Верховний Суд, залишаючи 11.12.2024 без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову міськради до ТОВ про стягнення 1 932 614 грн., як безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельними ділянками без оформлення договору оренди наголосив, що наявність зобов`язальних відносин щодо користування земельною ділянкою виключає стягнення коштів, як несплаченої орендної плати, на підставі статті 1212 ЦКУ. Тобто, при наявності між сторонами правової підстави користування спірною земельною ділянкою, зокрема, договору суперфіцію, тягне за собою неможливість стягнення коштів за користування земельною ділянкою, як безпідставно збережених.
Суть спору в тому що Відповідач у період з 01.05.2020 по 05.03.2023 користувався земельними ділянками комунальної власності площею 2,0387 га та 0,2779 га, на яких розміщено об`єкт нерухомого майна Відповідача, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на вказані земельні ділянки, що мало наслідком неотримання її власником, тобто Позивачем, доходів у вигляді орендної плати у розмірі 1 932 614 грн.
Верховний Суд зазначив, що кондикційні зобов`язання (ст. 1212 ЦКУ) виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Водночас, правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності реалізуються через право постійного користування або право оренди, які діють за принципом оплатності.
Згідно сталої правової позиції ВС, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику, а виникає на підставі відповідного договору.
Однак, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване.
Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦКУ. Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що наявність зобов`язальних відносин щодо користування земельною ділянкою виключає стягнення кошів на підставі статті 1212 ЦКУ.
Встановлено, що 12.04.2008 між райдержадміністрацією та ТОВ було укладено договір суперфіцію. Метою надання права на забудову земельної ділянки за вказаним договором визначено здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об`єктів будівництва згідно затвердженого у встановленому порядку проекту забудови. Цільове призначення земельної ділянки, право забудови якої передається за договором суперфіцію – для промислової забудови.
Отже Верховний Суд дійшов висновку, що після укладення договору суперфіцію від 12.04.2008 між ТОВ та райдержадміністрацією склалися сталі правовідносини щодо користування земельною ділянкою площею 2 га.
З огляду на викладене, оскільки встановлено, що вказаний договір суперфіцію сторонами не розірвано, недійсними у судовому порядку не визнано, ВС дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.