ДОПОМОГА АДВОКАТА
Велику кількість підприємств та підприємців щороку здійснює аудиторські перевірки Податкова служба. Як правило, аудиторські податкові перевірки охоплюють як поточну діяльність підприємства, так і діяльність за минулий період. При чому такий період може включати багато років. Як правило, такі аудиторські податкові перевірки включають всю фінансову діяльність платника податку – отримання прибутку, документація на товар, нарахування та виплата заробітної плати. Також такі аудиторську перевірки мають певну мету – виявлення на підприємстві чи у підприємця як можливо більше податкових порушень та нарахування максимально можливих фінансових санкцій – донарахування сум податкових платежів, штрафів, пені та прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення. В подальшому також можуть застосовуватися примусові заходи по стягненню податкової заборгованості та штрафів шляхом адміністративного арешту активів та податкової застави.
Як правило, аудиторська податкова перевірка з’ясовує питання нарахування та сплати податку на прибуток, податок на додану вартість, законність видачі та отримання податкових накладних, сплати податку на майно та земельного податку, зборів, акцизів, податку на доходи громадян, ЄСВ.
Під час здійснення податкового аудиту, як правило перевіряються господарські договори платника податку, банківські виписки, документальне підтвердження та реальність господарських операцій, повнота та своєчасність сплати податків, внесків та інших обов’язкових податкових платежів.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ЩОДО АУДИТОРСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ ПОДАТКОВОЇ:
-Надання консультацій щодо законності аудиторської перевірки
Податкової, законності донарахування різноманітних податків – податку
на прибуток, податок на додану вартість, податок на землю, інших
обов’язкових платежів – мит, акцизів, зборів, ЄСВ;
-Складання позовної заяви, подальше судове супроводження справи
щодо скасування податкового повідомлення-рішення складеного
внаслідок податкової перевірки;
-Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень щодо питань, що
виникли після аудиторської перевірки.
Слід врахувати, що не всі рішення Податкової щодо нарахування податків, зборів та інших платежів є законними. Судова практика містить випадки, коли нібито повна законність рішень Податкової виявляються юридично неспроможними при судовому розгляді.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ
ЩОДО АУДИТОРСЬКОЇ ПЕРЕВІРКИ ПОДАТКОВОЇ
1. Для звільнення від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 ПКУ (штраф за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної), необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою
При розгляді справ про визнання недійсним ППР про нарахування штрафу за несвоєчасну реєстрацію платником податкової накладної суди повинні встановити, яка саме податкова накладна була складена та зареєстрована Товариством, на які саме операції була складена така накладна, та, з огляду на встановлені обставини, чи існували правові підстави для звільнення позивача від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 ст. 120-1 ПКУ. Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом
Рішенням окружного адміністративного суду від 08.11.2018 задоволено позов ТОВ: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Податкової служби від 25.06.2018 №0079785401 в частині застосування до Товариства штрафу в сумі 467 280 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкова накладна від 31.03.2017 за своєю правовою суттю є нікчемною, оскільки позивачем її подано на реєстрацію в ЄРПН помилково, ця накладна не відображає реальних податкових зобов`язань і здійснення господарських операцій з постачання товарів/послуг і, відповідно, у позивача не було обов`язку складати та реєструвати цю податкову накладну, а відтак і нести відповідальність за порушення строків її реєстрації відповідно до пункту 201.10 ст. 201 ПКУ.
Судом апеляційної інстанції від 27.02.2019 вказане судове рішення скасував та постановив нове про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2018, виходив з того, що ПКУ не містить положень щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної в ЄРПН у разі подання розрахунку коригування до податкової накладної після закінчення граничного строку для реєстрації податкової накладної в ЄРПН. Платник не може бути звільнений від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної коли відбулося подання розрахунку коригування до податкової накладної після закінчення граничного строку для реєстрації такої податкової накладної в ЄРПН.
Разом з тим, Верховний Суд 25.09.3034 скасував судові рішення попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Контролюючим органом проведено камеральну перевірку з питань своєчасності реєстрації податкових накладних в ЄРПН, За результатами проведеної відповідачем камеральної перевірки складений акт від 13.06.2018 1, в якому зафіксовано порушення платником вимог пункту 201.10. ст. 201 ПКУ, що полягало в порушенні граничних термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН, а саме: податкової накладної від 28.02.2017 №27, дата реєстрації 17.03.2017 на суму ПДВ 301599,83 грн (з порушенням терміну реєстрації на 2 календарних дні) та податкової накладної від 31.03.2017 №31, дата реєстрації 30.06.2017 на суму ПДВ 1168201,68 грн (з порушенням терміну реєстрації на 76 календарних днів). Відповідно до розрахунку штрафу за порушення термінів реєстрації податкової накладної від 31.03.2017 №31 в ЄРПН складає 467280,67 грн.
ВС зазначив, що за правилами пункту 201.7 ст. 201 ПКУ податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Системний аналіз норм статті 201, п. 120-1.1 ст. 120-1 ПКУ дає підстави для висновку, що порушення платником податку на додану вартість граничного строку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є підставою для застосування до такого платника штрафу, за виключенням випадку порушення строку реєстрації податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Тобто, для звільнення від відповідальності, передбаченої п. 120-1.1 ст. 120-1 ПКУ, необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою.
Разом з цим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, та суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не встановили, яка саме податкова накладна була складена та зареєстрована Товариством, на які саме операції була складена така накладна, та, з огляду на встановлені обставини, чи існували правові підстави для звільнення позивача від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 мт.120-1 ПКУ.
Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом.
З огляду на невстановлення судами попередніх інстанцій обставин, що входять до предмету доказування та підлоягають обовязковому встновленню судами, ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду першої інстанції від 09.12.2024 провадження у справі закрито, у зв’язку із скасуванням податковим органом оспорюваного повідомлення-рішення на виконання судового рішення у іншій справі, яким оспорюване ППР визнано неправомірним.
2.Визначальною умовою притягнення платника до відповідальності відповідно до пункту 120-1.1 ст. 120-1 ПКУ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, є доведення його вини за не реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригувань
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій задоволено позов Фермерського господарства (ФГ): скасував податкове повідомлення-рішення від 17.01.2020 про порушення Позивачем вимог п. 201.10 ст. 201 ПКУ, що мало вираз у порушенні граничних термінів реєстрації податкових накладних у ЄРПН на загальну суму податку на додану вартість 3 524 632 грн., перелік та реквізити яких наведені у таблиці 1 акту перевірки. На підставі висновків вказаного акту перевірки Відповідач прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення від 17.01.2020, яким застосувало до ФГ штраф у розмірі 10%, 20%, 30% у загальній сумі 740 006 грн.
Верховним Судом 19.02.2025 вказані судові рішення залишені без змін з огляду на наступне.
Положеннями пункту 109.1 ст. 109 ПКУ визначено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Верховний Суд звернув увагу, що визначальною умовою притягнення платника до відповідальності відповідно до пункту 120-1.1 ст. 120-1 ПКУ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, є доведення його вини за не реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригувань.
Оскільки судами установлено, що несвоєчасна реєстрація податкових накладних в ЄРПН мала місце не з вини позивача, а через накладення арешту на кошти-суми ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ (ліміту ПДВ) ФГ згідно ухвали слідчого судді від 18.07.2019 у іншій справі, ФГ протягом усього часу дії арешту, здійснювало передбачені ПКУ та Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних дії щодо скерування складених податкових накладних до ЄРПН на реєстрацію в межах строків, передбачених пунктом 201.10 ст. 201 ПКУ, та навіть поза ними, очікуючи скасування арешту, проте, згідно отриманих позивачем квитанцій №1 податкові накладні не було прийнято ДПС України із зазначенням підстави: «Документ не може бути прийнятий, накладено арешт за рішенням суду на суму податку, на яку продавець має право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування Єдиному реєстрі податкових накладних», що свідчить про те, що відповідач був обізнаний як із своєчасністю виконання ФГ обов`язку по скеруванню складених податкових накладних до ЄРПН на реєстрацію, так і з об`єктивною неможливістю реєстрації таких направлених податкових накладних (незалежно від дати їх спрямування до ЄРПН) у зв`язку з триваючим арештом ліміту ПДВ.
Таким чином, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач у даному випадку не допустив протиправних дій та про відсутність правових підстав для притягнення платника до відповідальності за несвоєчасну реєстрацію зазначених вище податкових накладних.
3. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у п. 50.2 ПКУ не застосовуються
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій задоволено позов ПАТ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.02.2018.
Верховним Судом 28.02.2025 вказані рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін з огляду на наступне.
Встановлено, що за результатами камеральної перевірки складено акт від 05.10.2017 з висновками про заниження ПАТ податкового зобов`язання з податку на прибуток у поданій звітності, а також про порушення термінів подання податкової звітності з податку на прибуток протягом строків, визначених підпунктом 49.18.1 (49.18.2, 49.18.3) пункту 49.18 ст. 49, глави 2, розділу ІІ ПКУ; порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на прибуток протягом строків, визначених п. 57.1 ст. 57 ПКУ від 02.12.2010.
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 30.10.2017, в якому встановлено порушення Позивачем вимог п.п. 57.11.2 п. 57.11 ст. 57 ПКУ та на підставі п. 123.1 ст. 123 ПКУ позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 010 575 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням 673 717 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 336 858 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період судового оскарження вищенаведеного податкового повідомлення-рішення від 30.10.2017 в іншій справі ( №809/50/18 за позовом ПАТ), відповідач відкликав останнє, внаслідок прийняття нового податкового повідомлення-рішення від 02.02.2018. У зв`язку з викладеним, за результатами розгляду справи, ухвалою окружного адміністративного суду від 13.02.2018 закрито провадження у справі за заявою позивача.
В подальшому, враховуючи мотиви рішення ДФС від 27.12.2017 відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 22.02.2018 року №0008701205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за 2015 рік в сумі 673 717,00 грн., яке є предметом оскарження в даній справі.
ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які задовольняю позов зазначили, що у формі додатку ЗП до декларації за 2015 сума авансових внесків в розмірі 673 717 грн. відображена в рядку 16.4.1 як сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді, а зазначені суми авансового внеску зменшили податок на прибуток лише в 2015 році, що підтверджено в додатку ЗП за 2015, оскільки саме в 2015 виникла сума нарахованого податку на прибуток.
Згідно п.50.1 ст. 50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодекса) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.
Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.
Встановлено, що Позивачем було подано уточнюючі податкові декларації з податку на прибуток підприємств за 2013, 2014, та 2015 роки.
Окрім того, ВС погодився також і з висновками судів попередніх інстанцій, що керуючись вимогами пп. 153.3.4 п.153.3 ст.153 ПК України, суди дійшли висновку, що сума неврахованого авансового внеску в поточному році переноситься на зменшення суми податку на прибуток у наступних роках. Тобто у формі додатку ЗП до декларації сума авансових внесків в загальному розмірі 673 717 грн (сума сплаченого протягом 2014 авансового внеску 257 582 грн та сума 416135 грн, що перенесена з 2013) відображена в рядку 16.4.2, як сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в наступних звітних (податкових) періодах (переноситься до рядка 16.3 додатка ЗП до рядка 16 податкової декларації з податку на прибуток підприємств на наступний звітний (податковий) період). При цьому рядок 16.4.1 «сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді» покреслено, тобто в поточному 2014 сума цих авансових внесків не зменшувала податок на прибуток.
Відтак, за висновками судів попередніх інстанцій, сума авансових внесків в загальному розмірі 673 717 грн в поточному 2014 році не була використана, оскільки використання цієї суми перенесено на наступний 2015 рік.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, в уточнюючій декларації за 2015 рік позивачем задекларовано позитивне значення об`єкту оподаткування (рядок 4 декларації). Відповідно в 2015 виник податок на прибуток в розмірі 1 533 902 грн (рядок 06 декларації), сума якого зменшується на суму сплачених авансових внесків з цього податку, що сплачувалась при виплаті дивідендів.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яими погодився ВС, що у формі додатку ЗП до декларації за 2015 сума авансових внесків в розмірі 673 717 грн., відображена в рядку 16.4.1 як сума, що відноситься на зменшення нарахованої суми податку в поточному звітному (податковому) періоді, а зазначені суми авансового внеску зменшили податок на прибуток лише в 2015 (що видно з додатку ЗП за 2015), оскільки саме в 2015 виникла сума нарахованого податку на прибуток.
