Внаслідок будь-якого факту кримінального правопорушення особа може бути притягнута в кримінальному провадженні як підозрюваний і далі як обвинувачений.
Але чи є завжди особи, яких слідство висуває обвинувачення, винними у кримінальному правопорушенні ? Звісно ні ! Неправильна кваліфікація, неправильна правова кваліфікації події правопорушення, а часто і повна безпідставність кримінальних звинувачень дає можливість дійти висновку про часту незаконність притягнення громадян до кримінальної відповідальності.
Притягнення до кримінальної відповідальності розпочинається від затримання та (або) вручення підозри з наступним пред’явленням кримінального обвинувачення.
Велике значення для результатів судового розгляду кримінального провадження для обвинуваченого має кваліфікований захист його інтересів адвокатом.
Разом з тим, ще більшого значення для Особи, яка є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, має захист його інтересів професійним адвокатом на стадії досудового слідства, адже особі, зокрема, за недостатністю доказів, можуть і не пред’явити обвинувачення у кримінальному злочині, у якому її підозрюють, а отже справа не буде направлена на розгляд суду.
Окрім того, адвокат на досудовому слідстві юридично консультує та захищає інтереси підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, потерпілого, інших осіб від свавілля та беззаконня слідчих органів, збираючи докази, розробляючи стратегію захисту, а також подаючи клопотання та скарги.
Від юридично грамотних дій адвоката у слідчого залежить подальша доля кримінального провадження і, як наслідок, доля осіб, які є його (кримінального провадження) учасниками.
Чим же може допомогти адвокат у слідчого ?
Виходячи від встановлених Кримінально-процесуальним Кодексом повноважень адвоката можливо зазначити, що залучення адвоката на стадії порушення кримінального провадження має велике значення, оскільки він може наступне:
- Скерувати правильну поведінку Клієнта на досудовому слідстві, убезпечити від процесуальних помилок, здобуття доказів невинуватості клієнта;
- Оскарження в суді незаконних дій та процесуальних рішень слідчого (детектива);
- Участь у слідчих діях, з метою убезпечення Клієнта під час їх проведення незаконних дій слідчого (детектива) та (або) інших осіб;
- Фіксації порушень з боку слідчого під час їх проведення, що може бути підставою для визнання їх неналежними доказами у судових процесах
Зібрана доказова база в кримінальній справі на користь Клієнта, а також істотні недоліки досудового слідства, будуть максимально використані адвокатом при розгляді кримінальної справи в суді для досягнення результату !
ПОСЛУГИ АДВОКАТА У СЛІДЧОГО, НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ :
–Консультація з питань порушеного кримінального провадження та
розробка стратегії захисту прав клієнта, у тому числі у статусі підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, потерпілого, свідка;
-Збір інформації щодо ситуації, доказів на користь невинуватості клієнта, захисту його прав тощо;
– Підготовка процесуальних документів-адвокатського запиту, заяв, клопотань, скарг, позовів, тощо;
-Захист клієнта на стадії досудового розслідування, у тому числі участь
у всіх слідчих діях;
-Оскарження в апеляційному та касаційному порядку, незаконних рішень, постанов, дій (бездіяльності) слідчого, прокурора, слідчого судді;
-Складання та подання позовів до суду, а також оскарження в апеляційному та касаційному порядку незаконних судових рішень.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ ПРИ РОЗГЛЯДІ СКАРГ АДВОКАТА НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ
1. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто Особі, в якої його було вилучено
Якщо, після вилучення майно слідчий та прокурор до суду для арешту цього майна не звертались, Особа, у якої вилучено майно не є підозрюваним чи цивільним відповідачем у кримінальному провадженні, суд задовольняє скаргу адвоката власника майна щодо його повернення
До слідчого судді надійшла скарга адвоката Особа 1 на бездіяльність слідчого районного відділення поліції щодо неповернення тимчасово вилученого автомобіля, належного Особа 1.
