До кримінально карних злочинів, пов’язаних із корупцією належать хабарництво (отримання або дача хабара), перевищення службовою особою повноважень, зловживання останньою владою або своїм становищем, посадові фальсифікація та недбалість, нецільове використання бюджетних коштів, декларування недостовірної інформації про майно.
Посилення в Україні боротьби із корупцією нерідко призводить до штучного нарощення спеціальними органами корупційних проваджень відносно осіб, які не вчиняли кримінально карні правопорушення, пов’язані із корупцією.
Такі протиправні дії органів досудового розслідування Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП), Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), Вищого антикорупційного суду України (ВАСУ) призводять до неправомірного притягнення осіб до відповідальності, які не вчиняли корупційний злочин, або не причетні до його вчинення.
Як терміново відреагувати на безпідставні звинувачення та подекуди незаконні дії по антикорупційним провадженням детективів НАБУ та вибудовувати лінію захисту якщо справа вже перебуває на розгляді в Антикорупційному суді ?
У будь якому випадку вказаним особам в описаних негативних ситуаціях потрібен спеціаліст, який захищає інтереси клієнта під час розслідування та розгляду справ, пов’язаних з корупцією-Адвокат у антикорупційних провадженнях.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО АНТИКОРУПЦІЙНИМ ПРОВАДЖЕННЯМ:
– Консультація з усіх питань у сфері застосування законодавства у сфері корупції та розробка стратегії виходу із склавшоїся у клієнта ситуації з найбільш позитивними для нього наслідками;
-Захист прав підозрюваного, обвинуваченого у рамках кримінального
провадження, порушеного за вчинення корупційних злочинів;
– Допомога в зібранні доказів та підготовка необхідних процесуальних документів в інтересах клієнта-адвокатського запиту, скарг, заяв, клопотань, пояснень, заперечень тощо;
-Захист прав клієнта у судах усіх інстанцій, у кримінальних провадженнях, пов’язаних із корупційними злочинами;
-Оскарження неправомірних рішень, дій, бездіяльності службових осіб САП, НАБУ, НАЗК, суддів;
– Оскарження незаконних рішень, вироків, постанов, ухвал, прийнятих на у межах кримінального провадження, пов’язаного із вчиненням корупційного злочину.
Адвокат по антикорупційним провадженням адвокатського Об’єднання «Ткачук і партнери» буде представляти і захищати права свого клієнта на всіх етапах кримінального провадження, повязаного із корупційним злочином, представляти клієнта в суді, оскаржувати дії правоохоронних органів, готувати необхідні процесуальні документи, брати участь у слідчих діях, ставити питання свідкам та подавати докази, що підтверджують позицію захисту вступереч доказовій бази органів досудового слідства.
Таким чином, роль адвоката в антикорупційних провадженнях полягає в захисті прав та законних інтересів клієнта, а також у контролі за законністю дій правоохоронних органів з метою закриття кримінальної справи або постановлення виправдувального вироку відносно клієнта, який звинувачується у вчиненні кримінального злочину, пов’язанного з корупцією.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ
1. Докази, отримані за допомогою провокації злочину (отримання неправомірної вигоди (хабар)) правоохоронними органами, тобто внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є неналежними та недопустимими та не приймаються судом до уваги. Кримінальне провадження за вчинення, вказаного крмінального злочину підягає закриттю, зв’язку із недоведенням його вчинення.
Якщо органи досудового розслідування здійснили провокацію обвинуваченого, підбурюючи останнього на фактичне одержання неправомірної вигоди (хабара), то суд виносить виправдувальний вирок відносно Особи, обвинуваченого у вчиненні корупційного злочину.
Верховним Судом 30.10.2025 залишено ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення вироку суду першої інстанції в частині визнання винуватим Особа 1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366 ККУ (в редакції станом на 11.09.2012) та ч.3 ст. 368 ККУ (в редакції станом на 17.09.2012) – скасовано, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п.3 ч. 1 ст. 284 КПКУ, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
Цей же вирок в частині виправдання Особа 1 в порядку ч.1 ст. 373 КПКУ (не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа) за ч.3 ст. 368 ККУ (в редакції станом на 17.09.2012), за фактами отримання неправомірної вигоди 14.08.2012, 04.09.2012, 10.09.2012, залишено без зміни.
Верховний Суд погодився із судом апеляційної інстанції, який дослідив усі письмові докази у проваджені, допитав свідків, із дотриманням вимог ст. 94 КПКУ дав цим доказам належну оцінку й дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо порушення стороною обвинувачення норм ст. 290 КПКУ та наявність провокації.
ВС зазначив, що ЄСПЛ у своїх рішеннях розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях.
