ДОПОМОГА АДВОКАТА
Державна прикордонної служби України та її відділення є системою утворень особливого характеру, діяльність яких не тільки впливає на стан суспільства, але й реалізує втілення положень нормативно-правових актів у сфері забезпечення праворядку на державних кордонах.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль».
Разом з тим, нерідко виникають ситуації, коли службові особи відділень Державної прикордонної служби, у ході здійснення своє діяльності, необґрунтовано забороняють виїзд за кордон або в’їзд на територію України громадянам України та іноземцям, особливо це стосується окупованих територій України, накладають безпідставні штрафи, приймають інші незаконні рішення та вчиняють незаконні дії.
Часто працівники Державної прикордонної служби при накладанні штрафів, які вони вважають за правопорушення, за відсутності належних доказів, складу цих правопорушень або взагалі за відсутності діянь, начебто за вчинення яких на осіб накладають штрафи.
Вас не випустили за кордон, при наявності всіх необхідних документів та дозволів? Вас притягнули до адміністративної відповідальності за порушення порядку перетинання державного кордону при відсутності в ваших діях складу адміністративного правопорушення та накладено штраф ?
Що робити у вказаних ситуаціях та як захистити свої порушені права?
Адвокат Адвокатського Об’єднання «Ткачук і партнери» зможе надати із зазначених питань необхідну правову допомогу та вирішити питання на користь Клієнта включаючи:
-допомога у зборі доказів та підготування позовної заяви про оскарження рішення (постанови) Державної прикордонної служби;
-судове оскарження рішень, штрафів, незаконних дій та бездіяльності органів Державної прикордонної служби та представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ПО СПОРАХ
З ДЕРЖАВНОЮ ПРИКОРДОННОЮ СЛУЖБОЮ
1. Рішення Державної прикордонної служби про відмову в перетині державного кордону повинно відповідати критерію обґрунтованості.
Для прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України недостатньо лише самого посилання на норми законів, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується.
Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень (ДПС) є підставою для його скасування.
Постановою суду апеляційної інстанції від 29.07.2024 залишено в силі рішення першої інстанції про часткове задоволення позову Особа 1: визнано протиправним та скасовано рішення старшого інспектора прикордонної служби про відмову Особа 1 в перетині державного кордону України від 22.09.2023
Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, – до закінчення терміну, встановленого статтею 12 Закону «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, – до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення – до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, – до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції – до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, – до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
При цьому апеляційний суд звернув увагу, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 год. 30 хв.24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України. Надалі Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє станом на час розгляду справи в суді.
Отжеправо особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом пункту 2 Правил перетинання державного кордону України № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Тобто, аналіз норм Правил № 57 дає підстави дійти висновку про те, що в умовах введеного в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. У разі непідтвердження зазначеними особами мети поїздки, уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють їм у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону № 1710.
Рішення про відмову в перетині державного кордону повинно відповідати критерію обґрунтованості.
Разом з тим, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам ч 2 ст. 2 КАСУ, суди встановили, що спірне рішення є необґрунтованим, оскільки відповідачем не визначено конкретних підстав прийнятого рішення у спірному рішенні не визначено, які саме фактичні підстави слугували його прийняттю.
Зокрема, з листа Відповідача повідомлено, що рішення про відмову у перетині державного кордону прийняте в рамках чинного законодавства, оскільки позивачем не підтверджено мету поїздки.
Однак, судами оцінено критично таке твердження Відповідача, адже воно спростовується документами, наданими позивачем до прикордонного контролю, а також долученими до матеріалів справи, зміст яких, підтверджує як підставу, так і мету виїзду позивача за межі України.
Апеляційний Суд звернув увагу, що для прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України недостатньо лише самого посилання на норми законів, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується.
Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування.
Таким чином, при виконанні своїх функціональних обов`язків службова особа прикордонної служби, приймаючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону від 22.09.2023, не могла обмежитися лише вказівкою на ненадання позивачем відповідних документів, а зобов`язана була зазначити, яких конкретно документів для перетинання державного кордону недостатньо і які, на думку відповідача, позивач повинен був надати для прикордонного контролю, чим допустив порушення принципу належного урядування.
Враховуючи наведене, суди дійшли висновку, що Відповідач (ДПС), приймаючи спірне рішення від 22.09.2023, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, встановлені чинним законодавством, таке рішення не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
2. При прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Для визначення судом наявності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності слід встановити момент вчинення адміністративного правопорушення, вину особи, надати оцінку строку накладення адміністративного стягнення.
Якшо оскаржувана постанова Державної прикордонної служби про накладення штрафу за адміністративне правопорушення не містить відомостей про дату порушення, а також відсутній перелік доказів, які підтверджують правопорушення, постанова підлягає скасуванню судом.
Рішеннямсуду першої інстанції від18.09.2024 задоволено позовну заяву Особа 1 до до Інспектора прикордонної служби про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Скасовано постанову про адміністративне правопорушення від 07.04.2022 про накладення на Особ 1 адміністративне стягнення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1 700 грн, а провадження у справі стосовно Особа 1 про адміністративне правопорушення закрито.
Згідно оспорюваної постанови позивачка вчинила перетин через тимчасово закритий пункт пропуску «Новоазовськ» без дозволу відповідних органів влади, а саме допустила в`їзд на тимчасово окуповану територію Донецької області та виїзд з неї, порушивши цим пункт 3 Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 04 червня 2015 року № 367.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно з положеннями статті 222-2 КУпАП органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду – виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, порушенням порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 203-1 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204–2, 204-4).
Суд звернув увагу, що притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Частиною другою ст. 77 КАСУ встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Тобто, з наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
В залежності від категорії, до якої належить особа, яка в`їжджає чи виїжджає з тимчасово окупованої території, стосовно такої особи Порядком Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою КМУ від 04.06.2015 № 367 встановлюється вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа може пройти через контрольний пункт пропуску.
За змістом ч 5 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтями 204-1 і 204-2 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня їх виявлення, але не пізніше року з дня їх вчинення, а у разі вчинення таких правопорушень іноземцями або особами без громадянства, стосовно яких у встановленому законом порядку прийнято рішення про примусове повернення чи примусове видворення з України, – протягом часу, необхідного для їх виїзду з України, але не пізніше строку, визначеного законом для виїзду цих осіб з України чи забезпечення їх примусового видворення з України.
Отже, для визначення судом підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності слід встановити момент вчинення адміністративного правопорушення, вину особи, надати оцінку строку накладення адміністративного стягнення.
Оскаржувана постанова не містить відомостей про дату порушення Особа 1 пункту 3 Правил, тобто дату, коли Особа 1 в порушення вимог пункту 3 Правил здійснила перетин через тимчасово закритий пункт пропуску «Новоазовськ», а також не вказано, дозвіл якого органу влади був відсутній у Особа 1 на час здійснення перетину.
В обґрунтування наявності вини позивачки у скоєнні адміністративного правопорушення відповідач посилається на дані БД «1-4», водночас відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що являє собою БД «1-4» та інформацію, отриману за допомогою вказаного засобу.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувана постанова не містить достатньої інформації про скоєння Особа 1 адміністративного правопорушення, передбаченого положеннями ч. 1 ст. 204-2 КУпАП.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.