З 2015 року існувала однозначна позиція Верховного Суду (зазначена у багатьох його постановах), що власник у недобросовісного набувача може витребувати лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду 20.06.2023 відступила від зазначеного висновку та вказала на можливість такого витребування, зокрема, частини нерухомого майна.
Рішенням міськрайонного суду задоволено частково позов жінки до колишнього чоловіка та інших та визнано недійсними договори дарування будинку та земельної ділянки онуці відповідача та витребувано у останнього набувача (якому онука продала подаровані будинок та землю) по ½ частині цього нерухомого майна
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачка не надавала згоду на укладення відповідачем договорів дарування нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зміст оспорюваних позивачкою правочинів суперечить положенням ст. 65 Сімейного кодексу України, порушує вимоги ч.1 ст. 203 ЦК України, а тому відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України існують підстави для визнання договорів недійсними.
Ураховуючи, що останній набувач міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину купівлі-продажу нерухомого майна у відповідача, у тому числі й те, що продавець не мала права відчужувати це майно, суд зробив висновок, що така обставина може свідчити про недобросовісність набувача. Разом з тим суд першої інстанції витребував із чужого незаконного володіння набувача на користь позивачки спірну 1/2 частку нерухомого майна, застосувавши до спірних правовідносин п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Постановою апеляційного суду, рішення суду першої інстанції в частині витребування майна із чужого незаконного володіння скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено з посиланням на сталу судову практику. Зокрема, позивачка заявила вимоги про витребування 1/2 частки спірного нерухомого майна, в той час як договори дарування визнані судом недійсними в цілому, а також відсутній виділ ідеальних часток співвласників нерухомого майна в натурі та відсутнє судове рішення про встановлення порядку спільного користування майном.
Справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для надання правового висновку з питання: чи можливо витребувати в порядку статті 388 ЦК України майно, не визначене індивідуально, або майно, яке не виділено в натурі.
Відповідаючи позитивно на вказане питання Велика Палата Верховного Суду 20.06.2023 зазначила наступне.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Останнього набувача суд першої інстанції вважав недобросовісним набувачем,(що суд касаційної інстанції не піддає сумніву), а тому помилково зробив висновок про застосування до спірних правовідносин п.3 ч. 1 ст. 388 ЦК, оскільки повинні застосовуватись положення ст. 387 ЦК України.
Крім того, за вимогами ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем.
Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може
З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння».
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за останнім набувачем аналогічно права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.
За таких підстав, ВП ВС скасувала постанову апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння покупця по 1/2 частці спірного житлового будинку та земельної ділянки, а рішення першої інстанції в цій частині змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.