За договором довічного утримання одна сторона (Набувач) зобов’язується забезпечувати другу сторону (Відчужувача) доглядом та утриманням взамін на передачу останнім у власність Набувачеві нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність (ст. 744 ЦКУ).
Відчужувач отримує необхідне утримання у вигляді відповідних послуг і благ, а Набувач- майно, а тому за своєю суттю договір довічного утримання є платним.
Можливо дійти висновку, що договір довічного утримання є офіційно закріпленою на правовій основі формою, покликаною забезпечувати непрацездатних за станом здоров`я або за віком фізичних осіб.
В свою чергу, відчужуючи квартиру (домоволодіння), особа перш за все має на меті отримання догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності.
Статтею 755 ЦКУ визначені підстави, за наявності яких договір довічного утримання може бути розірваний у судовому порядку, зокрема,у разі невиконання або неналежного виконання Набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
При цьому, Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення, утримання чи догляду від прийняття виконання таких дій Відчужувачем.
Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.
У відповідності до ч. 1 ст. 756 ЦКУ правовим наслідком розірвання договору у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення Відчужувачу права власності на майно, яке було ним передане.
Так, Відчужувач (Особа 1), звертаючись в суд із позовом до Набувача (Особи 2) з вимогою про розірвання договору довічного утримання від 07.11.2019 вказала, що на виконання його вимог вона передала у власність Відповідачу житловий будинок (з господарськими спорудами) та земельну ділянку площею 0,2305 га, взамін чого Відповідач зобов`язувався надавати їй довічне матеріальне забезпечення у вигляді грошей, харчування, одягу, догляду, необхідної допомоги.
Згідно договору Набувач зобов’язаний: 1) забезпечити Особу 1 житлом, шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваному будинку; 2) здійснювати необхідну допомогу та догляд; 3) надавати побутові послуги. Також Набувач повинен Відчужувачу перераховувати кошти у розмірі 3 000 грн., як матеріальне забезпечення.
Однак, відповідач не виконує взяті на себе обов`язки, не звертає уваги на її потреби, не забезпечує харчуванням, медикаментами та необхідною допомогою, а також з моменту укладення договору Особа 2 взагалі не здійснює необхідний догляд та матеріальне забезпечення.
При цьому, позивачка вже зверталась до суду із аналогічним позовом у листопаді 2020 році, однак подала заяву про залишення заяви без розгляду, так як відповідач її завірив, що буде сумлінно виконувати обов’язки по договору, однак ситуація не змінилась.
Залишаючи 15.11.2023 в силі судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено позов, Верховний Суд виходив з того, що суд, вирішуючи питання щодо наявності/відсутності факту неналежного виконання Набувачем зобов’язань за договором довічного утримання, повинен ураховувати умови договору, конкретні обставини справи, а також наявність загальних підстав для розірвання договору, передбачених ст. 651 ЦКУ, оскільки ч. 1 ст. 755 ЦКУ не містить таке визначення, як підстави для припинення такого виду договору.
Відповідач, підтверджуючи належне виконання своїх зобов’язань представив ряд документів, що це підтверджують: світлокопії зображення ліків, продуктів харчування, одягу, виконані в спірному будинку роботи, які надавались Відчужувачу. Також Відповідачем надані розрахункові книжки по оплаті комунальних послуг, чеки про купівлю медичних препаратів та продуктів харчування.
Разом з тим, оцінюючи надані Відповідачем докази, суди попередніх інстанцій врахували, що останній залишив територію України 17.02.2022.
Водночас, на підтвердження виконання обов’язків, визначених у спірному договорі, щодо щомісячної оплати 3 000 грн., Відповідачем суду не надано.
Отже судами встановлено лише часткове епізодичне надання обумовленої договором допомоги.
За таких підстав, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки, визначені договором, що є підставою для його розірвання.