Верховний Суд, переглядаючи 15.01.2025 справу про стягнення Банком заборгованості у розмірі 74 974,79 доларів США за кредитним договором відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску Позивачем строку позовної давності, роз’яснивши порядок його обчислення у справах зі спору по кредитній заборгованості.
Суть спору в тому, що 16.05.2007 до договору кредиту внесено зміни про те, що погашення кредиту буде здійснюватись в наступному порядку до 10 числа (включно) кожного місяця, з кінцевим терміном повернення заборгованості по 10 травня 2022 року на умовах, визначених цим договором.
У постанові Об’єднаної Палати Верховного Суду від 15.06.2020 вказано, що якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному ч. 2 ст. 1050 ЦКУ.
У даній справі встановлено, що Відповідачкою було допущено невиконання обов`язків, визначених договором кредиту щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, більше ніж 60 календарних днів. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором було здійснено 10.04.2012.
Відповідно до ст. 256 ЦКУ позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ), початок перебігу якого збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові ( ч. 4 ст. 267 ЦКУ).
Згідно умов кредитного договору, внаслідок неналежного виконання позичальником обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі погашенню кредиту із нарахованими процентами, сплати процентів в порядку визначеному договором, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк виконання основного зобов`язань був змінений з 10.05.2022 на 10.06.2012, тобто саме з цієї дати Відповідачка зобов`язана була погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).Тобто, починаючи з 11.06.2012 у банка виникло право на звернення до суду із позовом до Особа 1 для захисту своїх порушених прав.
Разом із цим, Банк звернувся з позовом до суду до позичальника лише у березні 2017 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦКУ, а Особа 1 подала заяву про його застосування, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Банку.