Існує стала позиція Верховного Суду у постановах від 15.03.2023 та інших, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у позові.
Велика Палата ВС у постанові від 02.02.2021 дійшла висновків, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
ТОВ (Виконавець) звернулося в суд з позовом до Особа 1 (Довіритель) про визнання з моменту укладення недійсною додаткову угоду № 2 про розірвання договору від 01.03.2012, за умовами якого Довіритель доручив Виконавцю від свого імені виконати певні дії в інтересах та за рахунок коштів довірителя щодо здійснення процедури будівництва трикімнатної квартири, а також зобов`язався сплатити Виконавцю вартість будівництва квартири у розмірі 552 000 грн. Зазначені кошти були сплачені відповідачем у 2012 році.
Суть спору в тому, що 21.05.2020 сторонами укладена додаткова угода № 1 про розірвання договору від 01.03.2012, пунктом 1 якої договір був розірваний з 12.05.2020, а п.2 ТОВ зобов`язалось повернути Особа 1 кошти за графіком.05.11.2020 сторони уклали додаткову угоду № 2 про розірвання договору від 01.03.2012, згідно з якою у разі порушення умов пункту 2 додаткової угоди № 1 додаткова угода № 1 буде вважатися припиненою (розірваною) з 26.02.2021, а сторони повертаються до умов договору від 01.032012, який з цього часу визнається сторонами чинним і є обов`язковим для виконання на передбачених у ньому умовах.
Позивач вказував на те, що на дату укладення додаткової угоди № 2 забудовнику належали майнові права на квартиру, розпоряджатись якими він не мав права через накладення державним і приватним виконавцями арештів на все нерухоме майно ТОВ. Уклавши додаткову угоду № 2 від 05.11.2020, ТОВ фактично розпорядилось майновими правами на квартиру, тобто здійснило їх відчуження на користь відповідача,але не змогло повернути відповідачу кошти у зазначений строк.
Верховним Судом 29.01.2025 залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Верховний Суд зазначив, що у ч.1 ст. 627 ЦКУ деталізовано принцип свободи договору. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із ч.3 ст. 6 цього Кодексу сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦКУ у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.Згідно з ч. 5 ст. 653 ЦКУ, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦКУ для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Згідно з пунктом п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦКУ загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом – це свого роду спотворення права.
У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова ВС від 23.11.2023).
Керуючись доктриною venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), Верховний Суд констатував, що у спірному випадку дії позивача не відповідають принципу добросовісності, а його поведінка у спірних правовідносинах є суперечливою.
Так, у даній справі ТОВ не повернув Особа 1 отримані від нього кошти у визначений додатковою угодою № 1 строк, а тому «повторно» зобов`язався виконати процедуру будівництва та передачі об`єкта відповідачу, висловив як прямо (в додатковій угоді № 2, його проекті та листі стосовно виконання умов договору), так і своєю поведінкою (залучив кошти відповідача, завершив процедуру будівництва об`єкта, замовив проведення інвентаризації БТІ, повідомив про такі дії відповідача у вересні 2021 року, запропонував здійснити перерахунок вартості об`єкта), що у своїй поведінці керуватиметься умовами додаткової угоди № 2 та раніше укладеного договору від 01.03.2012, вимагаючи дотримання умов цього договору і від відповідача, після чого відповідач вже не вимагав повернення коштів, очікував на отримання квартири.
Враховуючи викладене, ВС погодився із висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ, пред`являючи позов про визнання додаткової угоди № 2 від 05.1.2020 недійсною, порушив принцип добросовісності та діяв всупереч своїй попередній поведінці та заявам, а відповідач розумно покладався на них.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що Позивач, пред`явивши зазначений позов, діяв недобросовісно та не довів, що оспорюваним правочином порушено його права, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову.