АДВОКАТ З ЖИТЛОВИХ ПИТАНЬ ★ urkontora.com.ua

АДВОКАТ ПО ЖИТЛОВИМ СПОРАМ

Багато громадян України по різному вирішують свої житлові проблеми – хтось купляє житло за свої гроші, хтось користується державними програмами пільгового кредитування. Інші громадяни отримують житлові приміщення через перебування на квартирній черзі, проживання в гуртожитках, отримання службового житла. При отриманні житла та відсутності законодавчих перешкод, громадяни мають право на приватизацію такого житла. Разом з тим, через бюрократичні та законодавчі перепони, протиправних дій органів державної влади та місцевого самоврядування, незаконні дії інших громадян, вимушені вирішувати житлові спори в суді.

Основні житлові спори. що вирішуються судами:

-Спори щодо взяття, перебування та зняття з квартирної черги;

-Вселення та виселення із житлового приміщення;

-Визнання права користування жилим приміщенням;

-Визнання ордеру на житлове приміщення недійсним;

-Визначення порядку користування житловим приміщенням;

-Спори щодо користування гуртожитком;

-Визначення порядку користування жилим приміщенням;

-Зняття статусу службового з житлового приміщення;

втрата особою права користування жилим приміщенням;

-Спори по захисту житлових прав військовослужбовців;

-Спори щодо приватизації житлового приміщення – оскарження відмови приватизації, скасування незаконної приватизації.

Як захистити свої житлові права ? Як правильно скласти позов для вирішення житлового спору? Як скласти відзив на позовну заяву при отриманні позову по житловому спору?

При вирішенні житлового спору судом буде застосовуватися Житловий Кодекс, закони що регулюють житлові питання (наприклад, «Про приватизацію державного житлового фонду») та різноманітні Порядки та правила, що містять норми регулювання житлових питань (наприклад, щодо взяття, перебування та зняття з квартирного обліку).

Адвокат по житловим спорам допоможе Вам захистити Ваші житлові права та вирішити судову справу на Вашу користь.

ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО ЖИТЛОВИМ СПОРАМ:

Усна та письмова консультація по житловим спорам, аналіз виниклої ситуації та розробка стратегії їх вирішення на користь клієнта;
Збір доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів- адвокатського запиту, заяви, скарги, позову, відзиву на позов, заперечення, письмових пояснень, клопотань, тощо;
Представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів у житлових спорах;
Оскарження судових рішень у справах з житлових спорів, постановлених не на користь клієнта, в Апеляційний та Верховний Суд;
Правова допомога на стадії виконавчого провадження.

ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ З ЖИТЛОВИХ СПОРІВ

Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору – встановлюється за рішенням суду.

Якщо спільна власність приміщення відсутня і спір не є спором про поділ квартири, а приписи ст. 816 ЦКУ (порядок володіння та користування найманим житлом) не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням та не пов`язують з площею наданого у найм житлового приміщення

Верховним Судом 24.07.2025 залишено без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову Особа 1 до Особи 2-6 та визначено пордок користування квартирою: виділено у користування Позивача житлову кімнату № 6 площею 10,3 кв. м., а у користування Відповідачів житлові кімнати № 8 площею 10,8 кв. м та № 7 площею 12,6 кв. м, балкон № 9 площею 0,9 кв.м; залишено в загальному користуванні коридор площею 8,1 кв. м, вбиральню площею 1,0 кв. м, ванну кімнату площею 2,2 кв. м, кухню площею 5,4 кв. м та кладову площею 0,3 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Переглядаючи дану справу ключовим питанням ВС було: чи є підстави для визначення порядку користування житловим приміщенням у спосіб, запропонований позивачем?

ВС зазначив, що рішенням суду першої інстанції по іншій справі у задоволенні позову Особа 2, Особа 3, Особа 5 до Особа 1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації відмовлено. Цим рішенням встановлено, що Особа 1 має право проживати у спірній квартирі як член сім`ї наймача квартири Особа 7. Іншим рішенням районного суду усунуто Особа 1 перешкоди у користуванні квартирою та вселено його у цю квартиру. Однак, це рішення фактично не виконано оскільки відповідачі зайняли всю спірну квартиру та перешкоджали позивачу нею користуватися.

ВС погодився із судом першої інстанції, який виділяючи у користування відповідачів кімнати площею 10,8 кв. м та 12,6 кв. м і балкон площею 0,9 кв. м, виходив з того, що відповідачі фактично є однією сім`єю, а Особа 5 та Особа 6 проживають за кордоном і приїжджають лише кілька разів на рік. При цьому ВС погодився із тим, що іншого варіанту визначення порядку користування квартирою із забезпеченням рівних умов усіх зареєстрованих осіб фактично не існує.

Доводи Відповідачів про те, що площа кімнат, які позивач просить їм виділити, значно менша ідеальної частки, і таке зменшення буде суттєво впливати на права та інтереси сторін, а частка позивача є значно більшою ніж ідеальна, ВС, як і суд першої інстанції відхилив, оскільки в судовому рішенні він не визначав частки сторін у спірному житлі та не здійснював поділ жилого приміщення, а тільки визначив порядок користування ним.

З урахуванням встановлених обставин спільна власність відсутня і, відповідно, цей спір не є спором про поділ квартири, а приписи ст. 816 ЦКУ (порядок володіння та користування найманим житлом) не передбачають будь-яких обмежень реалізації права наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням та не пов`язують з площею наданого у найм житлового приміщення (аналогічний висновок ОП ВС у постанові від 19.02.2024).

Пунктом 3 Порядку №1081 установлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла (пункт 29 Порядку №1081).

Постановою суду апеляційної інстанції від 01.02.2024 залишено без змін рішення першої інстанції про задоволення позову Особа 1 до Військової частини (ВЧ) про визнання протиправним дії про прийняття рішення про зняття Особа 1 з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов; скасування рішення житлової комісії ВЧ в частині зняття з обліку осіб зняття його з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов; зобов`язання житлової комісії ВЧ поновити Особа 1 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, в загальну чергу з 30.04.2009 та в першочергову чергу з 27.09.2019.

Суд апеляційної інстанції вказав, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абз. 4 п. 1 ст. 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ).

Абзацом 1 п. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Пунктом 3 Порядку №1081 установлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Пунктом 30 Порядку №1081 визначені випадки, за яких військовослужбовці знімаються з обліку, а саме:- поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла;- засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження;- звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;- подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік;- в інших випадках, передбачених законодавством.

Ураховуючи, що позивач має право на поліпшення житлових умов та відсутність, передбачених пунктом 30 Порядку №1081, підстав для зняття його з обліку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є ордер, який може бути виданийлише на вільне жиле приміщення.

Особа після отримання квартири та припинення трудових взаємовідносин з Державним підприємством втрачає правові підстави на отримання житла, зокрема, кімнати у гуртожитку.

Особа 1 звернувся в суд з позовом, до Будівельного управління Державного управління справами (БУ ДУС), Об`єднаного профспілкового комітету БУ ДУС, Державного підприємства, Райдержадміністрації про захист права на отримання житлового приміщення, змотивів того, що з 1984 року до 2008 року був працівником БУ ДУС, а з 2008 року є працівником ДП БМ ДУС. З 1984 року перебуває на квартирній черзі підприємств ДУС, а з 1989 року на підставі протокольного рішення та відомчого ордера зареєстрований та проживає у відомчому гуртожитку, який перебуває в оперативному управлінні ДУС та у господарському віддані БУ ДУС.

Однак, після технічного переобліднання гуртожитку та перерозподілі кімнат йому було відмовлено у виділенні кімнат, які надані в порушення черговості, особам, які не мали на е право (Особа 2, Особа 3).

Верховним Судом 08.01.2025 залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнати незаконними рішення, у частині надання кімнат та ордерів на кімнати Особа 6, Особа 3, Особа 4 , скасувати ці ордери; визнати незаконною відмову у наданні Позивачу кімнати та ордера на кімнату у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобовязати Райдержадміністрацію надати Позивачу кімнату та видати ордер на кімнату у гуртожитку.

Судові рішення мотивовані тим, що статтею 9 ЖКУ передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках ЖБК.

Єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є ордер, який може бути виданий лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до ст. 37 ЖКУ облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням – також і за місцем проживання.

Згідно з чч. 1, 4 ст. 43 ЖКУ громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень). Громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.

Встановлено, що Позивач не перебуває на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов, наразі квартирний облік у БУ ДУС не ведеться.

ВС погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивач після отримання квартири та припинення трудових взаємовідносин з БУ ДУС втратив правові підстави на отримання житла, тобто кімнати у гуртожитку.

Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Особа 1 звернулася до суду з позовом до Райадміністрації про визнання визнання за нею право користування спірною квартирою, зобов`язання укласти з нею договір найму житла та переоформити на її ім`я особовий рахунок. В позові зазначала, що її батьку (Особа 2) на сім`ю з трьох осіб видано ордер від 10.04.1987 на право заняття трьох кімнат, загальною площею 39,47 кв. м, у окремій квартирі. Позивач є членом сім’ї наймача із часу вселення 01.07.1987 у спірну квартиру весь час там проживає з сім’єю, виконує всі обов`язки наймача цього житла та іншого житла у неї немає.

Верховним Судом 26.02.2025 залишено без змін постанову суду апеляційнї інстанції про часткове задоволення позову: визнано за Особа 1 право користування спірною квартирою.

ВС зазначив, що наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Статтею 107 ЖКУ визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Встановлено, що Особа 1 була вселена у спірну квартиру як член сім?ї наймача, була зазначена в ордері на вселення, і набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням. З 1987 року була зареєстрована за спірною адресою та проживала у спірній квартирі, а іншого нерухомого майна позивач не має.

