Спори щодо передачі права вимоги за договором факторингу часто стосуються неправильного визначення предмета договору, недоліків у формулюванні істотних умов (ціни, строку, розміру фінансування) та необхідності довести факт відступлення права.
Пропонуємо правові позиції судів апеляційної інстанції у справах за позовом Фактора (нового Кредитора) до Позичальника за кредитним договором.
1. Відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Якщо встановлено, що первісний кредитор передав за договором факторингу невизначене право вимоги за кредитним договором, то наступні кредитори не мають право вимоги до Позичальника за кредитним договором і суд відмовляє у задоволенні позову такого кредитора, оскільки він є неналежним Позивачем.
Постановою суду апеляційної інстанції від 19.11.2025 залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ 1 до Особа 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 70 412 грн.
Кредитний договір від 15.06.2021 між первісним кредитором ТОВ 2 та Особа 1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ). Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦКУ).
Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
У постанові ВП ВС від 16.03.2021 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
У постановах ВС від 05.072017 та від 16.10.2018 вказано, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
У постанові ВС від 04.12.2018 викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
ВС у постанові від 14.06.20217 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦКУ предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір між ТОВ 2 та Особа 1 укладено 15.06.2021. Натомість договір факторингу між ТОВ 2 та ТОВ 3 та договір факторингу між ТОВ 3 та ТОВ 4 укладені 28.11.2018 та 05.08.2020 відповідно.
Тобто, на момент укладення вказаних договорів факторингу, за якими, як стверджує Позивач, було передано права грошової вимоги до Особа 1, ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором (ТОВ 2) та боржником.
Таким чином, у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ 3 на підставі договору факторингу від 28.11.2018. При цьому очевидним є, що ТОВ 3 у свою чергу не могло передати не набуте право грошової вимоги ТОВ 4 за договором факторингу 05.08.2020.
Апеляційний суд зазначив, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, але це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова ВС від 24.04.2018).
Також апеляційний суд звернув увагу на правову позицію ВС від 24.04.2018 про те, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Апеляційний суд вказав, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ 2 щодо Особа 1 на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 не було, та сторони не могли передбачити, що 15.06.2021 ТОВ 2 буде укладено кредитний договір з відповідачем.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що кредитним договором, укладеним між ТОВ 2 та Відповідачем 15.06.2021, порушуються права і законні інтереси ТОВ 1 немає, тому останнє (Позивач) не має права вимагати від Особа 1 сплати заборгованості за вказаним кредитним договором та є неналежним позивачем, а отже позов ТОВ 1 не підлягає задоволенню.
2. Перехід права вимоги від клієнта до фактора після підписання акту прийому передачі реєстру боржників, а не після внесення коштів за право відступлення вимоги.
Якщо на час переходу права вимоги до нового кредитора Позичальник мав переплату з платежів за кредитним договором, то суд відмовляє у задоволені позову останнього кредитора про стягнення з Позичальника коштів за кредитним договором.
Постановою суду апеляційної інстанції від 12.05.2025 відмовлено ТОВ 1 у задоволенні позову до Особа 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 74 808 грн. з мотивів, викладених у постанові апеляційного суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження оплати за договором факторингу від 28.11.2018, як і за іншими договорами факторингу. Також вказував, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 року боргові зобов`язання Особа 1 за договором кредитної лінії від 22.08.2021 року ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Натомість постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.
Право вимоги за кредитним договором від 22.08.2021 виникли щонайпізніше 22.11.2021 і на цей час між первісним кредитором і ТОВ 3 був чинним договір факторингу згідно укладеної додаткової угоди до договору від 28.11.2018.
Отже, апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про те, що висновок місцевого суду про відсутність належних доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу є необгрунтованим, оскільки вказане свідчить про перехід права вимоги від клієнта до фактора після підписання акту прийому передачі реєстру боржників, а не після внесення коштів за право відступлення вимоги.
Згідно акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу від 06.03.2024 ТОВ 4 передав ТОВ 1, а останній прийняв реєстр боржників в кількості 1451, після чого, з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу від 06.03.2024, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги з підстав недоведеності існування права вимоги у позивача за кредитним договором у зв`язку з відсутністю квитанцій про оплату за договорами факторингу.
Оскільки, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відступлення у встановленому законом порядку права вимоги за кредитним договором на користь позивача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у нового кредитора (позивача) права вимоги за кредитним договором від 22.08.2021.
