У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.09.2020 кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості ( ст. 232 ЦКУ) зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв`язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений із метою завдання шкоди довірителю.
З урахуванням вказаних висновків Верховний Суд 10.03.2025 розглянув справу зі спору про визнання угоди недійсною у відповідності до ст. 232 ЦКУ, зокрема, вчиненої внаслідок умисної домовленості.
Суть спору в тому, що 01.01.2014 між ТОВ та Особа 2, який помер, спадкоємцем якого є Особа 1 було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Право оренди було зареєстровано за ТОВ і додатковою угодою продовжено до 17 років і збільшено розмір орендної плати.
23.07.2020 приватним нотаріусом на підставі угоди про дострокове розірвання договору оренди землі від 03.09.2017 року без відома ТОВ зареєстровано факт припинення права оренди ТОВ на спірну земельну ділянку. Однак, ТОВ вважало, що угода про дострокове розірвання договору оренди землі є сфальсифікованою, шляхом поставлення на ній минулої дати – 03.09.2017 та реального проставлення Особа 2 свого підпису тільки у 2020 році. Станом на 2020 рік Особа 2 вже не мав повноважень генерального директора ТОВ, оскільки був звільнений з посади 27.12.2017, після звільнення якого єдиною особою, уповноваженою на підписання договорів, пов`язаних з орендою земельних ділянок, є генеральний директор ТОВ – Особа 4.
Про відсутність волевиявлення ТОВ на розірвання договору оренди свідчить: відсутність примірника спірної угоди у товариства; недотримання регламентної процедури взаємодії Агрохолдінгу з власниками земельних ділянок; неузгодження юрисконсультом товариства проекту спірної угоди; відсутність претензій з боку орендодавця; виплата товариством орендної плати у 2017-2020 роки, а також наявність зловмисної домовленості між Особа 3 (колишнім генеральним директором товариства) та Особа 2.
Тому ТОВ просило суд визнати недійсною угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки; скасувати рішення приватного нотаріуса про припинення права оренди земельної ділянки; поновити відомості про речове право ТОВ на земельну ділянку; витребувати із незаконного володіння ФГ та Особа 1 спірну вказану земельну ділянку; припинити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право від 12.10.2021 щодо оренди земельної ділянки ФГ та поновити відомості про інше речове право (право оренди) за ТОВ.
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд 10.03.2025, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, зазначив, що сутність розірвання договору виражається відмовою від виконання умов договору і від прийняття виконання за цим договором.
Частиною другою ст. 207 ЦКУ передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
В той же час правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (ч.1 ст. 232 ЦКУ).
Підставою позову було те, що оспорювана угода є недійсною, оскільки така угода укладена від імені товариства за відсутності його волевиявлення, її підписано у 2017 року, коли Особа 3 вже не обіймав посаду генерального директора товариства, без дотримання належних внутрішніх процедур та за наявності зловмисної домовленості з орендодавцем.
Разом з тим, ВС погодився із судами попередніх інстанцій про те, що позивач, з урахуванням позиції, викладеної у постанові від 23.09.2020, не довів належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання оспорюваної угоди недійсною, як вчиненої внаслідок зловмисної домовленості.