Факт постійного проживання позивача у спірній квартирі підтверджується актом про фактичне проживання Особа 1, згідно з яким позивач з липня 1987 року фактично (безперервно) проживає у спірній квартирі, а також показами свідків.

Таким чином, ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач була вселена у спірну квартиру як член сім’ї наймача, була вказана у ордері на вселення, і набула рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням. Сам по собі факт реєстрації за іншим місцем не спростовує цього.

При цьому ВС не взв до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач втратила право користування спірною квартирою з моменту реєстрації за новою адресою (з 12 жовтня 2004 року), оскільки сама по собі відсутність реєстрації у квартирі не спростовує факту проживання позивача у цьому об`єкті. Крім того, ВС зазначив, що відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для відмови у визнанні права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала та вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів.

Не може бути виселено із службового приміщення сім`ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Національний університет оборони України звернувся в суд із позовом до Особа 1, Особа 2 про виселення відповідачів із кімнати № 522 гуртожитку, розташованого у військовому містечку, без надання іншого жилого приміщення, з мотивів того, що Відповідачі без достатніх на те правових підстав зайняли спірну кімнату № 522 у гуртожитку університету.

Верховний Суд 09.04.2025 залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін, зазначивши, що відповідно до ст.118 ЖКУ службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки (ч. 1 ст. 127 ЖКУ).

Водночас, у ст. 124 ЖКУ передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

У ст. 125 ЖКУ визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених ст. 124 ЖКУ, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено сім`ї військовослужбовців; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 ЖКУ, зокрема, сім`ї осіб, які перебували на військовій службі або працювали у системі Збройних Сил України не менш як десять років.

Верховний Суд звернув увагу, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Отже, виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Встановлено, що Особа 1 разом із членами своєї сім`ї у травні 2002 року був заселений до спірної кімнати у гуртожитку, в якій вони проживають весь час, а також врахувавши, що з 19 лютого 2003 року відповідач разом із членами своєї родини перебуває на квартирному обліку у ЖК гарнізону міста Києва, під час проходження військової служби у гарнізоні житлового приміщення не отримував, має вислугу років у Збройних Силах України понад 23 роки, звільнений у запас з військової служби наказом Міністерства оборони України від 16 грудня 2002 року № 1134 за підпунктом «б» пункту 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (за станом здоров`я).

Отже, ВС погодився із судами попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення, зокрема щодо приватизації квартири.

Особа 1 звернувся в суд із позовом до Державного підприємства про зобов`язання провести приватизацію квартири та передати її у власність, з мотивів того, що він з 01.02.2001 працював у ДП на підставі контракту, умовами якого передбачалось забезпечення його житлом з правом наступної приватизації. Відповідно до судового рішення визнано за ним право на приватизацію квартири та визнано неправомірною відмови ДП щодо передачі йому у приватну власність квартири. Однак, відповідач не вчиняє жодних дій, спрямованих на прийняття рішення про задоволення заяви позивача про приватизацію займаної ним квартири.

Верховним Судом 30.04.2025 залишено без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову: зобов`язано ДП провести приватизацію квартири.

ВС зазначив, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Встановлено, що правові підстави для зайняття Особа 1 спірного приміщення та використання ним свого права на його приватизацію вже були предметом судового розгляду у іншій справі за позовом Особа 1 до ДП про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити певні дії, рішенням по якій визнано неправомірною відмову ДП у задоволенні вимог Особа 1 про передачу йому у приватну власність цієї квартири.

При цьому у постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право Особа 1 на приватизацію квартири має бути захищено, з огляду на те, що останній на законних підставах з дозволу та за ініціативою відповідача зареєстрований та проживає у спірній однокімнатній квартирі з 2001 року.

Також встановлено, що будинок, в якому знаходиться спірна квартира, яку займає Позивач, перебуває в господарському віданні ДП та з державної власності в комунальну не передавалася. Тобто, вирішення питання щодо приватизації квартири належить до компетенції ДП. Спірна квартира виключена з числа службових, належить до об`єктів приватизації, перелік яких визначений ч. 1 ст. 2 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» і не входить до переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, передбаченого ч. 2 ст. 2 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПКУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до чч. 4, 5 ст. 5 Закону «Про привтизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

У ч. 10 ст. 8 вказаного Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом, перелік яких чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. Зокрема: відсутність у особи права на приватизацію (ч. 2 ст. 1 Закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гртожитків»); заборона приватизувати конкретне приміщення (ч. 4 ст. 1 цього Закону); ч. 2 ст. 2 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Верховний Суд також зауважував, що якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За таких підстав, ВС погодився із рішенням суду першої інстанції про наявність підстав про часткове задоволення позову.