуг з повернення майна (авто) не є збитками у розумінні положень частин 1, 2 ст. 22, частин 1-3 ст. 623 ЦКУ, ст. 224 ГКУ, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру, тобто необхідних ознак збитків, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором лізингу. Також, отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також надання послуг з повернення майна (авто) не є обов`язковими витратами, які особа має зробити для поновлення свого права. Позивач не був позбавлений права самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, а залучення третіх осіб є його власним вибором. Тому зазначені витрати за своєю правовою природою не є збитками.
За таких підстав, ВС погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у позові Лізингодавця у вказаній частині.
2. Лізингодавець не набуває право на примусове вилучення предмета лізингу, якщо станом на момент вчинення виконавчого напису (про вилучення авто у Лізингоодержувача) заборгованість останнім по лізинговим платежам погашена.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед Стягувачем.
Є неправомірним вчинення нотаріусом виконавчого напису про вилучення у Лізингоодержувача предмета лізингу (авто) за відсутності вичерпного переліку документів у підтвердження безспірності заборгованості Позивача
ТОВ 1 (Лізингоодержувач) звернувся в суд з позовом до ТОВ 2 (Лізингодавець) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Суть спору в тому, що Позивач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу, за яким Відповідач передав в користування позивачу автомобіль. Відповідач спочатку надіслав Позивачу повідомлення про дострокове розірвання договору лізингу, яке той не отримав. Майже одразу після цього Відповідач надіслав Позивачу друге повідомлення, яке той отримав, і в якому вже не йшлося про розірвання, а було запропоновано погасити заборгованість у строк до 25.07.2022. Саме в цей день Позивач повністю сплатив борг. Однак Відповідач до сплину встановленого ним самим строку для погашення боргу звернувся до нотаріуса, який 15.07.2022 вчинив виконавчий напис про примусове вилучення автомобіля.
Верховний Суд 31.01.2024 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, та негативно відповів на питання чи набув відповідач право на примусове вилучення предмета лізингу станом на момент вчинення виконавчого напису, виходячи з обставин цього конкретного спору.
ВС зазначив, що Відповідач звернувся до нотаріуса з метою примусового вилучення предмета лізингу 14.07.2022, тобто до закінчення встановленого ним самим строку погашення заборгованості з лізингових платежів. При цьому 25.07.2022, тобто у строк встановлений відповідачем, заборгованість у сумі 94 171,48 грн (що включала лізингові платежі за червень 2022 року) була сплачена Позивачем.
Проаналізувавши поведінку відповідача у спірних правовідносинах, який спочатку вчинив дії з розірвання Договору; потім вимагав від Позивача сплати заборгованості стверджуючи про чинність Договору; встановив строк для погашення боргу, до закінчення якого реалізував свої право на примусове вилучення предмета лізингу, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які визнали дії відповідача недобросовісними і такими, що мають ознаки зловживання правом.
У цьому контексті ВС зазначив, що позивач, покладаючись на зміст листа відповідача від 07.07.2022 та сплачуючи лізингові платежі у встановлений строк, обґрунтовано розраховував, що Договір є чинним та правовідносини сторін будуть продовжені.
Щодо безпосередньо дій нотаріуса при вчиненні виконавчого напису ,ВС зазначив, що згідно зі ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172.
Пунктом 8 Переліку № 1172 встановлено, що для одержання виконавчого напису за договором лізингу, який передбачає у безспірному порядку повернення об`єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
Підставою для вчинення виконавчого напису була заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року в сумі 67 540,59 грн. Проте відповідач, звертаючись 14.07.2022 з заявою про вчинення виконавчого напису, не надав нотаріусу направлені позивачу до моменту такого звернення лист від 07.07.2021 та рахунок від 12.07.2022 на оплату коштів у сумі 107 076,32 грн у строк до 25.07.2022.
Отже ВС вказав про невідповідність дій нотаріуса приписам ст. 88 «Про нотаріат», пункту 3.5. глави 16 розділу ІІ Порядку № 1172 внаслідок вчинення виконавчого напису за відсутності вичерпного переліку документів у підтвердження безспірності заборгованості Позивача, а саме копії рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що в порушення умов Договору Відповідач не повідомив позивача про прийняття рішення про вилучення предмета лізингу, чим позбавив останнього можливості скористався правами, визначеними у пункті 7.5. Договору (погасити заборгованість). У свою чергу нотаріус не переконався у тому, чи розірвано Лізингодавцем Договір, чи повідомлено Позивача про вилучення предмета лізингу та чи закінчився строк на усунення ним порушення умов Договору. У зв`язку з чим виконавчий напис вчинений з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та є таким, що не підлягає виконанню.
3. Передання власником (Лізингодавцем) в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦКУ.
Власник (Лізингодавець) речі (автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента (Лізингоодержувача), який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦКУ (витребування майна з чужого незаконного володіння), застосуванню не підлягає
Якщо Лізонгодавець передав автомобіль Лізингоодрежувачу у користуваня, тобто авто вибуло із володіння Лізингодавця з власної волі, а Лізингоотримувач його відчужив, то пред’явлення позову Лізингоодержувачем до останнього набувача в порядку ст. 388 ЦКУ про витребування авто з чужого незаконного володіння не є ефективним способом захисту і суд відмовляє у задоволенні такого позову.
ТОВ 1 (Лізингодавець) звернулось в суд з позовом до Особа 1 про витребування майна та визнання права власності на майно (автомобіль).
Суть спору в тому, що у зв`язку з невиконанням Лізингоодержувачем умов договору про фінансовий лізинг Позивач звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, внаслідок чого 04.09.2015 приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про повернення Позивачу автомобіля, на підставі якого державним виконавцем відкрито виконавче провадження та прийнято постанову про розшук майна боржника. Разом з тим, Позивач дізнався, що автомобіль був зареєстрованих почергово за 4 Особами, а остання реєстрація за Особа 1.
Верховний Суд 10.01.2024 змінив в мотивувальній частині рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Згідно з ст. 392 ЦКУ власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦКУ якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦКУ залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦКУ.
Власник речі (в даному випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦКУ, застосуванню не підлягає.
З огляду на обставини добровільного передання позивачем належного йому автомобіля Особа 2, з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу, як рухомого майна, ВС дійшов висновку, що оскільки спірний автомобіль вибув із володіння ТОВ 1 з його волі, тому він не підлягає витребуванню у добросовісного набувача в порядку передбаченому ст. 388 ЦКУ.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин а тому такі позовні вимоги не підягають задоволенню.
З цих же підстав не можуть бути задоволені вимоги ТОВ 1 про визнання права власності на спірний автомобіль.