Таким чином, ВС дійшов висновку про протиправність оспорюваного ППР, який підлягає скасуванню.
4. Надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу
Законодавством не передбачено такої підстави для відмови у поверненні надміру сплачених сум податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, як відсутність окремого ресурсу у бюджетному розписі для повернення надміру сплаченого податку
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій задоволено позов ДП про визнання протиправною бездіяльність Відповідача щодо невиконання передбачених законодавством дій, а саме непідготовки та неподання до ГУ ДКС України у м. Києві висновку про повернення надмірно сплаченого до Державного бюджету України податку на прибуток у розмірі 4 277 253 грн; стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь ДП суму надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 4 277 253 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що грошові кошти, які обліковуються за платником податку, як переплата з обов`язкових платежів, підлягають поверненню йому за умови подання заяви про повернення коштів на рахунок платника. Наявність у позивача відповідної переплати підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. Водночас, законодавством не передбачено такої підстави для відмови у поверненні надміру сплачених сум податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, як відсутність окремого ресурсу у бюджетному розписі для повернення надміру сплаченого податку, про що зазначив Відповідач за результатами розгляду заяв платника.
Верховним Судом 23.05.2024 вказані рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін з огляду на наступне.
Встановлено, що за результатами подання ДП річної декларації за 2016 рік зобов`язання з податку на прибуток за 2016 рік склало всього 5 912 182,00 грн. Відтак, позивачем сплачено податку на прибуток 15 615 548 грн, у той час як фактично підлягало сплаті тільки 5 912 182,00 грн. Отже, переплата склала 9 703 366 грн. У подальшому вказана переплата була частково використана ДП і загальний підсумок переплати склав 4 277 253,28 грн.
Водночас Відповідач на вказаний лист відповів, що на сьогоднішній день проблема переплат з податку на прибуток підприємств не є новою і не відноситься лише до Позивача, а стосується широкого кола суб`єктів господарювання; системне невирішення зазначеної проблеми протягом багатьох років призвело до її масштабного збільшення; при цьому, на сьогодні діючим бюджетним розписом не передбачено окремого ресурсу для повернення (перерахування) надміру сплачених сум з податку на прибуток підприємств. Платнику запропоновано розглянути питання щодо можливості подальшого використання переплати для сплати майбутніх податкових зобов`язань з даного виду податку.
ВС зазначив, що п.п. 14.1.39 п.14.1 ст. 14 ПКУ передбачено, що грошове зобов`язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Надміру сплачені грошові зобов`язання – суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату (пп. 14.1.115 п.14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до пп. 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПКУ платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Пунктом 43.1 ст. 43 ПКУ визначено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
За приписами п. 43.3 ст. 43 ПКУ обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Відповідно до пункту 43.5 ст. 43 ПКУ контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством передбачено право платника податків на повернення надміру сплачених сум податкових зобов`язань та порядок реалізації такого права шляхом звернення з відповідною заявою до контролюючого органу.
Водночас зазначеному праву платника кореспондує обов`язок податкового органу скласти і подати до органів Казначейства висновок про повернення заявнику відповідної суми переплати.
При цьому, обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру сплачених коштів є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ст. 43 ПКУ.
Позивач дотримався вимог вищенаведених приписів щодо порядку звернення із заявою про повернення йому відповідної суми переплати податку.
За таких обставин ВС вважав, що в цьому випадку наявні достатні підстави для повернення позивачу надмірно сплаченої суми коштів, що обліковується за ним як переплата, з податку на прибуток в розмірі 4 277 253,28 грн.
При цьому ВС звернув увагу, що відсутність бюджетного ресурсу та проведення ліквідаційних процедур не може бути підставою для відмови платнику в поверненні надміру сплаченої суми податку за умови дотримання ним вищенаведених правових підстав.