Адвокат в скарзі зазначав, що 06.02.2020 року Особа 1 було зупинено під час виконання послуг з перевезення вантажів, чим він займається на постійній основі, проведено огляд місця події, після чого вилучено автомобіль та свідоцтво про реєстрацію технічного засобу.
Ухвалою слідчого судді від 13.02.2020 скаргу адвоката задоволено, визнано бездіяльність слідчого щодо неповернення вилученого авто неправомірною та зобов’язано його повернути вилучений автомобіль Особа1.
Суд зазначив, що статтею 167 КПКУ визначено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Водночас, слідчий після вилучення автомобілю з клопотанням про його арешт не звертався, Особа 1 не має процесуального статусу підозрюваного чи цивільного відповідача у кримінальному провадженні. При цьому, на переконання суду, часу, який минув з моменту вилучення автомобілю (7 днів) достатньо для повного дослідження автомобілю та відшукання доказів за умови наявності для того законних підстав, адже слідчий та прокурор також не звертались до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку автомобілю.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що подальших причин та законних підстав утримувати цей автомобіль та обмежувати у такий спосіб право власності скаржника слідчому судді не надано, отже скарга адвоката Особа 1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
2. В провадженні, де Потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення щодо нього, орган досудового розслідування за результатами всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження має вирішити питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а за її встановлення – про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про достатність доказів для доведення винуватості конкретної особи в суді, про наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи
Якщо матеріали кримінального провадження унеможливлюють надати обґрунтовану оцінку судом того, чи було здійснено слідчим належних заходів по збиранню та дослідженню доказів в порядку, визначеному статтями 91-94 КПКУ, чи проведено в достатньому обсязі слідчі дії, а отже, чи є обґрунтованим клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, закриття кримінальної справи є неправомірним і може бути скасоване на підставі апеляційної, касаційної скарги адвоката Потерпілої сторони
Ухвалою районного суду, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, задоволено клопотання прокурора та закрито кримінальне провадження, порушене за ч. 2 ст. 125 ККУ, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПКУ.
Задовольняючи касаційну скаргу адвоката Потерпілої у вказаній кримінальній справ та скасовуючи 18.10.2023 вказані ухвали суду, Верховний Суд дійшов висновку про наявність істотних порушень кримінального процесуального закону при закритті кримінального провадження по даній справі.Так, кримінальне провадження за ч.2 ст.125 КК було закрито на підставі п.3-1 ст. 284 КПК з мотивів того, що не було встановлено, хто саме вчинив це кримінальне правопорушення, отже жодній особі не було повідомлено про підозру, а строк притягнення до кримінальної відповідальності сплинув.
Проте Верховний Суд звернув увагу, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги доводи Потерпілої про те, що кримінальне правопорушення щодо неї було вчинено конкретною особою, як і орган досудового розслідування не провів за цим повідомленням повного й неупередженого дослідження.
Публічність, згідно зі ст. 25 КПКУ, передбачає, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Пунктом 3-1 ч. 1 ст. 284 КПКУ передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Частиною 2 ст. 125 ККУ встановлена відповідальність за заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності. Санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до одного року, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, а отже, відповідно до положень ст. 12 ККУ вказане кримінальне правопорушення є кримінальним проступком.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 КПКУ встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, зокрема і кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 125 ККУ, і до дня набрання вироком законної сили минуло 2 роки.
Дослідженням матеріалів досудового розслідування встановлено, що у 2017-2020 роках у цьому проваджені було неодноразово допитано Потерпілу, яка вказувала на конкретну особу, яка вчинила кримінальне правопорушення,а також у провадженні проведено слідчий експеримент. До матеріалів провадження долучено висновок експерта про наявність у Потерпілої легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також дані, які характеризують Особа 2 (на яку вказувала Потерпіла), який відмовився від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України. Крім того, проведено огляд місця події та допитані свідки.
Однак, сторона обвинувачення дійшла висновку, що за результатами проведених слідчих дій, достатніх доказів, які би вказували на причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення щодо Особа 1, органом досудового розслідування не встановлено.
