ПРОКУРОРУ ВІДМОВЛЕНО У ЗАДОВОЛЕННІ ПОЗОВУ ПРО ВИТРЕБУВАННЯ ЗЕМЛІ З ПРИВАТНОЇ У ДЕРЖАВНУ ВЛАСНІСТЬ, ОСКІЛЬКИ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ У ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ НЕ БУЛО ПРОПОРЦІЙНИМ ЛЕГІТИМНІЙ МЕТІ ТАКОГО ВТРУЧАННЯ
Велика Палата Верховного Суду 04.07.2023 у справі № 373/626/17 залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову прокурора про визнання недійсним рішень сільської ради та про витребування земельних ділянок, змінивши мотивувальну частину прийнятих рішень.
Так, у березні 2017 року прокурор в інтересах держави звернувся із позовом з вказаними вимогами до осіб, вказавши, що у 2010 році первинна набувачка придбала у селі Київської області житловий будинок із надвірними будівлями у продавця, який отримав це майно у спадок. У 2013 році сільська рада відвела у власність первинної набувачки три земельні ділянки: одну присадибну та дві для ведення особистого селянського господарства. У 2016 році власниця продала дві останні іншій особі, а одну з них поділила на дві та продала у 2017 році три земельні ділянки сільськогосподарського призначення кінцевому набувачеві.
Прокурор звернувся із даним позовом про визнання недійсним рішення сільської ради та витребування на користь держави у первинної набувачки присадибну ділянку, а у кінцевого набувача – три земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з мотитвів того, що сільська рада не могла ухвалити відповідні рішення, оскільки межі села на час прийняття оспорюваного рішення не були затверджені.
Відмовляючи у задоволенні позову суди першої й апеляційної інстанцій зазначили, що прокурор не довів розташування земельних ділянок за межами села.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із прийнятим рішенням, не погодилась із підставами відмови у задоволенні позову прокурора.
Так, справа була передана на розгляд Великої Палати, яка для встановлення єдиної судової практики, повинна була відповісти на питання, зокрема, про те, чи буде сумісним із європейськими гарантіями права на мирне володіння майном витребування спірних земельних ділянок як таких, які сільська рада виділила за відсутності встановлених меж населеного пункту. ВП ВС вирішила, що «ні, не буде», бо це втручання у право мирного володіння майном фізичних осіб за встановлених судами обставин справи не буде пропорційним з огляду на наступне.
У відповідності до практики Європейського суду з прав людини втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.
Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий, і навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із аргументами прокурора, що при прийнятті оспорюваного рішення сільської ради була відсутня містобудівна чи інша передбачена законом документація, яка би встановлювала межі сіл. Тому сільська рада під час прийняття оскарженого рішення перевищила її повноваження щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту і перебували у державній власності. Тобто, з огляду на встановлені судами обставини рішень, технічної документації, інших документів, які би закріплювали межі села, не було. Це стосується як тих документів, що були визначені у законодавстві, чинному на час ухвалення рішення сільської ради, так і тих, які могли бути передбачені для встановлення меж села у минулому.
Із цього приводу ВП ВС зауважила, що документів, які би встановили межі села, суди не дослідили з огляду на їхню відсутність. Разом з тим, для того, щоб захід втручання у право мирного володіння земельною ділянкою узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що виділення такої ділянки у приватну власність не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння земельною ділянкою за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.
У позовній заяві прокурор наголосив на тому, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а також на захист суспільних інтересів і права власності на землю Українського народу. При цьому, прокурор вважав, що важливо відновити правопорядок стосовно меж компетенції сільської ради, а також відновити становище, яке існувало до порушення права власності на спірні земельні ділянки, які незаконно вибули з володіння держави як власника.
Загальний інтерес у збереженні земель сільськогосподарського призначення полягає у тому, що земля у сільськогосподарському виробництві є незамінним засобом і вичерпним за якостями природним ресурсом, який складно відновити у разі знищення (для утворення на землі родючого шару (ґрунту) потрібні сотні років). З інтересом в охороні земель сільськогосподарського призначення у цій справі пов`язаний також інтерес у контролі за використанням присадибної ділянки.
З урахуванням наведеного мету втручання у право власності на спірні земельні ділянки з метою контролю за їхнім використанням і розпорядженням ними можна вважати легітимною.
Разом з тим, задоволення позову про витребування у первинної набувачки її присадибної земельної ділянки біля будинку 1946 року забудови, придбаного у 2010 році, не відповідатиме принципам справедливості та розумності (оскільки відсутні підстави для задоволення цієї вимоги, немає необхідності у вирішенні питання про застосування до неї позовної давності, про сплив якої первинна набувачка заявила у суді першої інстанції).
Так само не відповідатиме принципам справедливості та розумності витребування трьох земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, з володіння кінцевого набувача. Останній їх придбав у 2017 році в проміжної набувачки, яка їх придбала у 2016 році у первинної набувачки. Згідно з матеріалами справи та встановленими судами обставинами немає ознак того, що ці відповідачі, відчужуючи земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, з подальшим їх поділом проміжною набувачкою на декілька інших діяли недобросовісно.
Крім того, станом на час розгляду справи територія сільської ради, включно зі спірними земельними ділянками, ввійшла до складу об`єднаної територіальної громади.
Враховуючи все наведене, витребування цих ділянок у первинної набувачки та кінцевого набувача не буде пропорційним легітимній меті, яку переслідував прокурор.