Велика кількість слідчих, детективів, прокурорів ініціюють велику кількість кримінальних проваджень, по яких висувають велику кількість підозр особам з наступною передачею таких проваджень до суду з обвинувальним актом.
Однак часто такі справи часто розслідуються на попередньому слідстві поверхово, поспіхом, в наслідок чого в доведенні вини особи залишаються прогалини.
Так, на досудовому слідстві може бути не проведено необхідних експертиз, не виявлено необхідних свідків, не здобуто необхідних документів вини особи (особливо при посадових злочинах) і в такому вигляді справа з обвинуваченим актом передається до суду.
Які наслідки для кримінальної справи з таким підходом досудового слідства ? Звісно, за допомого грамотного супроводу адвоката, обвинувачений отримує виправдувальний вирок.
Як може адвокат допомогти клієнту досягнути такого результату?
Звичайно, оскільки саме в цьому і полягає мета захисту адвокатом клієнта у кримінальному провадженні. Якщо обвинувачення не може довести провину поза розумним сумнівом через брак доказів, адвокат домагається виправдувального вироку, спираючись на принцип законності.
Отже, допомога адвоката при недостатності доказів обвинувачення полягає у фіксації цієї нестачі, зокрема:
1.Визнання доказів обвинувачення недопустимими – які здобуті із порушенням кримінально-процесуального та іншого законодавства, а також отримані: внаслідок істотного порушення прав людини, без ухвали суду, якщо вона необхідна для даної слідчої дії; внаслідок насильства, психологічного тиску, порушення права на захист; зібрані та надані особами, у яких відсутні відповідні повноваження.
Перелік, випадків, коли докази є недопустимими наведено у ст. 87 КПКУ. Однак, Верховний Суд у постанові від 25.09.2018 наголосив, що наведений перелік у даній статті КПК не є вичерпним і будь –яке істотне порушення, що ставить під сумнів справедливість судового процесу робить докази недопустимими. Окрім того, у постанові ВС від 14.03.2023 вказано, що докази, які виникли внаслідок первинно незаконного доказу – «похідні докази», також є недопустимими. Також недопустимими доказами є експертизи, які ґрунтуються на незаконно вилучених об’єктах (постанова ВС від 05.06.2019).
Захищаючи обвинуваченого у суді адвокат перевіряє всі наведені в обвинувальному висновку докази на предмет їх відповідності вимогам КПК. В протилежному випадку адвокат буде ініціювати виключення недопустимих доказів із обвинувального висновку (матеріалів справи).
2.В процесі аналізу наданих обвинувачення до суду доказів, адвокат виявляє наявність суперечностей між доказами, що є підставою для поставлення їх під сумнів, зруйнування основної версії обвинувачення та її належної доказовості.
3.Адвокат отримує за допомогою адвокатських запитів докази захисту, які спростовують докази обвинувачення або створюють алібі клієнту, якщо ці докази були проігноровані досудовим слідством.
При цьому досвідчений адвокат будує захист клієнта на принципі презумпції невинуватості, коли сумніви трактуються на користь клієнта.
Слід звернути увагу, що вказана допомога можлива і до складення слідством обвинувального висновку та направлення його на розгляд суду, коли справа підлягає закриттю за недостатності доказів причетності особи до вчинення інкримінуємого йому злочину.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ КОЛИ БРАКУЄ ДОКАЗІВ СТОРОНІ ОБВИНУВАЧЕННЯ
1. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Якщо розслідування здійснював неуповноважений орган — усі докази, отримані таким органом, є недопустимими.
За вироком районного суду від 26.12.2022, залишеним без змін ухваою апеляційного суду від 02.03.2023, Особа 1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 ККУ та, та виправдано його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПКУ (не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення).
Органом досудового розслідування Особа 1 обвинувачувався в тому, що він в період з вересня 2016 року по квітень 2017 року, перебуваючи на посаді директора дочірнього підприємства і здійснюючи діяльність вказаного суб`єкта господарювання, вчинив службове підроблення за таких обставин. Уклав із фірмами –нерезидентами зовнішньо-економічні контракти на поставку товару. Особа 1 обвинувачувався в умисному протиправному поданні завідомо неправдивих документів до митного органу інвойсів які містили завідомо неправдиві відомості щодо вартості товару.
За таких обставин Особа 1 інкримінувалося умисне внесення до офіційних документів – вантажно-митних декларацій ДП – завідомо неправдивих відомостей, внаслідок чого занижено належний до сплати податок на додану вартість за цими деклараціями в загальній сумі 393 090,23 грн, що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Верховний Суд залишаючи 13.09.2023 вказані вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій без змін, зазначив, що ст. 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
ВС звернув увагу, що згідно ст 62 Кнституції України, ст. 17 КПКУ обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом, тобто коли сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння або пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПКУ, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Разом з тим, ВС вказав, що районний суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність у діянні виправданого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 ККУ.
Відповідно до вимог ст. 86 КПКУ докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
За змістом ст. 87 КПКУ недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист і шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Тобто ВС констатував, що здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Відповідно редакції станом на час досудового рослідування ч. 3 ст. 216 КПК слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 204, 205, 205-1, 22, 212-1, 216, 218-1, 219 ККУ. Якщо під час розслідування зазначених злочинів будуть встановлені злочини, передбачені ст. ст. 192, 199, 200, 222, 222-1, 358, 366 ККУ, вчинені особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов`язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, вони розслідуються слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Тобто, згідно з частинами 1, 3 ст. 216 КПКУ це кримінальне правопорушення не віднесено до підслідності слідчих органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.
Тому, розпочавши кримінальне провадження, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214 КПКУ зобов`язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до слідчих органів Національної поліції та доручити проведення досудового розслідування.
Проте всупереч приписам процесуального закону слідчі органи, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснювали досудове розслідування з порушенням визначеної ст. 216 КПКУ підслідності, під час якого провели ряд слідчих дій, спрямованих на отримання доказів, результати яких було покладено в основу обвинувачення.
Окрім того, ВС зазначив, що у разі доручення Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування без встановлення неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, визначеним ст. 216 КПКУ, зазначені уповноважені особи діятимуть поза межами своїх повноважень. У такому випадку матиме місце недотримання належної правової процедури застосування ч. 5 ст. 36 КПКУ та порушення вимог статей 214, 216 цього Кодексу.
Таким чином, ВС вказав, що наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних в ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПКУ як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.
Отже, прокурор мав визначити підслідність цього кримінального провадження за слідчим органом Національної поліції, однак всупереч положенням п. 3 ч. 2 ст. ст. 36, ч.ч. 1, 3 ст. 216 КПКУ цього не зробив до завершення досудового розслідування.
З огляду на викладене, ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що Слідче управління Державної фіскальної служби здійснювало досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні поза межами належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права, що має своїм наслідком визнання недопустимими доказів, зібраних цим органом досудового розслідування. Тобто виправдувальний вирок відносно Особа 1 є законним та обгрунтованим.