Також , за змістом клопотання про закриття провадження йдеться про те, що прокурор неодноразово надавав вказівки щодо проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, однак матеріали справи не містять відомостей, які саме вказівки було надано та які саме дії було вчинено слідчим на виконання наданих вказівок.
Верховний Суд дійшов висновку, що вказане унеможливлює обґрунтовану оцінку судом того, чи було здійснено слідчим належних заходів по збиранню та дослідженню доказів в порядку, визначеному статтями 91-94 КПКУ, чи проведено в достатньому обсязі слідчі дії, а отже, чи є обґрунтованим клопотання прокурора про закриття кримінального провадження.
Верховний Суд звернув увагу, що в провадженні, де потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення щодо нього, орган досудового розслідування за результатами всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження має вирішити питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а за її встановлення – про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про достатність доказів для доведення винуватості конкретної особи в суді, про наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на доводи Потерпілої та її захисника, які наполягали на тому, що кримінальне правопорушення щодо неї вчинив Особа 2, а отже під час досудового розслідування не здійснено всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, що унеможливлює закриття кримінального провадження.
При цьому, підстави до закриття кримінального провадження, передбачені п. 3 і п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПКУ є взаємовиключними. Закриття кримінального провадження, де потерпілий за ч. 2 ст. 125 ККУ наполягає на вчиненні кримінального правопорушення щодо нього конкретною особою, на яку в передбачений КПК спосіб безпосередньо вказує органу досудового розслідування, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПКУ є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті приписів статей 370, 412 КПКУ.
3.Докази, здобуті слідчим із порушенням права на захист підозрюваної, обвинуваченої особи, а також права на несвідчення проти себе є неналежними і не підтверджують вину цієї Особи та не можуть бути судом покладені в основу при прийнятті відносно Особи обвинувального вироку
При доведеності адвокатом обвинуваченого у суді незабезпечення працівниками поліції, слідчими дотримання при проведенні слідчих дій, прийняття рішень його (підозрюваного, обвинуваченого) фундаментальних прав, до яких належить й право на захист й право не свідчити проти себе, такі слідчі дії та рішення не приймаються судом як належні докази вини Особи у вчиненні кримінального діяння
Верховним Судом 26.02.2025 залишено без змін ухвалу апеляційного суду, якою вирок суду першої інстанції щодо Особа 1 було скасовано, а кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПКУ було закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
ВС зазначив, що рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПКУ, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді. Таке рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ.
Перевіряючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката засудженого, у якій заперечувалася доведеність вини Особа 1 у вчиненні інкримінованого злочину, апеляційний суд установив відсутність достатніх доказів, які б підтверджували винуватість Особа 1 у таємному викрадені чужого майна, вчиненому повторно в умовах воєнного стану та дійшов висновку, що вони не доводять винуватість Особа 1 у вчиненні інкримінованого злочину.
Зокрема, покази свідків суперечливі і не доводять причетність Особа 1 до крадіжки.
Крім того, ВС вказав, що через порушення права обвинуваченого на захист і права зберігати мовчання визнав недопустимими частину доказів та вказав, що не можуть бути прийняті у основу обвинувального вироку інші докази, де відображені повідомлені Особа 1 відомості, а тому доказів, на які посилався районний суд, не достатньо для визнання Особа 1 винуватим.
При цьому, ВС зазначив, що протокол огляду місця події в частині, де відображені повідомлені засудженим відомості, є недопустимими доказами, оскільки вони здобуті з порушенням права засудженого на захист.
Отже, на підставі наданих стороною захисту доказів, що доводять цю обставину, суд апеляційної інстанції скасував рішення судів та закрив провадження у справі, з чим погодився Верховний Суд, який визнаючи недопустимим доказами протокол добровільної видачи та відеозапис з бодікамер поліцейських, звернув увагу на те, що якими б обґрунтованими не були підозри на адресу засудженого працівників поліції, вони були зобовʼязані забезпечити йому дотримання його фундаментальних прав, до яких належить й право на захист й право не свідчити проти себе.