Зокрема, ЄСПЛ наголошував, що перевіряючи доводи щодо провокації злочину необхідно дослідити: 1. чи існували об`єктивні підозри в тому, що обвинувачений був причетним до злочинної діяльності або схильним до вчинення кримінального правопорушення; 2. у який момент була залучена особа до конфіденційного співробітництва: до першої зустрічі з посадовцями (що може свідчити про провокацію) або після того, як посадові особи висунули їй вимоги щодо отримання неправомірної вигоди; 3. хто був ініціатором зустрічей – першої та подальших; 4. чи носили дії органів правопорядку пасивний характер, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діяли за їхніми вказівками, з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів протиправної діяльності, впливали на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений; 5. чи була особа, яка залучена до конфіденційного співробітництва, залежною від правоохоронних органів.
Отже ВС звернув увагу, що фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину.
Суд апеляційної інстанції встановив, що мала місце провокація з боку правоохоронних органів. Так, Особа 13 діяв як особа, що залежала від працівників міліції. Правоохоронці створили штучні умови для оформлення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та направлення справи для розгляду саме до суду, в якому працював обвинувачений – Особа 1. При цьому не встановлено відносин між Особа 13 та Особа 7 безвідносно до правоохоронних органів, тому що не існувало питань, у вирішенні яких був зацікавлений Особа 13, як надавач неправомірної вигоди судді, і які міг або обіцяв вирішити її одержувач до того, як правоохоронним органам стало відомо про ці факти. Правоохоронні органи спеціально залучили Особа 13 для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, надали йому ідентифіковані помічені грошові кошти для організації кримінального правопорушення, а саме передачі Особа 1 (судді) 5000 грн як неправомірної вигоди.
За таких обставин ВС погодився із судом апеляційної інстанції, який констатував, що покладені в основу обвинувачення за ч.3 ст. 368 ККУ докази, зокрема, заява Особа 13 про притягнення до кримінальної відповідальності судді Особа 1, акт помітки грошових коштів, протокол огляду і вручення грошових коштів Особа 13, а також протоколи , є недопустимими в розумінні статей 86, 87, 94 КПКУ, оскільки отримані за допомогою провокації злочину правоохоронними органами, тобто внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Інших доказів, які би беззаперечно підтверджували винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів, матеріали кримінального провадження не містять.
Тому ВС погодився із висновком апеляційного суду про те, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості Особа 1 в суді за ч.1 ст. 366 ККУ (в редакції станом на 11.09.2012) та ч.3 ст. 368 ККУ (в редакції станом на 17.09.2012) і вичерпані можливості їх отримати.
2. Якщо службова особа згідно посадової інструкції є службовою особою як керівник структурного підрозділу державної установи, але, водночас, не є службовою особою, яка займає відповідальне становище з урахуванням положень п. 2 примітки ст. 368 ККУ, дана особа не є суб’єктом кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 ККУ (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у великих розмірах).
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, Особа 1: визнано невинуватим за ч. 3 ст. 368 ККУ та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПКУ у зв’язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення; засуджено за ч. 1ст. 366 ККУ до покарання у виді штрафу в розмірі 4250 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки; на підставі п. 2 ч. 1 ст. ст. 49, ч. 5 ст. 74 ККУ Особа 1 звільнено від призначеного судом покарання за ч. ч ст. 366 ККУ, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; скасовано арешт накладений на майно, яке було вилучено у службовому кабінеті Особа 1 під час огляду місця події, на підставі ухвали слідчого судді.
Верховний Суд 06.07.2022 погодився із вироком та ухвалою судів попередніх інстанцій, зазначивши, що суд першої інстанції виправдав Особу 1 у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення оскільки Особа 1, як завідувач державної лікарні ветеринарної медицини, не є службовою особою, яка займає відповідальне становище, а отже суб’єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 ККУ (прийняття службовою особою пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди).
Відхиляючи аргументи касаційної скарги прокурора про те, що завідувач державної лікарні ветеринарної медицини є суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 ККУ, ВС, ураховуючи посадову інструкцію завідувача державної лікарні ветеринарної медицини, дійшов висновку, що завідувач державної лікарні ветеринарної медицини, хоч і є службовою особою як керівник структурного підрозділу державної установи, однак не є службовою особою, яка займає відповідальне становище з урахуванням положень п. 2 примітки ст. 368 КК.
Отже Особа 1 не є суб’єктом кримінального правопорушення передбаченого ч 3 ст. 368 ККУ, але її дії підпадають під ч. 1 ст. 366 ККУ (складання, видачу, внесення неправдивих відомостей або інше підроблення офіційних документів службовою особою). Однак, в цій частині кримінальне провадження також підлягає закриттю за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.