НАВІТЬ, ЯКЩО БОРЖНИК ПРОДАВ МАЙНО, ЯКЕ ЗНАХОДИТЬСЯ У ЗАСТАВІ БАНКА, БАНК ВСЕРІВНО МАЄ ПРАВО СТЯГНУТИ ЦЕ МАЙНО, ЯКЩО БОРЖНИК НЕ ЗАКРИВ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ПЕРЕД НИМ, ПРОТЕ БАНК НЕ МОЖЕ СТЯГНУТИ ЦЕ МАЙНО У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ, ЯКЩО ВІН ПРОПУСТИВ СТРОК ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Добросовісність нотаріуса є питанням, яке може спричинити занепокоєння. На жаль, навіть нотаріус, якому держава делегувала повноваження засвідчувати та підтверджувати справжність документів, а також законність дій, що вчиняються, не завжди може діяти законно. Крім цього, навіть якщо нотаріус діє в рамках законодавства, це ще не означає, що в майбутньому в однієї зі сторін не може виникнути несприятливих наслідків. Не слід забувати, що основним обов’язком нотаріуса є засвідчення справжності документів та угод, а не консультація громадян з юридичних питань або розрахунок можливих ризиків надалі, та розробка дій щодо їх усунення, як це може робити адвокат. У зв’язку з чим перед зверненням до нотаріуса або вчиненням будь-яких правових дій дуже важливо отримати консультацію та підтримку висококваліфікованого та досвідченого адвоката.
Так, банк звернувся до суду із позовом до позичальника та іншої особи – власника певного автомобіля – та із проханням про стягнення на предмет застави, який позичальник передавав банку як забезпечення виконання свого грошового зобов’язання перед банком.
Суть справи полягала в тому, що між позичальником та банком було укладено кредитний договір, за яким банк передав позичальнику кошти, а позичальник передав банку у заставу свій автомобіль як забезпечення виконання своїх зобов’язань за цим кредитним договором.
Після цього банк чотири рази змінював свою юридичну назву та правонаступників, а позичальник встиг за цей час продати свій автомобіль, який перебував у заставі банка, іншій особі, однак так і не повернувши банку кошти, які брав у кредит.
У зв’язку з чим вже четвертий правонаступник банку звернувся до суду із проханням стягнути заставний автомобіль.
Суд пояснив, що згідно зі ст. 19 Закону України “Про заставу”, заставоутримувач (у даному випадку – банк) має право задовольнити свої вимоги у повному обсязі за рахунок заставного майна, якщо інша сторона договору – заставник (у даному випадку – позичальник) – не виконує своїх зобов’язань за кредитним договором .
А згідно зі ст. 17 ЗУ “Про заставу”, заставник не може відчужувати заставне майно без згоди заставоутримувача (якщо інше не встановлено законом).
Суд встановив, що у даній справі відчуження заставного майна – автомобіля – відбулося без згоди заставоутримувача (банку).
Проте згідно зі ст. 27 ЗУ “Про заставу”, застава зберігає чинність навіть, якщо предмет застави був переданий у власність іншій особі.
Незважаючи на те, що за таких обставин справи позов банку міг підлягати задоволенню, адвокат відповідача попросив суд відмовити банку у позові у зв’язку із пропуском строку позовної давності.
Суд, у свою чергу, прийняв цю інформацію до відома та зазначив, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, а сама заява має бути зроблена до винесення судом рішення. У разі, якщо така заява була зроблена, суд має відмовити у позові.
Відповідно до ст.264 ЦК України позовна давність, що становить три роки, переривається, якщо позичальник вчинив дію, яке свідчить, що він визнає свій обов’язок або, якщо до нього було подано позов із боку кредитора. Проте суд не встановив зазначених дій ні з боку позичальника, ні з боку банку, незважаючи на заяви банку про те, що він не міг звернутися до суду раніше, не знав про нового власника автомобіля, а потім мав усну домовленість із позичальником про те, що позичальник погашатиме борг. Дані заяви суд не вважав доказами та ухвалив рішення про відмову банку у задоволенні позову у зв’язку із пропуском позовної давності.
Таким чином, при виявленні порушень своїх прав, вкрай важливим є отримати консультацію та супровід висококваліфікованим, та досвідченим адвокатом, з метою правильно оцінити ситуацію з правової точки зору, визначити можливі ризики та варіанти їх усунення, а також виробити стратегію та тактику подальших правових дій.