Разом з цим, згідно розрахунку заборгованості в період з 22.08.2021 по 23.11.2021 відповідачу нараховувались проценти відповідно п.1.9 договору від 22.08.2021.
Водночас, з вказаного розрахунку вбачається, що Особа 1 17.09.2021 сплачено 1 944,80 грн., 05.11.2021 15 грн, 13.11.2021 10 грн, 23.11.2021- 48465,43 грн (16999,80 + 31465,63), які відповідно п.3.10 кредитного договору повинні були бути зараховані у першу чергу в рахунок погашення процентів.
За розрахуном апеляційного суду за період з 22.08.2021 по 23.11.2021 Особа 1 має заборгованість зі сплати тіла кредиту у розмірі 17 000 грн та заборгованість зі сплати процентів у розмірі 149,40 + 13285,80+1142,40+ 3207,6 = 17785,20 грн.
Однак, як вбачається з розрахунку первісного кредитора (ТОВ 2) Особа 1 05.11.2021 сплачено 15 грн, 13.11.2021- 10 грн, 23.11.2021- 48465,43 грн, які відповідно п.3.10 договору, в першу чергу слід зарахувати на погашення процентів за користування кредитними коштами.
Отже, вбачається переплата Особа 1 суми, яку необхідно було б сплатити відповідачем.
Тобто заборгованість за період з 22.08.2021 по 23.11.2021 складає нуль гривень, оскільки: 48465,43 (загальна сума сплачених відповідачем коштів) 17785,20 (загальна сума нарахованої заборгованості зі сплати процентів) = 30680,23 грн (залишок сплачених відповідачем коштів) – 17 000 грн (заборгованість за тілом кредита з урахуванням п.3.10 договору) = 13680,23 грн.
З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції вказав на наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
3. Якщо договір факторингу про перехід права вимоги до нового кредитора укладено до самого договору кредиту, то фактор (останній кредитор) не має право вимоги до Боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням суду першої інстанції задоволено позов ТОВ 1: стягнуто з Особа 1 заборгованість за кредитним договором від 07.11.2020 року, в розмірі 34610, 27 грн., яка складається з заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 17 748,72 грн, заборгованості за відсотками 16 861,55 грн. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до реєстру боржників від 04.08.2023 року до Позивача перейшло право грошової вимоги в сумі 34610,27 грн за кредитним договором, укладеним між ТОВ 2 та Особа 1.
Постановою суду апеляційної інстанції від 28.022024 вказане рішення скасовано та постановлено нове про відмову у задоволенні позову ТОВ 1. Апеляційний суд зазначив, що право вимоги до Особа 1 за договорами факторингу неодноразово передавалось новим кредиторам.
Відповідно до Реєстру боржників від 04.08.2023 року до договору факторингу від 04.08.2023 року, до позивача (останнього кредитора) перейшло право грошової вимоги до Особа 1 в сумі 34610,27 грн., з яких 17748,72 сума заборгованості за тілом кредиту, 16861,55 грн сума заборгованості за відсотками.
Між первісним кредитором ТОВ 2 та ТОВ 3 28.11.2018 укладено договір факторингу, строк дії якого (з урахуванням додаткової угоди) становив до 31.12.2020.
07.11.2020 року, тобто після укладення зазначеного договору факторингу, ТОВ 2 з ОСОБА_1 кредитний договір на суму 17750 гривень строком на 126 днів зі сплатою процентів.
Таким чином, кредитний договір між ТОВ 2 та Особа 1 був укладений 07.11.2020, тобто після укладення 28.11.2018 договору факторингу між ТОВ 3 та ТОВ 2, за умовами якого клієнт ТОВ 2 передав фактору ТОВ 3 права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. І лише 05.08.2020 на підставі договору факторингу ТОВ 3 передало ТОВ 4 права вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги, яке пізніше, 04.08.2023, передало фактору ТОВ 1 (Позивачу).
Отже, до позивача ТОВ 1 не перейшло право вимоги до боржника Особа 1 за кредитним договором, оскільки кредитний договір був укладений 07.11.2020, а договір факторингу, за умовами якого фактору ТОВ 3 було передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28.11.2018, тобто до укладення кредитного договору.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність заявленого позивачем позову, оскільки ТОВ 1 є неналежним позивачем, бо не довів своє право вимагати від Особа 1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 07.11.2020 між нею та ТОВ 2.